ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
місто Київ
24 червня 2010 року 15:02 справа № 2а-7760/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., при секретарі Сергієнко-Колодій В.В., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління міграційної служби в місті Києві
про скасування рішення від 13 травня 2010 року № 341, зобов'язання вчинити дії
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2
від відповідача: Григор'єва М.А.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 24 червня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом про скасування рішення від 13 травня 2010 року № 341, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що будучи жертвою переслідувань через політичні причини та маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань у майбутньому, ОСОБА_1 залишив Узбекистан та прибув до України, де звернувся до відповідних органів для надання статусу біженця. Позивачеві відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця на підставі абзацу 6 статті 12 Закону України «Про біженців», у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, визначених абзацом 1 Закону України «Про біженців».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивачем та представником позивача позовні вимоги підтримано.
Представником відповідача в судовому засіданні надано заперечення проти позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази наявні в матеріалах справи, суд
ОСОБА_1 є громадянином Узбекистану. Прибувши на територію України звернувся до Управління міграційної служби в місті Києві з заявою про надання статусу біженця, оскільки позивач випадково став свідком воєнних дій в місті Андижан й позивачем зроблено відеозапис зазначених подій, у зв'язку з чим, як стверджує позивач, ним зацікавились органи служби безпеки, його неодноразово викликали на допит, погрожували. Позивач стверджує, що у випадку залишення на території Узбекистану для нього існувала реальна загроза переслідувань й буде існувати в майбутньому, у разі його повернення.
Повідомленням Управління міграційної служби у місті Києві від 13 травня 2010 року № 31 ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця на підставі абзацу 6 статті 12 Закону України «Про біженців».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про біженців», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до статті 10 Закону статус біженця не надається особі:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;
яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).
Відповідно до статті 12 Закону України «Про біженців»у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію про прийняте рішення до відповідного органу внутрішніх справ та до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а також видає заявникові або його законному представникові письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Статтею 16 Закону України «Про біженців»встановлено, що рішення органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про відмову в прийнятті заяви про надання статусу біженця, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця протягом семи робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а так само до суду, в установленому законом порядку.
Особа, яка отримала повідомлення про відмову у наданні статусу біженця і не використала права на його оскарження, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.
Матеріали справи свідчать, що під час співбесіди, проведеної працівниками управління міграційної служби в місті Києві (протокол співбесіди від 27 квітня 2010 року у справі № 10.25.0036-01), позивачем зазначено, що Узбекистан він покинув й прибув до України у травні 2006 року, проте події в місті Андижан, свідком яких начебто був позивач, сталися у травні 2005 році. Крім того, ОСОБА_1 не звертався з заявою про надання статусу біженця протягом 4 років без поважних на те причин; документів, що підтверджують факти переслідування або загрози переслідувань немає.
В меморандумі Хьюман Райтс Вотч зазначено, що переслідуванням після андижанських подій було піддано переважно правозахисників та журналістів. Як вбачається з протоколу співбесіди від 27 квітня 2010 року у справі № 10.25.0036-01, позивач на батьківщині працював оператором.
Таким чином, позивачем не надано суду доказів обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у разі повернення позивача до Узбекистану, що також не було здійснено позивачем при розгляді його особової справи Управлінням міграційної служби міста Києва.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 цієї статті 71 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі положеннями Закону України «Про біженців», підстави для визнання його дій неправомірними відсутні.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд прийшов до висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та недоведеними, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову відмовити.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Н.М. Клименчук
Повний текст постанови складено та підписано 9 липня 2010 року.