01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
24.11.2010 № 22/392
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів: Алданова С.О.
Тищенко О.В.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - Рямушкін І.Є., довіреність ВМО№844920 від 04.11.2010;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
на рішення Господарського суду м.Києва від 04.10.2010
у справі № 22/392 (ОСОБА_2 )
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"
про визнання недійсним кредитного договору №010/95-04/05/730М від 13.06.2008р.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” (далі - відповідач) про визнання недійсним кредитного договору №010\95-04\05\730М від 13.06.2008.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 у справі №22/392 Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивачем не доведена наявність законних підстав для задоволення позовних вимог.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 у справі №22/392 скасувати та винести постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а саме визнати недійсним кредитний договір №010\95-04\05\730М від 13.06.2008.
В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, вважає, що рішення не відповідає дійсним обставинам справи та порушує законні права та інтереси позивача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2010 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 24.11.2010.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 заявив клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, в якому просив залучити Національний банк України з метою надання пояснень.
Відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.
Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки рішення з господарського спору у данній справі не може вплинути на права або обов'язки Національного банку України щодо однієї з сторін.
17.11.2010 через відділ документального забезпечення суду від Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” надійшов відзив на апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. У відзиві відповідач зазначив, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 у справі 22/392 є законним і обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм процесуального та матеріального права. Вимоги апеляційної скарги відповідач не визнає та повністю погоджується з прийнятим рішенням.
В судове засідання 24.11.2010 з'явився представник Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль”.
Позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, проте не забезпечив явку в судове засідання 24.11.2010 своїх представників.
Відповідно до п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалась обов'язковою, а також у зв'язку з ненадходженням від позивача заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи, Київський апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.
Представник відповідача у судовому засіданні 24.11.2010 проти апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заперечив, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 у справі №22/392 без змін.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Київський апеляційний господарський суд:
13.06.2008 між Відкритим акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль”, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 010/95-04/05/730М.
Сторонами в договорі було погоджено (пункт 1.1 в редакції додаткової угоди № 010/95-04/05/730/2М від 22.10.2009), що кредитор на положеннях та умовах договору відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у сумі 301 944,79 доларів США.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору № 010/95-04/05/730М від 13.06.2008.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором № 010/95-04/05/730М від 13.06.2008 суперечить приписам статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України, статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, статті 35 Закону України “Про Національний банк України”.
На думку позивача видача банками кредитів та сплата процентів за їх користування в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, що у свою чергу є підставою для визнання недійсним кредитного договору у якому зобов'язання між сторонами виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню у іноземній валюті.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 у справі №22/392 Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Поняття „кошти” визначене в Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до статті 2 якого коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно з статтею192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до пунктів "в", "г" частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції щодо:
- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
На сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.
Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009р. “Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті” повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва у даній справі, в зв'язку з чим апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 у справі №22/392 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 у справі №22/392 залишити без змін.
3. Матеріали справи №22/392 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання законної сили
Головуючий суддя Смірнова Л.Г.
Судді Алданова С.О.
Тищенко О.В.
25.11.10 (відправлено)