Справа № 635/7227/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/622/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 4 ст. 186 КК України
Іменем України
08 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Харкові, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 25 грудня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 ,
встановила:
Вказаною ухвалою клопотання прокурора Харківської окружної прокуратури Харківської області про продовження застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задоволено.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 22 лютого 2025 року включно із залишенням раніше визначеної суми застави у сумі 53 680 грн.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, постановити нову ухвалу, якою у клопотанні прокурора відмовити та застосувати більш м'який запобіжний захід.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що жодний ризик у клопотанні про продовження строку тримання під вартою, передбачений ст. 177 КПК України, прокурором не доведений.
В судове засідання в суд апеляційної інстанції прокурор не з'явилися, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомили.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 422 та ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду справи, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі прокурора, який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь головуючого судді, з'ясувавши позицію захисника, яка полягала у підтриманні апеляції, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного перегляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
При прийнятті зазначеного рішення стосовно ОСОБА_7 суд першої інстанції дійшов висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з раніше визначеною заставою відповідає меті його застосування, є пропорційним заявленим прокурором ризикам та запобігає спробам вчинити дії, передбачені пп. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених пп. 1 5 ч.1 ст.177 КПК України, які стали підставою для обрання та продовження строку запобіжного заходу ОСОБА_7 , та виправдовують тримання особи під вартою.
З наявних в матеріалах судового провадження відомостей вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, офіційно не працює, законних джерел заробітку не має, не одружений, фактично проживає не за місцем своєї реєстрації, неодноразово судимий, останній раз 31.03.2020 Харківським районним судом Харківської області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців позбавлення волі, звільнився 23.06.2023 з ДУ «Харківська виправна колонія №43», по відбуттю строку покарання, вчинив корисливий кримінальний злочин через два тижні після звільнення з місця позбавлення волі, повторно в умовах воєнного стану.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження, тане свідчать про прийняття слідчим суддею необґрунтованого рішення.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 25 грудня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: