91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
22.11.10 Справа № 15/6.
За позовом
Закритого акціонерного товариства «Єврофінанс», м. Київ
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Михайлівка Перевальського району Луганської області
про стягнення 57 712 грн. 46 коп.
Суддя господарського суду Луганської області
Пономаренко Є.Ю.
Представники сторін:
від позивача - представник не прибув;
від відповідача - ОСОБА_3, представник за довіреністю № 1795 від 11.10.2010.
До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості по щомісячним лізинговим платежам у сумі 38 373 грн. 52 коп., 3 % річних у сумі 734 грн. 73 коп., інфляційних втрат в сумі 1 483 грн. 33 коп., пені в сумі 3 012 грн. 42 коп., штрафу у сумі 14 108 грн. 46 коп., всього - 57 712 грн. 46 коп. за договором фінансового лізингу від 03.06.2009 №LA09000058.
Від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, де він виклав позовні вимоги у наступній редакції:
- стягнути з відповідача заборгованість по щомісячним лізинговим платежам у сумі 38 373 грн. 52 коп., 3 % річних у сумі 734 грн. 73 коп., інфляційні втрати в сумі 1 483 грн. 33 коп., пеню в сумі 3 006 грн. 90 коп., штраф у сумі 14 108 грн. 46 коп., всього -57 706 грн. 94 коп.
Вказана заява позивача прийнята судом до розгляду.
Позивач не скористався правом на участь свого представника у судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. При цьому, явка учасників судового процесу не визнавалася судом обов'язковою.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 08.11.2010 та письмових поясненнях від 22.11.2010, посилаючись на наступне. Договір був укладений 09.06.2009, а не 03.06.2009, як зазначає позивач. Додатки до договору від 09.06.2009 у відповідача відсутні, тому відповідач вказує на неукладеність договору. Крім того, відповідач зазначає, що при укладенні договору не додержано вимог законодавства щодо нотаріальної форми.
Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи та вислухавши представників сторін, суд встановив наступне.
Між ЗАТ «Єврофінанс», як лізингодавцем, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як лізингоодержувачем, було складено та підписано договір фінансового лізингу від 03.06.2009 № LA09000058 (далі за текстом -договір).
Відповідно з умовами пункту 1.1 договору, що визначає предмет правовідносин, позивач зобов'язався надати відповідачеві, а останній -прийняти від позивача у платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб - автобус.
Договір фінансового договору укладено в простій письмовій формі. Нотаріально договір не посвідчено.
Відповідно до умов договору загальна вартість предмета лізингу склала 200 000 грн. 00 коп.
Згідно з договором предмет лізингу передається Лізингоотримувачу на строк 36 місяців, починаючи з дати його приймання Лізингоотримувачем, тобто підписання сторонами Акту приймання-передачі майна у лізинг (п. 2.2 додатку №2 до договору).
У розділі 8 додатку № 2 до договору «Платежі»сторони узгодили розмір та порядок сплати обумовлених договором лізингових платежів.
Відповідно до умов пункту 8.2 додатку № 2 договору лізингоодержувач зобов'язується сплачувати лізингодавцю лізингові платежі згідно з договором протягом 5 днів з дати виставлення відповідних рахунків лізингодавцем, але не пізніше 7 числа кожного місяця.
Пункт 10.2 додатку № 2 договору передбачає можливість лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача.
Позивач направив на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу від 03.06.2009 № LA09000058 з 06.11.2009.
Предмет фінансового лізингу був повернений відповідачем позивачу за актом повернення предмету лізингу від 06.11.2009.
Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення боргу, пені, 3% річних, інфляційних нарахувань та штрафу за невиконання умов договору.
Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 ст. 806 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
За своєю правовою природою договір лізингу є різновидом договору оренди, на що вказує сама норма зазначеної статті та її розміщення в главі 58 Цивільного кодексу України «Найм (оренда)». Також, сама назва виду договору в перекладі з англійської мови означає оренду.
Згідно ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Положеннями ч. 2 ст. 799 Цивільного кодексу України закріплено, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Таким чином, договір лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи (при цьому неважливо чи це фізична особа -громадянин, чи фізична особа -підприємець) підлягає нотаріальному посвідченню.
Застосування такої правової позиції витікає не лише з наведених норм Цивільного кодексу України, а і прямо визначено в Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженій Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004.
Відповідно до п. 111 вказаної Інструкції договори лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про лізинг».
Крім того, такої ж правової позиції про необхідність нотаріального посвідчення договорів лізингу за участю фізичної особи дотримується і Вищий господарський суд України (Постанови від 02.12.2009 по справі №18/75пд та від 30.06.2010 по справі № 8/206пд).
Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно із ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Вказана норма є імперативною.
У даному випадку договір лізингу між позивачем та відповідачем, складений в простій письмові формі, не був посвідчений нотаріально.
Момент, з яким закон пов'язує факт укладення правочину по оренді та лізингу транспортного засобу, є момент нотаріального посвідчення такого правочину (ч. 3 ст. 640 ЦК України).
При недотриманні вимоги стосовно нотаріального посвідчення правочину, у тих випадках, коли визнано законом обов'язковим, такий правочин вважається неукладеним, а отже не має юридичної сили і не може породжувати для його суб'єктів бажаного правового результату і відповідних прав.
Виходячи зі ст. 640 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки у сторін правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, виникають лише після нотаріального посвідчення такого правочину. Так, зобов'язання по сплаті фізичною особою лізингових платежів виникає на підставі договору лізингу, який вчинено в належній, встановленій законом формі та який є укладеним.
Таким чином для виникнення договірних відносин необхідно дотримання норм ст. ст. 638, 640 ЦК України, згідно яких спірний договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов та нотаріально посвідчили його. Якби договір підлягав би і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, то він би вважався укладеним з моменту державної реєстрації.
Аналогічна позиція наведена Верховним судом України в постанові від 12.06.2007.
Вказаний договір не підлягає визнанню недійсним через відсутність нотаріального посвідчення, оскільки визнати недійсним можна лише вчинений (укладений) договір.
Виходячи з вищенаведеного, вимоги, що ґрунтуються на невиконанні стороною умов не вчиненого договору, тобто не посвідченого нотаріально договору, який підлягає такому посвідченню за законом, не підлягають задоволенню.
Отже, оскільки договір не був вчиненим ані на день подачі позову до суду, ані на даний час позов є необґрунтованим та у його задоволенні слід відмовити.
При цьому, слід зазначити, що провадження у даній справі не може бути припинено за відсутністю предмету спору на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
За даною нормою провадження у справі може бути припинено, якщо предмет спору став відсутнім після звернення до суду.
У даному випадку позов був необґрунтованим як на день подачі позову до суду, так і на даний час, оскільки договір не був вчиненим ані тоді, ані зараз. Отже, виходячи з того, що договір не був посвідчений нотаріально (тобто не був вчиненим) станом на день звернення до суду з позовом, предмет спору не став відсутнім після звернення позивача до суду з позовом.
Про необґрунтованість правової позиції про припинення провадження у справі за відсутністю предмету спору в аналогічній ситуації також висловився Верховний суд України в постанові від 12.06.2007.
Виходячи з викладених підстав у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за позовом покладаються на позивача по справі у складі: 577 грн. 12 коп. державного мита, а також 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати у складі: державного мита у сумі 577 грн. 12 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп. покласти на позивача у справі.
На підставі ч. 5 ст. 85 ГПК України дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
В судовому засіданні 22.11.2010 було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 24.11.2010.
СуддяЄ.Ю. Пономаренко