10 січня 2025 року м. Чернівці
Судді ОСОБА_1 в кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ст.115 ч.1 КК України.
Вважаю, що кваліфікація дій ОСОБА_2 за ч.1 ст.119 КК України є помилковою, оскільки такий висновок ґрунтується виключно на показаннях обвинуваченого. Разом з тим, поза увагою суду залишились інші докази, які свідчать про те, що ОСОБА_2 діяв умисно.
Так, захисник обвинуваченого в своїй скарзі просив скасувати вирок і закрити провадження на підставі ст. 36 КК України, тобто, вказував, що ОСОБА_2 діяв в межах необхідної оборони. Цю позицію свого адвоката в суді підтримав і обвинувачений. Така позиція захисника і обвинуваченого спростовують висновки колегії суддів про необережні дії ОСОБА_2 , оскільки необхідна оборона завжди є умисними діями. Той факт, що ОСОБА_2 , здійснюючи вистріл з нарізної вогнепальної зброї по воротах, за якими перебував загиблий, не бачив його та не усвідомлював те, що останній там знаходиться, суперечать іншим дослідженим в апеляційній інстанції доказам.
Так, свідок ОСОБА_3 в суді показав, що він бачив в нічний час десь за 150 м на подвір'ї ОСОБА_2 невідомих осіб.
Сам обвинувачений в суді дав показання, що тієї ночі зі свого вікна будинку, коли на вулиці не було включено освітлення, бачив на своєму подвір'ї трьох осіб, двох з яких він впізнав. Ті особи перебували на відстані від 10 до 15 м від будинку.
Свідок ОСОБА_4 , який був статистом під час проведення слідчого експерименту з обвинуваченим, який проводився також в нічний час, в суді показав, що з місця, де, за версією слідства, перебував потерпілий в момент його поранення, він бачив ОСОБА_2 через великі отвори в воротах.
Ці обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 , знаходячись на відстані до 4,5 м від потерпілого і перегукуючись з ним через ворота, в нижній і верхній частинах яких є великі отвори (така конструкція воріт через наявність кованих виробів), не міг не бачити потерпілого чи усвідомлювати, що останній перебуває на відстані кількох метрів навпроти від нього, є безпідставними.
Крім того, зі змісту розмов ОСОБА_2 та потерпілого безпосередньо перед здійсненням обвинуваченим пострілу по воротах, є зрозумілим, що обвинувачений розумів де саме знаходиться потерпілий. Той факт, що вистріл було зроблено під кутом 10-11 градусів, як було встановлено, і кульове пошкодження на воротах знаходиться на відстані 102 см від землі, свідчить про те, що обвинувачений мав намір заподіяти потерпілому поранення невизначеної тяжкості.
Твердження обвинуваченого, що він в момент пострілу думав, що потерпілий перебуває на відстані 2-2,5 м від місця, куди він стріляв, є безпідставні. Якщо ж і не бачив обвинувачений потерпілого, то, розмовляючи з ним, усвідомлював де саме знаходиться останній і здійснив постріл, орієнтуючись на голос ОСОБА_5 .
Також зі змісту слів ОСОБА_2 , які зафіксовані на відеозаписі, наданого одним із свідків, після поранення потерпілого, коли останній став кричати, обвинувачений у відповідь сказав, що він попереджав того. Той факт, що обвинувачений, усвідомивши те, що він поранив потерпілого, не намагався підійти до нього та надати останньому допомогу, свідчить про байдужість його до наслідків, які настануть в результаті здійсненого ним пострілу.
Те, що обвинувачений здійснив лише один постріл в напрямку потерпілого і мав можливість здійснити ще кілька прицільних пострілів, так як зброя оснащена оптичним прицілом, але не зробив цього, може свідчити про наявність в останнього непрямого умислу.
Підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за ст.116 КК України також немає.
В даному випадку дії обвинуваченого ОСОБА_2 правильно кваліфіковано судом першої інстанції за ч.1 ст.115 КК України.
Суддя ОСОБА_1