Справа № 638/10536/23
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/11260/2024
4 грудня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Стеця Максима Леонідовича та представника ОСОБА_2 - адвоката Павліка Олександра Миколайовича на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року (суддя Кордюкова Ж.І.) про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, орган опіки та піклування Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,
встановив:
у серпні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 10 червня 2011 року по 21 травня 2019 року. Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу, за взаємною домовленістю сторін, дитина проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому жодних перешкод у спілкуванні з сином відповідачці не чинилось. Після початку повномасштабної військової агресії рф на території України 24 лютого 2022 року, коли місто Харків перебувало під авіаційними бомбардуваннями та існувала загроза окупації міста, він разом з сином переїхав до міста Ужгород, де орендував квартиру.
Позивач посилався на те, що відповідно до акту обстеження умов проживання дитини від 9 серпня 2023 року, складеного спеціалістом служби у справах дітей Ужгородської міської ради, квартира відповідає санітарно-гігієнічним нормам та обладнана всім необхідним для проживання дитини. З початком навчального року, його син ОСОБА_5 був зарахований до першого класу Баранинської початкової школи Ужгородського району Закарпатської області. Згідно довідки від 23 червня 2023 року, виданої директором цього навчального закладу, ОСОБА_4 зарекомендував себе як здібний та розумний учень, його батько ОСОБА_1 активно цікавиться шкільним життям сина, допомагає з організацією шкільних заходів. Також, він є фізичною особою підприємцем, має стабільний дохід, нерухоме майно та транспортні засоби, графік його роботи дозволяє приділяти досить часу вихованню сина.
Позивач стверджував, що не чинить перешкод у спілкуванні ОСОБА_5 з матір'ю, як
онлайн, так і безпосередньо, коли та приїздить до міста Ужгорода. Протягом 2022 - 2023 років ОСОБА_5 , мешкаючи з ним в Ужгороді, набув соціальних зв'язків, завів друзів у школі та у спортивних секціях, однак в червні 2023 року відповідачка одноособово прийняла рішення про зміну місця проживання їх сина та забрала його у м. Київ, де наразі проживає, як внутрішньо переміщена особа.
Позивач вважав, що такі дії відповідачки суперечать принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини, визначеного Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Верховною Радою України 27 лютого 1991 року та неодноразово сформованого як національними судами України, так і Європейським судом з прав людини.
4 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стець М.Л. подав до суду заяву про забезпечення позову, шляхом встановлення графіку спілкування ОСОБА_1 зі своїм сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи місяця з 12:00 год. до 19:00 год. з можливістю відвідувати, за бажанням дитини, будь-які дитячі культурно-розважальні комплекси, а також місця масового відпочинку: парки, сквери, пляжі, спортивно-ігрові майданчики, місця громадського харчування: їдальні, кафе, ресторани, що знаходяться на території міста Києва; зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди зустрічам ОСОБА_1 з їх сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та забезпечити його передання батькові кожної суботи місяця о 12:00 год. за адресою місця проживання матері.
В обґрунтування поданої заяви представник позивача зазначав, що позивач, через позицію відповідачки, позбавлений можливості бачитись та спілкуватись з сином ОСОБА_5 з червня 2023 року, ОСОБА_5 у розмові з психологом повідомив, що на його думку, він не може спілкуватись з батьком, поки тривають судові процеси щодо визначення місця його проживання. При цьому, про батька він відзивається позитивно та із задоволенням розповідає про час, який вони проводили разом. Крім цього, психолог вказав на гарні стосунки ОСОБА_5 з батьком, потребу в його увазі та турботі, а також значущість фігури батька для дитини.
Представник позивача також посилався на ряд листів та довідок, які позитивно характеризують як самого позивача, так і його сина ОСОБА_5 , під час їх спільного проживання у місті Ужгороді.
Представник позивач вважав, що відсутні будь-які об'єктивні підстави, які б унеможливлювали спілкування позивача з сином, тому, з метою запобігання втраті емоційного контакту між ним та погіршення психоемоційного зв'язку, доцільно вжити запропонованих заходів забезпечення позову.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року клопотання про забезпечення позову задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в місцях масового відпочинку та/або місцях громадського харчування, які знаходяться на території міста Києва, кожної суботи кожного місяця з 12:00 год. до 16:00 год. у присутності матері ОСОБА_2 . Зобов'язано ОСОБА_2 забезпечити початок зустрічей кожної суботи кожного місяця о 12:00 год. за адресою місця проживання матері. Відмовлено у задоволенні решти вимог клопотання.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Стець М.Л. просить ухвалу суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким вимоги заяви про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції, частково задовольняючи заяву про забезпечення позову та зменшуючи час побачення батька з дитиною, не вказав, з яких мотивів виходив, ухвалюючи саме таке рішення. Крім цього, суд першої інстанції в
оскаржуваній ухвалі зазначив, що зустрічі батька з дитиною будуть проводитись за обов'язковою участі матері для усунення будь-яких непорозумінь, однак суд не конкретизував, які саме непорозуміння мають бути усунені та на підставі чого суд дійшов висновку про можливість їх настання.
Отже, представник позивача вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваній ухвалі, не відповідають дійсним обставинам справи та ґрунтуються на припущеннях.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Павлік О.М. у поданій апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Представник відповідачки вважає, що наведені в ухвалі заходи забезпечення позову не можуть бути застосовані у даній справі, оскільки вони є тотожними частині позовних вимог, які заявлені та не вирішені в іншій цивільній справі № 752/17187/23, яка існує між тими самими сторонами з аналогічним предметом спору. Про неприпустимість застосування заходів забезпечення позову щодо встановлення способу спілкування з дитиною за наявності невирішених аналогічних за змістом позовних вимог неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема у постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18, у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 754/16432/20, в ухвалі від 25 січня 2020 року у справі № 369/1538/21.
Представник відповідачки зазначає, що остання має ненормований робочий графік та часті відрядження, працює у вихідні дні, а син ОСОБА_5 надзвичайно зайнятий навчанням та спортивними тренуваннями, відтак у них немає можливості влаштовувати зустрічі у визначений час, тому встановлений судом графік суттєво порушує як права дитини, так і матері. Більше того, ОСОБА_5 боїться позивача, після того як той вивіз його без згоди матері до міста Ужгород, агресивно з ним поводився та налаштовував проти матері.
Також, представник відповідачки зазначає, що на виконання ухвали суду було організовано кілька зустрічей батька з дитиною за участі матері, однак під час них той постійно тиснув на дитину, відмовився підтримати сина у його спортивних починаннях та взагалі надавати будь-яку матеріальну підтримку. Після зустрічей у дитини була панічна атака, тому відповідачка була вимушена звертатись з консультаціями до психолога та лікаря-терапевта.
Крім цього, представник відповідачки посилається на те, що позивачем та його представником не надано суду доказів того, що відповідачка перешкоджала спілкуванню позивача з сином чи якимось чином порушувала його права. При цьому, коли син проживав з позивачем, той заблокував контакти відповідачки у телефоні дитини. Відтак позивачем не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача - адвоката Стеця М.Л. представник ОСОБА_2 - адвокат Павлік О.М. просить у її задоволенні відмовити, посилаючись на її необґрунтованість.
Представник відповідачки зазначає, що після зустрічі з батьком, яка мала місце 13 квітня 2024 року, у сина почалась панічна атака, у зв'язку з чим відповідачка була вимушена звертатись до психолога, який рекомендував задля виключення тривоги та занепокоєння з життя дитини, забезпечити його перебування поряд з матір'ю, а зустрічі з батьком проводити лише за згодою дитини на нейтральній території з обов'язковою присутністю матері.
Також, представник відповідачки посилається на те, що позивача жодним чином не обмежено у спілкуванні з сином, підтриманні з ним психоемоційного зв'язку, відтак підстави для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі взагалі відсутні.
Крім цього, застосовані заходи забезпечення позову є тотожними позовним
вимогам, які заявила відповідачка в іншій цивільній справі № 752/17187/23, отже відсутня процесуальна можливість для задоволення заяви про забезпечення позову, що кореспондується з ч. 10 ст. 150 ЦПК України. Більше того, вірогідність задоволення самого позову є досить сумнівною, оскільки згідно висновку органу опіки та піклування, місце проживання ОСОБА_3 доцільно визначити саме з матір'ю.
Треті особи Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради та орган опіки та піклування Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційних скарг (с.с.150, 151 т.4), своїх представників у судове засідання не направили, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Стеця М.Л., який свою апеляційну скаргу підтримав, проти апеляційної скарги представника відповідачки заперечував, представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Павліка О.М., який свою апеляційну скаргу підтримав, проти апеляційної скарги представника позивача заперечував, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу представника позивача, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Частково задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як батько дитини, має право на особисте спілкування із сином, при цьому відповідачкою не наведені випадки, які обмежують право батька на таке спілкування.
Суд першої інстанції зазначив, що зустрічі, визначеної судом тривалості один раз на тиждень, будуть сприяти відновленню емоційного контакту між батьком та сином, відповідатимуть їх інтересам та зможуть усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини. При цьому спільне проведення часу батька та дитини в присутності матері є співмірним заходом забезпечення позову, не порушуватиме прав відповідачки та не призведе до негативних наслідків для останньої, з огляду на наявність спору про визначення місця проживання дитини.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
У справах про визначення місця проживання дитини суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як визначення на період розгляду спору графіку побачень дитини з тим з батьків, з яким дитина фактично не проживає (особливо у випадку відчуження дитини від іншого з батьків), встановленням обов'язку вчинити певні дії.
Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов'язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні
наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Мамчур проти України (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року).
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з
нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третя статті 157 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною третьою статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Держава не повинна допускати ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини протягом тривалого часу за наявності судового спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.
ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
Забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків (постанова Верховного Суду від 2 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20).
Подібний висновок зроблено й у постанові Верховного Суду від 8 лютого 2023 року у справі № 501/488/21/21.
У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22 вказано, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, від 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20.
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21
вказано, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини
від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову щодо фізичної опіки над дитиною, враховуючи, що спір виник із сімейних правовідносин (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 15 листопада 2023 рок у справі № 467/403/22, від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23.
Вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо фізичної опіки над дітьми спрямоване на недопущення чи припинення дій одного з батьків, які порушують права іншого на участь у вихованні дитини, контакт з нею. Відчуження одного з батьків можна охарактеризувати як форму психологічного насильства, яке проявляється у необґрунтованому звинуваченні у застосуванні стосовно дитини насильства іншим з батьків або звинуваченні у жорстокій та насильницькій поведінці стосовно одного з батьків, переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав'язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, необґрунтованих звинуваченнях на адресу батька, зміна місця проживання без попереднього обговорення тощо.
Підстави забезпечення позову є суб'єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.
Батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.
Батьки і дитина мають право на вільне спілкування один з одним, якщо воно не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з його батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з батьком.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20, від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20.
Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини, проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде
забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Під час апеляційного розгляду представник позивача пояснив, що відносини між батьком та сином погіршилися після того, як відповідачка самовільно змінила місце проживання сина та забрала його до м. Києва, налаштовуючи сина проти батька.
При цьому, представник відповідачки стверджував, що син боїться батька, так як останній з ними жорстоко поводився, коли вони разом проживали у м. Ужгороді, тому він боїться, що батько забере його до себе.
Аналіз матеріалів справи, пояснень представників сторін, наданий відеозапис зустрічі батька з сином, свідчать про те, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що зустрічі батька з сином будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків батька та сина і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Враховуючи емоційний стан дитини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зустрічі батька з дитиною повинні проходити у присутності матері.
При цьому, саме поведінка батьків, які не будуть з'ясовувати свої конфліктні питання у присутності дитини, буде сприяти налагодженню контакту батька з сином та не буде призводити до панічних атак у дитини.
Доводи апеляційної скарги представника позивача, що суд першої інстанції безпідставно зменшив час, який він просив встановити для спілкування з сином, та необґрунтовано зазначив, що такі зустрічі повинні проходити у присутності матері, колегія суддів вважає безпідставними, так як суд врахував конкретні обставини даної справи, а також емоційний стан дитини.
При цьому, колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення позову згідно зі статтею 158 ЦПК України носять тимчасовий характер, а відтак можуть змінюватися відповідно до статті 156 ЦПК України, тому їх запровадження не означає їх імперативну реалізацію без врахування об'єктивних обставин, зокрема, реальних результатів відповідного спілкування дитини з батьком з метою встановлення емоційного контакту та покращення психоемоційного характеру їх відносин. Отже, за наявності ознак невідповідності застосованого заходу забезпечення позову інтересам дитини він може бути змінений або скасований.
Доводи апеляційної скарги представника відповідачки, що відповідачка має ненормований графік роботи, часті відрядження, працює у вихідні дні, а син ОСОБА_5 надзвичайно занятий навчанням та спортивними тренуваннями, тому у них немає можливості влаштовувати зустрічі у визначений судом час, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять документів, які б підтверджували занятість відповідачки у суботу, у часи, коли суд визначив зустрічі батька з сином.
Крім того, якщо відповідачка у зв'язку із своєю занятістю не має можливості забезпечувати зустрічі батька з сином, такий обов'язок суд може покласти на психолога або представника органу опіки та піклування. Однак вказані обставини не можуть бути перешкодою для зустрічей батька з сином.
Посилання в апеляційній скарзі представника відповідачки на те, що застосовані судом заходи забезпечення позову є тотожними частині позовних вимог в іншій цивільній справі, є необґрунтованими, оскільки заходи забезпечення позову застосовані у даній справі, предметом судового розгляду в якій є позов про визначення місця проживання дитини і заходи забезпечення позову, який встановив суд, не повторюються з позовними вимогами.
Твердження представника відповідачки, що позивачем не надано доказів того, що відповідачка перешкоджала спілкуванню позивача з сином, спростовуються процесуальною поведінкою відповідачки, яка заперечує проти зустрічей батька з сином, а
з наданого апеляційному суду відеозапису вбачається, що при зустрічі батька з сином відповідачка не сприяє налагодженню контакту батька з сином.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при застосуванні заходів забезпечення позову у даній справі, не допустив порушень норм процесуального права, правильно врахував обставини даної справи та сталу судову практику, тому відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Стеця Максима Леонідовича та представника ОСОБА_2 - адвоката Павліка Олександра Миколайовича залишити без задоволення, ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 8 січня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук