11 грудня 2024 року м. Київ
Справа № 754/6998/19
Провадження: № 22-ц/824/18529/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Хоменка Віталія Олексійовича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Саламон О. Б.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», треті особи: приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Паракуда Ірина Вікторівна , Шмідт Катерина Валеріївна , приватний виконавець Яцишин Андрій Миколайович, ОСОБА_1 , про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , позивач) звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного комерційного банку «Укрсоцбанк» (далі по тексту - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником, якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі по тексту - АТ «Сенс Банк», відповідач), мотивуючи його тим, що 14 травня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 403/020/08-Ж, на забезпечення якого укладено договір іпотеки № 04/І-286 відносно нерухомого майна двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Цього ж дня, між тими самими сторонами укладеного кредитний договір № 403/021/08-Пі, на забезпечення якого укладеного договір іпотеки № 04/І-285 відносно нерухомого майна двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно умов кредитних договорів банк надав позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру. У жовтні 2018 року позивач випадково, з ЄДРСР, дізнався про існування заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва про стягнення з нього заборгованості за договором кредиту №403/021/08-Пі у розмірі 498 980 грн 08 коп. Вказане заочне рішення скасоване, справа щодо стягнення заборгованості переглядається Деснянським районним судом м. Києва. В січні 2019 року представник позивача звернувся до приватного виконавця Яцишина А. М. із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, з якого дізнався про наявність виконавчого напису приватного нотаріуса Чуловського В.А № 11053 від 23 липня 2018 року на користь стягувача ПАТ «Укрсоцбанк» відносно нерухомого майна-двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
При цьому, про існування виконавчого напису № 2367, вчиненого приватним нотаріусом Паракудою І. В. від 12 вересня 2013 року відносно нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , позивач дізнався після запиту та отримання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Будь-яких рішень суду, повідомлень, листів на адресу позивача не надходило. У зв'язку з такими обставинами позивачу, як боржнику, не відомо яка сума боргу існувала на той момент, як саме вона була розрахована стягувачем, і за який період дії договору кредиту.
На підставі викладеного, просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 11053 від 23 липня 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А.; визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 2367 від 12 вересня 2013 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В.; стягнути з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн.
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 25 вересня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню,виконавчий напис № 11053 від 23 липня 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., щодо звернення стягнення на кв. АДРЕСА_3 .
Визнано таким, що не підлягає виконанню,виконавчий напис № 2367 від 12 вересня 2013 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В., щодо звернення стягнення на кв. АДРЕСА_4 .
Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн.
Судове рішення мотивовано тим, що наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника, у зв'язку з чим, оспорювальний виконавчий напис нотаріусом вчинено з порушенням діючого законодавства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнений зміст доводів
У поданій апеляційній скарзі адвокат Хоменко В. О. в інтересахОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині визнання виконавчого напису № 2367 від 12 вересня 2013 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В., таким, що не підлягає виконанню,скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що станом на дату вчинення виконавчого напису № 2367 від 12 вересня 2013 року не існувало будь-якого спору між банком та ОСОБА_2 щодо заборгованості за кредитним договором. Тому, вказана у виконавчому написі заборгованість за кредитним договором є безспірною, за таких обставин відсутні підстави для задоволення позову в частині вимог про визнання виконавчого напису № 2367 від 12 вересня 2013 року таким, що не підлягає виконанню.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Целіков В. В. в інтересах ОСОБА_2 доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважав необґрунтованими, вказував, що виконавчий напис нотаріуса підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, оскільки матеріали справи не містять доказів та підстав, з яких виходив нотаріус при вчиненні виконавчого напису, як і відсутні в матеріалах справи докази, які підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, отже, нотаріус не перевірив факт безспірності сум, які підлягають стягненню.
Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Адвокат Петрова Н. М. в інтересах ОСОБА_5 , підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Адвокат Целіков В. В. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.
Інші учасники у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16, відповідно до ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними. В той же час, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
За викладених обставин та відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглядати справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання.
Межі розгляду справи апеляційним судом
Згідно ч. 1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Звертаючись із апеляційною скаргою, адвокат Хоменко В. О. в інтересах ОСОБА_1 оскаржує рішення в частині визнання виконавчого напису № 2367 від 12 вересня 2013 року вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В. таким, що не підлягає виконанню, тому в інший частині рішення суду апеляційним судом не переглядається.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Як убачається з матеріалів справи, 14 травня 2008 року між АТКБ «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_2 укладено два договори кредиту № 403/020/08-Ж та № 403/021/08-Пі, у відповідності до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Одночасно з договорами кредиту 14 травня 2008 року сторонами укладено два договори іпотеки: № 04/І-286 відносно нерухомого майна-двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 з метою забезпечення договору № 403/020/08-Ж та № 04/І-285 відносно нерухомого майна-двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , з метою забезпечення договору № 403/021/08-Пі.
09 листопада 2011 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору кредиту № 403/021/08-Пі від 14 травня 2008 року.
12 вересня 2013 року приватним нотаріусом Паракудою І. В. вчинено виконавчий напис № 2367, за яким запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_5 , яка на праві власності належить ОСОБА_2 , згідно іпотечного договору № 01/І-286, посвідченого 14 травня приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кавальчуком С. П. та зареєстровано в реєстрі за №4521.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту №403/021/08-Пі від 14 травня 2008 року в розмірі 498 980 грн 08 коп.
23 липня 2018 року приватним нотаріусом Чуловським В.А вчинено виконавчий напис №11053 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_6 .
17 жовтня 2018 року на підставі акту про реалізацію предмета іпотеки видано свідоцтво, посвідчене приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А., зареєстровано в реєстрі за № 14905, на підставі якого ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_5 .
Позиція суду апеляційної інстанції
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Аналізуючи зміст позовної заяви, суд доходить висновку про те, що позивач, заявляючи вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ставить на мені повернення йому у власність, зокрема, квартири АДРЕСА_5 , яка належить на праві власності ОСОБА_5 .
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України). Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду (постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Позовна вимога про визнання виковначого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в даному випадку може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про витребування майна з володіння ОСОБА_5 , а окреме пред'явлення таких вимог не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Отже, задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У таких випадках, коли має бути застосована вимога про витребування, то вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, є неефективними.
Указане узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного суду від 07 грудня 2022 року у справі №953/1904/2020 (провадження №61-10944св21).
Водночас у цій справі позивачем не заявлено вимоги про витребування майна з володіння третьої особи ОСОБА_5 отже, позивачем обраний спосіб захисту порушеного права, який є неефективним та не призведе до відновлення порушеного права із вищезазначених підстав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З урахуванням цього правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
Вирішуючи позовні вимоги в частині позовних вимог про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису № 2367 від 12 вересня 2013 року, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про скасування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 вересня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 2367 від 12 вересня 2013 року з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні таких вимог.
Розподіл судових витрат
Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Від сплати судового збору ОСОБА_2 звільнений на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір в розмірі 1152 грн 60 коп., сплачений за розгляд справи судом апеляційної інстанції слід компенсувати за рахунок держави на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 268, 369, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Хоменка Віталія Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 вересня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису № 2367 від 12 вересня 2013 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В., щодо звернення стягнення на кв. АДРЕСА_4 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог.
Компенсувати за рахунок держави на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 1152 (одна тисяча сто п'ятдесят дві) грн 60 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
В. В. Соколова