Справа № 752/18928/23
Провадження № 2/752/1771/24
іменем України
20.12.2024 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді Данілової Т.М.
з участю секретаря Солодовник Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Крушельницький Павло Миколайович, про визнання недійсним договору дарування,-
позивач ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом про визнання недійсним договору дарування. В обгрунтування своїх вимог зазначає, що вона є інвалідом 3 групи за загальним захворюванням безстроково, перебуває на постійному лікуванні цукрового діабету, що в 2016 році почав різко прогресувати. У 2018 та 2019 роках проходила курс лікування на стаціонарі в діабеттологічному відділені КНП "КМКЕЦ" і на постійній основі відвідує КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги №2" Голосіївського району м. Києва для підтримання лікування цукрового діабету. Вона проживає у двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,8 кв.метрів, житловою площею 30,7 кв.метрів. Вказана квартира належить на праві спільної часткової власності їй та її сину ОСОБА_3 в рівних долях на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Державною адміністрацією Голосіївського району 09.02.2005 року. Позивач проживає у даній квартирі з 1981 року по теперішній час.
У квітні 2023 року після розмови з відповідачем позивачу стало відомо, що належна їй 1/2 частина квартири належить ОСОБА_2 (дочці позивача) на підставі договору дарування, освідченого 04 серпня 2016 року приватним нотаріусом Київького міського нотаріального округу Крушельницьким П.М., укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Також позивач зазначає, що у 2016 році у неї були складні стосунки з дівчиною сина на ім"я ОСОБА_4 , яка проживала разом з нею та її сином ОСОБА_3 в спірній квартирі. ОСОБА_1 вважала на той час, що її 1/2 частка на квартиру і навіть вся квартира може у незаконний спосіб перейти дівчині сина. Дані побоювання виникли у позивача у зв"язку з тим, що ОСОБА_4 неодноразово погрожувалал забрати документи на квартиру, вважаючи себе співвласником квартири. Своїми побоюваннями позивач поділилася з донькою та її чоловіком. Останні запевнили, що допоможуть їй вирішити ситуацію та запропонували, що на певний період ОСОБА_1 зробить заповіт або інший тимчасовий документ та залишить зберігати всі документи на квартиру у них.
На початку серпня 2016 року було домовлено про зустріч ОСОБА_1 зі своєю дочкою (відповідачем) у нотаріуса для вчинення нотаріальних дій, про які було оговорено раніше. В день вчинення нотаріальних дій позивач неодноразово скаржилася на погане самопочуття і на стан свого здоров"я (що їй дуже зле і вона не в змозі прибути до нотаріуса, а вже в самого нотаріуса вна не могла в повній мірі проаналізувати який саме підписує документ, оскільки піднявся цукор в крові і вона навіть не розуміла де і як розписатися в документах, що їй надавалися. У зв"язку з тим, що ОСОБА_1 було недобре з її здоров"ям, вона не могла дістатись нотаріуса своїми силами, чоловік відповідача доставив позивача до свого знакомого нотаріуса на авто. В день вчинення нотаріальних дій ОСОБА_1 сліпо довіряла своїй дочці ОСОБА_5 , оскільки вважала, що остання виконує всі обіцянки, про які вони домовилися раніше і ніяким чином не буде її обдурювати чи вводити в оману.
Всіма організаційними моментами щодо вчинення нотаріальних дій в приватного нотаріуса займався чоловік відповідача, який домовлявся з даним нотаріусом щодо такого правочину і направляв/надавав йому всі необхідні документи. Позивач не контактувала з нотаріусом, не надавала йому документи, не домовлялася про вчинення нотаріальних дій, зокрема укладення договору дарування належної їй 1/2 частини квартири, тому ОСОБА_1 могла неправильно трактувати суть вчиненого правочину.
На думку позивача, відповідач разом зі своїм чоловіком обманним шляхом, скориставшись довірою позивача, її безпорадним станом та ситуацією, що склалася в неї з дівчиною сина, змусили її відвідати знайомого нотаріуса і здійснити підписання договору дарування, хоча позивач заперечує і проти того, що вона сама власноручно підписала такий договір. Позивач в силу свого похилого віку та безпорадного стану в день підписання даного договору (старече слабоумство, важкі хвороби, збіг тяжких життєвих обставин, зокрема хвороби на цукровий діабет 2 типу сер. ст. тяжкості та ситуацію, що склалась в позивача з дівчиною її сина, яка на той час проживала з ними разом) не розуміла, який насправді документ підписала.
Також позивач наголошує, що має місце помилка щодо правової природи правочину, насправді ОСОБА_1 хотіла скласти заповіт на свою доньку, який вона в будь-який момент мала право змінити при своєму житті без фактичного відчуження своєї частки квартири. Відповідач не допомагала та не допомагає на теперішній час утримувати квартиру (оплаті комунальних послуг тощо), проживає окремо і має своє житло. Факту фактичної передачі 1/2 частки спірної квартири від позивача, як дарувальника, відповідачу, як обдарованому, не відбулося.
За таких підстав, позивач просить визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між нею та ОСОБА_2 , посвідчений 04.08.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крушельницьким П.М., зареєстрованим під реєстром №465.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 18 вересня 2023 року у даній справі відкрито загальне позовне провадження. (а.с. 14 т.2)
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 вересня 2023 року задоволена заява ОСОБА_1 . З метою забезпечення даного позовну заборонено відчуження 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 04.08.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крушельницьким Павлом Миколайовичем. (а.с. 12 т.2)
Відповідач ОСОБА_2 надіслала до суду відзив на позовну заяву. (а.с. 174 т.2) Просить відмовити в задоволенні позову, оскільки з липня 2016 року позивач самостійно збирала документи, необхідні для укладення оспорюваного правочину, 04 серпня 2016 року самостійно прибула до приватного нотаріуса КМНО Крушельницького П.М. для укладення договору дарування. До укладення договору дарування нотаріусом було попередньо ознайомлено позивача з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений сторонами правочин та роз"яснено суть даного правочину. Дарування здійснено за доброю волею, сторони підтвердили, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, укладення договору відповідає інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору їм зрозумулі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину, і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому. У тексті договору зафіксовані всі істотні умови, які стосуються дарування цієї частки квартири, погоджений момент набуття права власності на 1/2 частину обдарованї. Після підписання договору дарування сторон отримали свою копію даного договору, про що розписалися у відповідному журналі обліку приватного нотаріуса. В день укладення договору відбулася реєстрацію права власності на належну відповідачу 1/2 частку квартири. Факт наявності у дарувальника захворювань та його похилий вік не можуть свідчити про укладення ним договору дарування під впливом помилки та не є підставою для визнання цього договору недійсним. Відповідач зазначає, що позивач ОСОБА_1 до 2018 року працювала вихователем у Закладі дошкільної освіти №41 у м. Києві, що суперечить позиції позивача про її безпорадний стан та неможливість уствідомлювати природу правочину. Посилання позивача на те, що вона помилилась щодо правової природи укладеного правочину є безпідставними та необгрунтованими, позивач не надала жодного належного доказу на підтвердження того, що вона дійсно не розуміла значення природи договору, а наступна зміна рішення позивача або ставлення до обдарованого після укладення такого правочину не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Крім того, позивачем не доведено в чому саме полягав її обман, оскільки договір дарування укладений у письмовій формі та посвідчений нотаріусом. Позивач протягом 7 років не заявляла ніяких заперечень з приводу укладеного правочину та не зверталася до правоохоронних органів, не бажала розірвати даний договір у строк, встановлений чинним законодавством. Подання даного позову з пропуском позовної давності та заявлення надуманих, безпідставних та суперечливих вимог зумовлено виключно виникненням сімейних суперечностей та конфлікту в 2022 році, намаганням чинити вплив на відповідача, використанням приватноправового інструментарію неза для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою маніпулювання та тиску.
Також відповідач подала заяву про застосування строку позовної давності. (а.с. 224 т.2) Просить застосувати до вимог ОСОБА_1 позовну давність та відмовити в задоволенні позову.
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Крушельницький П.М. надав до суду письмові пояснення щодо позову. (а.с. 221 т.2) Просить відмовити в задоволенні позову у зв"язку з його безпідставністю.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 19.03.2024 року зупинено провадження у даній справі у зв"язку з призначенням судово-почеркознавчої експертизи. (а.с. 76 т.3)
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 року відновлено провадження у даній справі. (а.с. 128 т.3)
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду. (а.с. 147 т.3)
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов.
Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні не визнали позовні вимоги та заперечували проти їх задоволення.
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Крушельницький П.М. в судовому засідагні заперечував проти задоволення позову.
Вислухавши пояснення сторін у справі та їх представників, третю особу та свідків, а також дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крушельницьким П.М. (а.с. 2 т.3)
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 зазначала, що вона в силу свого похилого віку та безпорадного стану в день підписання даного договору (старече слабоумство, важкі хвороби, збіг тяжких життєвих обставин, зокрема хвороби на цукровий діабет 2 типу сер. ст. тяжкості та ситуацію, що склалась в позивача з дівчиною її сина, яка на той час проживала з ними разом) не розуміла, який насправді документ підписала.
Також позивач наголошує, що має місце помилка щодо правової природи правочину, насправді ОСОБА_1 хотіла скласти заповіт на свою доньку, який вона в будь-який момент мала право змінити при своєму житті без фактичного відчуження своєї частки квартири.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону . При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що відповідач разом зі своїм чоловіком обманним шляхом, скориставшись довірою позивача, її безпорадним станом та ситуацією, що склалася в неї з дівчиною сина, змусили її відвідати знайомого нотаріуса і здійснити підписання договору дарування, хоча позивач заперечує і проти того, що вона сама власноручно підписала такий договір.
Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
До обставин, які мають істотне значення, частиною першою статті 229 ЦК України віднесено природу правочину, права та обов'язки сторін, такі властивості і якості речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
За роз'ясненнями, наданими в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 6 листопада 2009 року, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Вчинення правочину під впливом обману зумовлене деформацією волі, на яку вплинула протиправна поведінка іншої особи, спрямована на формування наміру в іншої особи вчинити правочин, посилаючись на хибне уявлення про обставини, які мають істотне значення. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.
Позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження наявності умислу в діях її доньки ОСОБА_2 на введення її в оману щодо природи укладеного договору. Твердження позивача як на факт обману зі сторони відповідача на те, що текст договору вона не читала, підписала договір, не розуміючи його змісту, довірившись стороні, суд не приймає до уваги.
Суд вважає необхідним зазначити, що підписання договору без попереднього ознайомлення з його змістом, про що стверджує позивач, свідчить лише про недбальство позивача, а не умисел відповідача на введення її в оману.
Щодо посилання позивача на похилий вік та наявність цукрового діабету, що на думку позивача, впливало на її здатність усвідомлювати значення вчинених нею дій 04 серпня 2026 року, то, на думку суду, сам по собі факт наявності в дарувальника захворювань та її похилий вік не можуть свідчити про укладення нею договору дарування під впливом помилки та не є підставою для визнання цього договору недійсним.
Цукровий діабет не належить до захворювань, що впливають на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій, а посилання позивача на те, що вона в період 2018, 2019 років перебувала на стаціонарному лікуванні не приймаються, оскільки оспорюваний правочин укладений у серпні 2016року.
В судовому засіданні також встанволено, що ОСОБА_1 до 2018 року працювала вихователем у дитячому садку - Заклад дошкільної освіти №41 у м. Києві та у своїй службовій діяльності зобов"язана була дотримуватися стандартів виховання та навчання дітей дошкільного віку, відповідати характеристикам вихователя дошкільного навчального закладу на підставі Закону України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", Положенням про дошкільний навчальний заклад (зі змінами), затвердженими Постановою КМ України від 12.03.2003 р. №305, що суперечить позиції позивача про її безпорадний стан та неможливість усвідомлювати значення своїх дій, що також підтверджується копією медичної картки позивача, доданою до позову.
Саме лише посилання позивача на наявність у неї захворювань та похилий вік не можуть свідчити про укладення нею договору дарування під впливом помилки та не є підставою визнання цього договору недійсним.
Також, як на підставу позову про визнання договору дарування недійсним позивач покликається на те, що вона заперечує і проти того, що вона сама власноручно підписала такий договір.
Проте, на підставі ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 19.03.2024 року у даній цивільній справі була призначена судово-почеркознавча експертиза. Згідно висновку експерта №6124/24-32 від 17.09.2024 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи рукописний текст " ОСОБА_1 ", що міститься в графі "Дарувальник: ОСОБА_1 " на дургому аркуші договору дарування 1/2 частки квартири від 04.08.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Крушельницьким ПМ., та зареєстрованого у реєстрі за №465, виконаний ОСОБА_1 . Підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься в графі "Дарувальник: ОСОБА_1 " на другому аркуші вказаного договору дарування, виконаний ОСОБА_1 . Рукописний текст "Ця заява на моє прохання записана з моїх слів за допомогою комп"ютера, нотаріусом, прочитана мною особисто і власноручно підписана", що міститься під друкованим текстом "четвертого серпня дві тисячі шістнадцятого року", та рукописний текст " ОСОБА_1 ", що міститься в графі "Підпис" у заяві від 04.08.2016 року, складений від імені ОСОБА_1 на ім"я приватного нотаріуса КМНО Крушельницького П.М., виконаний ОСОБА_1 . Підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься в графі "Підпис" у заяві від 04.08.2016 року, складений від імені ОСОБА_1 на ім"я приватного нотаріуса КМНО Крушельницького П.М., виконаний ОСОБА_1 (а.с. 114 т.3)
На підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного та відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному.
Встановлено, що спірний договір дарування 1/2 частки квартири укладений у письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом.
В оспорюваному договорі дарування сторони цього договору, зокрема і позивач, своїми підписами підтвердили, що договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладений у відповідності зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладено ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються договором.
Доказів порушення приватним нотаріусом КМНО Крушельницьким П.М. вимог статті 44 Закону України «Про нотаріат» щодо встановлення дійсності намірів сторін укласти саме договір дарування 1/2 частки квартири, а не інший договір, роз'яснення вимог законодавства щодо змісту і правових наслідків договору судом не отримано.
Виходячи з наведеного, якщо договір дарування посвідчено та зареєстровано у встановленому законом порядку, при цьому у момент складання договору дарувальник підтвердив, що правочин здійснено за доброю волею, то навіть незважаючи на поважний вік дарувальника, відповідний договір є дійсним.
Докази на підтвердження того, що на момент укладення спірного договору дарування стан здоров'я позивача погіршився до тієї міри, що вона потребувала сторонньої допомоги, відсутні.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2022 року у справі № 760/21633/15 (провадження № 61-4464св21) зазначено, що «обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України. Подібні висновки викладені у поставах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц (провадження № 61-34575св18, від 20 січня 2021 року у справі № 522/24005/17 (провадження № 5213св20)».
Таким чином, суд дійшов висновку, що безпідставними є посилання позивача на те, що спірний договір дарування укладений всупереч її волі шляхом обману, а також, що вона помилялася щодо природи правочину та прав і обов'язків сторін. Отже, суд не вбачає підстав для задоволення позову, оскільки не встановлено ні помилки зі сторони дарувальника при укладанні договору дарування, ні відсутності волевиявлення позивача на укладення саме такого правочину як договір дарування. Позивач розуміла природу правочину, права та обов'язки сторін.
Судом встановлено, що своїми підписами на договорі дарування сторони підтвердили, що договір підписується ними добровільно, при здоровому розумі, зміст цього договору їм зрозумілий, вони однаково розуміють значення, умови правочину та його правові наслідки. Обставини, які примусили їх укласти цей договір на невигідних умовах у них відсутні.
В обгрунтування вимог про вчинення правочину під впливом тяжкої обставини, позивач зазначає, що у 2016 році у неї були складні стосунки з невісткою сина, яку звали ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 вважала, що дівчина ОСОБА_4 може відібрати 1/2 частку квартири, що належала позивачу. Позивач до дівчини сина ставилася з обережністю і вважала, що це не та дівчина, з якою б вона хотіла, щоб її син пов"язував своє життя.
На думку суду, таке твердження позивача не може свідчити про існування тяжких обставн для неї, які б змусили особу вчинити правочин.
Також суд зазначає, що жодного доказу на підтвердження реальної загрози втрати житла (подання заяв о правоохоронних органів у зв"язку зві спробою незаконного захоплення житла, чи протиправних ій у відношенні ОСОБА_1 позивачем не надано.
При цьому, суд пргоджується з доводами відповідача про суперечливість позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки посилання позивача на норми ст. 233 ЦК України вчинення правочину особою під впливом тяжкої для неї обставини і а вкрай невигідних умовах, при якому особа має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки, виключає можливість посилання на обман чи помилку.
Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що договір дарування вчинено під впливом обману, позивач не надав, як і не надав доказів примушування до укладення договорів дарування.
За таких підстав, в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Крушельницький Павло Миколайович, про визнання недійсним договору дарування - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 30 грудня 2024 року.
Суддя