Номер провадження: 22-ц/813/688/25
Справа № 514/644/22
Головуючий у першій інстанції Тончева Н.М.
Доповідач Драгомерецький М. М.
10.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,
переглянув у порядку спрощеного провадження засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Панасюка Олега Михайловича в інтересах Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2023 року по справі за позовом адвоката Ієговської Анастасії Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Моторного ( транспортного ) страхового бюро України про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, -
07 травня 2022 року адвокат Ієговська Анастасія Олександрівна в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи та просила суд стягнути з останнього на її користь 60 000,00 грн на відшкодування понесених витрат на поховання, посилаючись на те, що 27 вересня 2020 року в Миколаївській області, Миколаївському районі, поблизу с. Половинки, на автошляху М-14 «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ» відбулась дорожньо-транспортна пригода (- далі ДТП), де невстановлений водій на невстановленому автомобілі допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок ДТП ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.
28 вересня 2020 року за фактом настання даної ДТП було внесено відомості про таку подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020150260000565 за кваліфікацією ч. 2 ст. 286 КК України та розпочато досудове розслідування.
Оскільки позивачка ОСОБА_1 - мати по відношенню до загиблої, у зв'язку зі смертю її доньки ОСОБА_2 то позивачці спричинена шкода, яка проявилася у понесених витратах на поховання.
В ході досудового слідства було проведено судово - медичну експертизу потерпілої ОСОБА_2 , 1993року народження, та зроблено висновок №2745 від 09.02.2021 лікарем судово-медичним експертом КУ «Миколаївського обласного бюро судово-медичної експертизи» про те, що характер і локалізація виявлених тілесних ушкоджень, а саме розташування їх у двох анатомічних площинах переважно по правій передньо-боковій поверхні голови, тіла і кінцівок, і по задній поверхні тулуба зліва, виражені ознаки струсу у вигляді розривів внутрішніх органів і внутрішніх крововиливів, наявність переломів ребер по декільком анатомічним лініям та крововиливу в додаткових ділянках, розрив аорти та легеневої лівої артерії, пошкодження переважно лівих відділів частин одягу, свідчить про те, що вони утворилися від впливу тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути виступаючі частини кузова вантажного автомобіля і характерні для автомобільної травми, в разі зіткнення транспортного засобу і пішохода.
При цьому в першу фазу автотравми, коли потерпіла знаходилась у вертикальному положенні тіла лівою задньою поверхнею тулуба обернута в бік наближаючогося транспортного засобу (удар виступаючими частинами кузову причепа автомобіля) утворилися ушкодження у вигляді перелому ребер, пошкодження внутрішніх органів, в третю фазу автотравми (при падінні тіла в грунт) утворилися садна на зовнішній поверхні правої поверхні тулуба та кінцівок.
Виявлені при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді множинних саден, переломів ребер з пошкодженням внутрішніх органів, що супроводжувалися внутрішньою і зовнішньою кровотечою. У своїй сукупності носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті.
Також, Позивачем зазначено, що в ході проведення розслідування страхового випадку Відповідачем не здобуто і відповідно не надано Позивачу жодних доказів, які б підтверджували той факт, що Позивачу спричинена шкода внаслідок непереборної сили або внаслідок умислу потерпілого. Також, підтвердженням того, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого є той факт, що кримінальне провадження розслідується за ч. 2 ст. 286 КК України, як дорожньо-транспортна пригода, і жодних підстав для перекваліфікації немає.
Позивач вважає, що має всі підстави для відновлення свого порушеного права і одержання грошової компенсації за спричинену йому шкоду. Оскільки відповідальність водія за спричинену шкоду третім особам не застрахована, Позивач вирішив відновити своє порушене право шляхом одержання грошової компенсації за спричинену шкоду у вигляді регламентної виплати саме від Відповідача. І таке право вибору, як відновити своє порушене право, це виключне право Позивача, і ніхто не може йому вказувати, як його відновлювати, оскільки таке гарантоване законом.
27 листопада 2020 року Відповідач повідомив представника Позивача листом №3.1-01-а/35567 від 27.11.2020 про те, що заяву з доданими документами отримав та просив, зокрема, надати документ, складений відповідною повноваженою установою (вирок суду, постанову про закриття кримінального провадження, обвинувальний акт тощо), що підтверджує відповідальність іншого учасника за скоєння ДТП.
15 січня 2021 року та 19 квітня 2021 року представником позивача надіслано на поштову адресу відповідача заяву про доручення документів до справи №72278, в якій останній просив долучити до матеріалів справи необхідні документи.
Проте, відповідач не змінив свого рішення та не здійснив регламентну виплату відшкодування заподіяної позивачу шкоди. Тож, позивач вважає такі дії неправомірними і звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права, оскільки водій транспортного засобу зник з місця події та на момент подачі позовної заяви органами досудового розслідування не встановлений, тому у зв'язку з настанням страхового випадку обов'язок відшкодувати шкоду у зв'язку із смертю потерпілого у межах встановленого ліміту відповідальності лежить на МТСБУ відповідно до п.п. « б» п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» .
Позивач поніс витрати на поховання доньки у розмірі 60 000,00 грн, що підтверджується квитанцією до ПКО б/н від 30.09.2020, накладною б/н від 30.09.2020 та не перевищує 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
14 червня 2022 року адвокат Панасюк Олег Михайлович в інтересах відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що на час подачі позовної заяви та на теперішній час триває досудове розслідування кримінального провадження за фактом вказаної події за ч. 2 ст. 286 КК України. Транспортний засіб та особу водія не встановлено. Інформація від слідчого органу щодо даного питання відсутня. За таких обставин, наразі є передчасним твердження, що шкоди завдано саме колісним транспортним засобом. Позивачем не надано до суду доказів на підтвердження наявності вини, причинно - наслідкового зв'язку між вчиненим діянням та завданою шкодою. У вчинені вказаної ДТП вина жодної особи не встановлена. Вказані у позові витрати, пов'язані з похованням та спорудженням надгробного пам'ятника, є вищими, ніж гранична вартість таких витрат, визначених у постанові правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про витрати на поховання та пов'язані з цим ритуальні послуги у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» №45 від 03.10.2008. Відповідно до вказаної постанови для Одеської області гранична вартість складає 7 226 грн. З огляду на викладене, згідно положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у даному випадку на даний час в МТСБУ відсутні законні підстави на здійснення регламентної виплати з фонду захисту потерпілих на користь позивача.
В судовому засіданні адвокат Ієговська А.О. яка діє в інтересах позивачки ОСОБА_3 приймала участь в режимі відео-конференції, підтримала заявлений позов в повному обсязі, навела обґрунтування аналогічне викладеному у позові.
Представник Моторного транспортного страхового бюро України в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди заподіяної смертю фізичної особи - задоволено в повному обсязі. Суд стягнув з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП - НОМЕР_1 ) - 60 000,00 (шістдесят тисяч) гривень відшкодування понесених витрат на поховання та на користь держави судовий збір в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
В апеляційній скарзі адвокат Панасюк Олег Михайлович в інтересах відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи, що ціна позову у вказаній справі є менше ніж тридцять розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені у апеляційній скарзі та відзив адвоката Ієговської Анастасії Олександрівни в інтересах позивачки ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції відповідає нормам процесуального та матеріального права.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Статтею 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що потерпілим є юридична та фізична особа, життю, здоров'ю та/або майну якої заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.
У статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Частиною першою статті 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого (стаття 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (стаття 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами.
Також, у статті 1201 ЦК України, визначено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Згідно статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.
Відповідно до пункту 39.1 статті 39 вказаного Закону Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
Основними завданнями МТСБУ є: здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом (підпункт 39.2.1. пункту 39.2 статті 39 казаного Закону).
Згідно підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до підпункту «б» пункту 41.1. статті 41 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.09.2020 до останнього за №12020150260000565 були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за ст. 286 ч. 2 КК України, а саме про те, що 27 вересня 2020 року близько 23:00 години на автодорозі М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ, на відстані близько 3 км від с. Половинки Миколаївського району Миколаївської області виявлено труп ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .. Зі слів заявника ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , вказану жінку збив автомобіль (схожий на вантажний), який поїхав у напрямку м. Миколаєва. В ході огляду місця події встановлено слідову інформацію, характерну ДТП.
Згідно Висновку експерта №2745 від 09.02.2021 лікарем судово-медичним експертом КУ «Миколаївського обласного бюро судово-медичної експертизи» зроблено підсумок про те, що характер і локалізація виявлених тілесних ушкоджень трупа ОСОБА_2 , 1993р.н., а саме розташування їх у двох анатомічних площинах переважно по правій передньо-боковій поверхні голови, тіла і кінцівок, і по задній поверхні тулуба зліва, виражені ознаки струсу у вигляді розривів внутрішніх органів і внутрішніх крововиливів, наявність переломів ребер по декільком анатомічним лініям та крововиливу в додаткових ділянках, розрив аорти та легеневої лівої артерії, пошкодження переважно лівих відділів частин одягу, свідчить про те, що вони утворилися від впливу тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути виступаючі частини кузова вантажного автомобіля і характерні для автомобільної травми, в разі зіткнення транспортного засобу та пішохода.
При цьому в першу фазу автотравми, коли потерпіла знаходилась у вертикальному положенні тіла лівою задньою поверхнею тулуба обернута в бік наближаючогося транспортного засобу (удар виступаючими частинами кузову причепа автомобіля) утворилися ушкодження у вигляді перелому ребер, пошкодження внутрішніх органі, в третю фазу автотравми (при падінні тіла в грунт) утворилися садна на зовнішній поверхні правої поверхні тулуба та кінцівок.
Виявлені при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді множинних саден, переломів ребер з пошкодженням внутрішніх органів, що супроводжувалися внутрішньою і зовнішньою кровотечею. У своїй сукупності носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті.
Відповідно до слідчої довідки від 28.02.2023 виданої ВП №5 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області про рух досудового розслідування в кримінальному провадженні відомості про яке внесені до ЄРДР за №12020150260000565 від 28.09.2020 - на даний час триває досудове розслідування.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 батьками померлої ОСОБА_5 є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про шлюб громадяни ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 уклали шлюб 29.09.2012 року про, що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис №89. Дружина взяла прізвище після укладення шлюбу « ОСОБА_8 ».
Згідно рішення Тарутинського районного суду від 31 травня 2018 року у цивільній справі №514/645/18 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - розірвано. Після розірвання шлюбу за ОСОБА_2 залишено прізвище « ОСОБА_8 ». Крім того, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ..
В матеріалах справи наявна заява до МТСБУ про виплату страхового відшкодування від 12.11.2020, а саме: витрат на поховання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на загальну суму 60 000,00 грн (а. с. 29).
Як доказ підтвердження понесення витрат на поховання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивачкою було надано суду накладну б/н від 30.09.2020 та квитанцію до прибуткового касового ордера б/н від 30.09.2020 на суму 60 000,00 грн (а.с. 27).
Відповідно до листа МТСБУ №3.1-01-а/35567 від 27.11.2020, адресованого ОСОБА_12 (який представляв інтереси позивачки - ОСОБА_1 на підставі довіреності від 30.10.2020), останньому було запропоновано надати копію паспорту або іншого документу, що містить інформацію про вік батька загиблої, а також прохання про надання завіреного належним чином документу, складеного відповідною повноважною установою (вирок суду, постанова про відмову в порушенні кримінальної справи), що підтверджує відповідальність іншого учасника за вчинення дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 30-31).
Частиною 2 ст. 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Тобто, за загальним правилом обов'язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів » при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого, визначено у статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком.
Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку ( дружині ), батькам ( усиновлювачам ) та дітям ( усиновленим ). Загальний розмір такого страхового відшкодування ( регламентної виплати ) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відшкодування шкоди, пов'язаної з смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Подібні за змістом правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №556/1514/16 (провадження №61-26405св18) та від 21 квітня 2022 року у справі №447/2222/20 (провадження №61-19906св21).
Відповідно до п. 27.4. ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
У випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов'язані відшкодувати витрати на поховання ( в тому числі на ритуальні послуги і обряди ) тій особі, яка понесла ці витрати.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що в цивільному законодавстві містяться правила відшкодування витрат на поховання.
05 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №208/4598/21, провадження №61-6997св22 (ЄДРСРУ №106660022) досліджував питання щодо відшкодування шкоди завданої в ДТП, в порядку страхового відшкодування, у разі не закінчення розгляду кримінального провадження і прийшов до висновку, що: «Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
При цьому наявність чи відсутність у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП».
То, що стосується матеріальної шкоди, пов'язаної із витратами на поховання, суд вважає що заявлені вимоги позивачем обґрунтовані та підтверджені достовірними доказами.
Посилання представника відповідача у відзиві на позов на те, що вказані у позові витрати, пов'язані з похованням та спорудженням надгробного пам'ятника, є вищими, ніж гранична вартість таких витрат, визначених у постанові правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про витрати на поховання та пов'язані з цим ритуальні послуги у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» №45 від 03.10.2008 та відповідно до вказаної постанови для Одеської області гранична вартість складає 7 226 грн, не приймається судом, так як сам факт сплачених сум не спростовано у судовому засіданні, та вони всі пов'язані із похованням. Більш того, при визначенні розміру витрат на поховання, який стягується зі Страховика судом враховується саме положення п. 27.4 ст. 27 Закону №1961-IV, відповідно до якого розмір 12 мінімальних заробітних плат, який на день ДТП був визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а саме на 1 вересня 2020 року в розмірі 5 000 грн.
Оскільки відповідачем по справі не оспорюються надані позивачкою документи, що підтверджують її витрати на поховання загиблої в ДТП доньки, про що свідчить текст відзиву, то на підставі пункту 27.4. ст. 27 Закону №1961-IV підлягає відшкодуванню з відповідача МТСБУ на користь позивачки страхове відшкодування у розмірі 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Отже, розмір належного позивачці страхового відшкодування на підставі накладної б/н від 30.09.2020 та квитанції до прибуткового касового ордера б/н від 30.09.2020 становить 60 000,00 грн. Враховуючи вищенаведене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Посилання адвоката Панасюка Олега Михайловича в інтересах відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції безпідставно не враховано, що транспортний засіб та особу водія не встановлено, інформація від слідчого органу щодо даного питання відсутня; позивачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що шкоди завдано саме колісним транспортним засобом, наявність вини, причинно - наслідкового зв'язку між вчиненим діянням та завданою шкодою; витрати, пов'язані з похованням та спорудженням надгробного пам'ятника, є завищеними, не приймаються до уваги за таких підстав.
Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).
Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).
Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Колегія суддів вважає, що позивачка ОСОБА_1 довела належними чином обґрунтованість підстав позову, а саме те, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, зобов'язаний виплатити позивачу витрати на поховання загиблої потерпілої ОСОБА_2 в розмірі 60 000 грн.
Відповідач не довів належними, допустимими, достовірними доказами відсутність правової підстави для відшкодування страхового відшкодування на користь позивачки внаслідок загибелі потерпілої ОСОБА_2 під час ДТП та фактично не оспорив склад та розмір витрат на поховання.
Згідно п. 27. 4. ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відповідно до підпункту «б» пункту 41.1. статті 41 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи представника відповідача в апеляційної скарзі про те, що у даному випадку для встановлення наявності законної підстави здійснення МТСБУ регламентної виплати на користь потерпілих осіб, в обов'язковому порядку має бути остаточне процесуальне рішення, прийняте слідчим органом чи судом, яким встановлено обставини пригоди, транспортний засіб, винну у скоєнні ДТП особу та з'ясовано чи мала місце непереборна сила або умисел потерпілого та наявність причинно-наслідкового зв'язку між вчиненим діянням та завданою шкодою.
Так, Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2022 року у справі №447/2222/20 (провадження №61-19906св21) дійшов наступного правового висновку: «Згідно частини п'ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №204/3783/16-ц (провадження №61-1141св18).
З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №466/4412/15-ц (провадження №61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі №756/16649/13-ц (провадження №61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі №447/2438/16-ц (провадження №61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі №601/1304/15-ц (провадження №61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі №345/3335/17 (провадження №61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі №742/637/19 (провадження №61-320св20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №465/4287/15 (провадження №14-406цс19), зазначено, що у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
При цьому наявність чи відсутність у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
Крім того, вищенаведеним пунктом 36.2 статті 36 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом в порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду».
Отже, «наявність чи відсутність у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП» (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року №208/4598/21 (провадження №61-6997св22)).
Таким чином, саме відповідач зобов'язаний довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, що відповідачем не було виконано в порушення статей 12, 81 ЦПК України.
Судом першої інстанції з достовірністю встановлено, що тілесні ушкодження ОСОБА_2 утворилися від впливу тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути виступаючі частини кузова вантажного автомобіля і характерні для автомобільної травми, в разі зіткнення транспортного засобу та пішохода.
Уданому випадку саме МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння невстановленим транспортним засобом, що передбачено підпунктом «б» пункту 41.1. статті 41 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)
Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з'ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що, оскільки відповідачем по справі не оспорюються надані позивачкою документи, що підтверджують її витрати на поховання загиблої в ДТП дочки, про що свідчить текст відзиву на позов, то на підставі пункту 27.4. ст. 27 Закону №1961-IV підлягає відшкодуванню з відповідача МТСБУ на користь позивачки страхове відшкодування у розмірі 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Отже, розмір належного позивачці страхового відшкодування на підставі накладної б/н від 30.09.2020 та квитанції до прибуткового касового ордера б/н від 30.09.2020 становить 60 000,00 грн.
В судовому засіданні позивачем належним чином доведено, що право позивачки на відшкодування страхового відшкодування порушено відповідачем, й у відповідності до статей 15, 16 ЦК України право позивачки підлягає захисту судом.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі №509/4632/16 (провадження №61-2522 св 18).
Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову в повному обсязі.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу адвоката Панасюка Олега Михайловича в інтересах Моторного (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення, рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
А.І. Дришлюк