Номер провадження: 22-ц/813/1179/25
Справа № 501/4202/23
Головуючий у першій інстанції Петрюченко М.І.
Доповідач Драгомерецький М. М.
10.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,
переглянув у порядку прощенного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Пудлінської Лариси Іванівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 20 березня 2024 року про повернення заяви про скасування судового наказу у справі за заявою Комунального підприємства «Міське управління житлово-комунального господарства» Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , заборгованість за послуги з оплати житлово-комунальних послуг, -
Судовим наказом Іллічівського міського суду Одеської області від 23 жовтня 2023 року по справі №501/4202/23 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Комунального підприємства «Міське управління житлово-комунального господарства» (-далі КП «МУЖКГ») Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, місцезнаходження: 68003, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, буд. 2-Б, код ЄДРПОУ: 03363789 заборгованість за послуги з оплати житлово-комунальних послуг в розмірі 15 554,00 грн та судовий збір у розмірі 268,40 грн.
21 березня 2024 року адвокат Пудлінська Лариса Іванівна в інтересах боржника ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про скасування судового наказу, у якому просила суд скасувати судовий наказ від 23.10.2023 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг в розмірі 15 554,00 грн та судового збору, відмовити КП «МУЖКГ» Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області у задоволенні заяви про видачу судового наказу, стягнути з КП «МУЖКГ» Чорноморської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 151,40 грн, відкликати виконавчий лист, виданий КП «МУЖКГ» Чорноморської міської ради, на примусове виконання судового наказу від 23.10.2023 у справі №501/4202/23, посилаючись на те, що в розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01 жовтня 2020 року по 30 вересня 2023 року, що доданий до заяви, не враховано оплату цих послуг ОСОБА_1 за вересень в сумі 593,81 грн, за серпень 2021 року у сумі 360 грн, за березень 2021 року у сумі 360 грн, за лютий 201 року у сумі 400 грн, не зазначено, що в провадженні Іллічівського міського суду Одеської області перебуває справа №501/3621/18, де КП «МУЖКГ» Чорноморської міської ради вимагає стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг у розмірі 27 567,15 грн за період з 06 січня 2018 року по квітень 2022 року, не зазначено, що з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 вже стягнута заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг у розмірі 37 318,65 грн за період з 01 серпня 2020 року по 31 липня 2023 року 05 жовтня 2023 року судовим наказом по справі №501/3756/23. Таким чином, в провадженні Іллічівського суду Одеської області знаходилося три справи за заявою КП «МУЖКГ» Чорноморської міської ради до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості зі сплати за житлово-комунальні послуги за один і той же період та двічі проведення стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 заборгованість зі сплати житлово-комунальні послуги за один і той же період з 01 серпня 2020 року по 31 липня 2023 року. Судовий наказ отриманий представником боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 лише 04 березня 2024 року, тому строк для подачі заяви про скасування судового наказу не пропущений.
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 20 березня 2023 року заяву представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Пудлінської Л.І. про скасування судового наказу - повернуто заявнику.
В апеляційній скарзі адвокат Пудлінська Лариса Іванівна в інтересах боржника ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, скасувати судовий наказ від 23.10.2023 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг в розмірі 15 554,00 грн та судового збору, відмовити КП «МУЖКГ» Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області у задоволенні заяви про видачу судового наказу, стягнути з КП «МУЖКГ» Чорноморської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 151,40 грн., стягнути з КП «МУЖКГ» Чорноморської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір при подачі апеляційної скарги у розмірі 605,50 грн, вирішити питання про поворот виконання судового наказу від 23.10.2023 у справі №501/4202/23, мотивуючи тим, що судом порушені норми процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37- 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Предметом оскарження є ухвала суду про повернення заяви (п. 6 ст. 353 ЦПК України).
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, дану апеляційну скаргу розглянуто в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи.
Відповідачці ОСОБА_2 копія ухвали про відкриття апеляційного провадження надсилалась єдину відмову суду адресу місця її проживання, однак вся надіслана судова кореспонденція повернулась до суду із довідкою поштового відділення про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно відповіді Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрації місця проживання ГУ ДМС України в Одеській області, ОСОБА_2 у м. Одесі та Одеській області не значиться.
Згідно із ч. 1 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Таким чином, оскільки копія ухвали про відкриття апеляційного провадження направлялась на єдину відому суду адресу місця реєстрації відповідачки ОСОБА_2 та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи в апеляційному суді в порядку спрощеного позовного провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Частинами 1-5 статті 170 ЦПК України передбачено, що боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі.
Заява про скасування судового наказу має містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника для фізичних осіб - громадян України; 3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника боржника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) наказ, що оспорюється; 5) зазначення про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача.
Заява підписується боржником або його представником.
До заяви про скасування судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника боржника, якщо заява подається таким представником; 3) клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті.
У разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду (частина 6 статі 170 ЦПК України).
Судом першої інстанції встановлено, що судовий наказ від 23.10.2023 направлено на адресу боржників 24.10.2023 (а.с. 15).
Згідно ч. 1 ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Частиною 1 ст. 127 ЦПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Європейський суд з прав людини у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява №24465/04) рішення від 19.02.2009 вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v.Romania) [GC], №28342/95, п.61, ECHR 1999-VII).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно цього принципу жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v.Russia), заява №52854/99, п.52, ECHR 2003-IX).
Поновлення строку на оскарження без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Тому, у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.
Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.
Як вбачається з заяви про скасування судового наказу, представник заявника не вказує у заяві коли боржнику стало відомо про наявність оскаржуваного наказу та доказів щодо цих обставин не надає.
Крім того, представник боржника не ставить питання про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу.
Отже, заява представника боржника про скасування судового наказу не відповідає вимогам ч. 5 ст. 170 ЦПК України.
Суд вважає, що подання заяви, яка не відповідає вимогам процесуального закону, не може бути підставою для поновлення процесуальних строків для її подання, оскільки у такому разі, таке поновлення призводило б до порушення принципів цивільного судочинства, зловживання процесуальними правами, затягування судового розгляду, нехтування принципом правової визначеності, тобто поваги до остаточного рішення суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 ЦПК України, заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.
Враховуючи вищевикладене, оскільки заява про скасування судового наказу подана після закінчення строку, встановленого ч. 1 ст. 170 ЦПК України та причини пропуску строку на звернення, визнані судом неповажними, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява підлягає поверненню.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи за наступного.
Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
У постанові від 05 серпня 2020 року у справі №177/1163/16 (провадження №61-2250св20) Верховний Суд зробив наступний правової висновок: «Згідно частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом.
Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно статті 6 Конвенції.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін, апеляційний суд не звернув уваги на вищенаведене та дійшов помилкового висновку про те, що суд першої інстанції діяв відповідно до вимог статті 185 ЦПК України. Ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, обмежує права позивача та перешкоджає йому у доступі до правосуддя».
Частиною 1 статті 170 ЦПК України передбачено, що боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу.
У частині 4 статті 169 ЦПК України зазначено, що днем отримання боржником копії судового наказу є день його вручення боржнику, визначений відповідно до статті 272 ЦПК України.
Із матеріалів справи вбачається, що боржникам не вручений судовий наказ від 23.10.2023, що підтверджується поверненням ДП «Укрпошта» конверта із судовим наказом від 23.10.2023 з додатками за закінченням терміну зберігання 19 грудня 2023 року (а.с. 16).
Вказаний судовий наказ було отримано представником боржника ОСОБА_1 - адвокатом Пудлінською Л.І., 04 березня 2024 року (а.с. 20).
Аналізуючи зазначені норми права та правовий висновок Верховного Суду, застосовуючи положення Європейської конвенції з прав людини, практику Європейського суду з прав людини, з'ясовуючи обставини, викладені в позовній заяві, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, формально поставився до передбачених законом вимог, не дотримався принципів «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді та обґрунтованості судового рішення та передчасно вирішив питання про повернення заяви про скасування судового наказу без розгляду, що обмежує права позивача, перешкоджає йому у доступі до правосуддя та призвело до постановлення помилкової ухвали й у відповідності до пункту п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасуванні ухвали суду першої інстанції з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу адвоката Пудлінської Лариси Іванівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково, ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 20 березня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
А.І. Дришлюк