Іменем України
08 січня 2025 року
м. Харків
справа № 644/10082/23
провадження № 22-ц/818/586/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2024 року у складі судді Хайкіна В.М.,-
У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 32 800 грн, інфляційні витрати в розмірі 1 054,29 грн, три відсотки річних в розмірі 239,93 грн; стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2 147,20 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Заочне рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2024 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» відмовлено.
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та розподілити судові витрати. Зазначає, що позивачем доведено і підтверджено матеріалами справи, що станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору перед ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» не сплачена і складає 32 800 грн, інфляційні витрати в розмірі 1 054,29 грн, три відсотки річних в розмірі 239,93 грн, даний факт підтверджується наданим до позовної заяви розрахунком заборгованості, якому не надана належна оцінка з боку суду першої інстанції.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність заборгованості відповідача (не надано виписки за картковими рахунками), не доведено факт перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, у зв'язку з чим позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено електронний договір №4534315 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого товариство надає споживачу кредит в гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума кредиту - 10 000,00 грн, строк кредиту - 30 днів.
За пунктом 1.5 цього договору тип процентної ставки - фіксована. Стандартна процентна ставка становить 1,90% в день, знижена процентна ставка - 1,33% в день.
Як вбачається з пункту 1.7 орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою - 24079,41% річних; за зниженою ставкою - 5844,50% річних.
Із пункту 1.8 договору вбачається, що орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою -15 700,00 грн; за зниженою ставкою - 13 990,00 грн.
Як зазначено в пункті 2.1 договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.
Строк дії договору - 30 днів.
Проте п.4.3.1 договору встановлено, що у разі наявності у споживача заборгованості на дату закінчення строку кредиту, строк продовжується на один календарний місяць, але не більше ніж 90 днів.
Договір підписано в електронному вигляді електронним підписом з одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 «С253355», він містить його податковий номер, адресу, електронну адресу та номер мобільного телефону.
Як вбачається з таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до договору про надання споживчого кредиту №4534315 від 28.07.2021 року, дата видачі кредиту/дата платежу 28.07.2021 року - 27.08.2021 року; сума кредиту за договором/погашення суми кредиту - 10 000,00 грн; проценти за користування кредитом - 3 990,00 грн; загальна вартість кредиту - 13 990,00 грн. Якщо споживачем не будуть виконані умови договору для отримання зниженої процентної ставки, розміри платежів, що зазначені в графіку платежів будуть перераховані за стандартною процентною ставкою, у зв'язку з чим будуть мати наступні значення: сума платежу за розрахунковий період - 15 700,00 грн, проценти за користування кредиту - 5 700,00 грн, реальна річна процентна ставка - 24079,41% річних, загальна вартість кредиту -15 700,00 грн.
Матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту, який підписаний тим самим шляхом, що й договір.
З повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім» №1968 від 16.05.2022 року вбачається успішність операції за договором з Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» №087/20-П від 08.07.2020 року. Зокрема, щодо транзакції 971817212 - сума 10 000,00 грн, дата прийняття -28.07.2021 року 17:14, номер замовлення - 21069890, номер картки - НОМЕР_1 .
Відповідно до договору №087/20-П вбачається, що він укладений про надання послуг з переказу платежів від 08 липня 2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна».
03.05.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» укладено договір факторингу №03-05/2022, відповідно до умов якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку №1 та є невід'ємною частиною договору.
За пунктом 1.2 цього договору перехід від клієнта до фактору прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого фактор має кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактору прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
Як вбачається з пунктів 3.3, 3.4 цього договору ціна продажу за договором становить 690 604,25 грн. Фактор сплачує клієнту 100% ціни продажу протягом 3 робочих днів з моменту передачі за актом прийому-передачі реєстру боржників шляхом безготівкового перерахування грошових коштів.
Із витягу з реєстру боржників від 03.05.2022 року вбачається, що Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» відступлено право вимоги за кредитним договором №4534315, укладеного з ОСОБА_1 . Сума заборгованості за основною сумою боргу складає 10 000,00 грн, сума заборгованості за відсотками - 22 800,00 грн, сума заборгованості разом - 32 800,00 грн.
Матеріали справи містять платіжні інструкції про переведення грошових коштів Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» за договором факторингу №03-05/2022 від 03.05.2022 року.
За розрахунком заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 32 800,00 грн, з яких тіло кредиту - 10 000,00 грн, нараховані проценти - 22 800,00 грн.
Згідно положень ч. 1 ст. 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1047 ЦК України у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається в письмовій формі.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Згідно з абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Аналогічні положення містить норма ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як регламентовано ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження (ст.1080 ЦК України).
За сформованою позицією Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору факторингу (глава 73 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною першою статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
За приписами п. 12 ч. 1 вказаної статті Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений;
Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 , від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
У своїй постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/21/20 Верховний Суд України зазначив, що електронний доказ може бути поданий у формі паперової копії.
Подання електронного доказу в паперовій копії не свідчить про недопустимість такого доказу. Надані до суду докази у паперовій формі належним чином засвідчено відповідно до Державного стандарту України.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Згідно з ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Отже, відповідач уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус України» електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором С253355), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
28.07.2021 о 17:14 ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед Відповідачем за Кредитним договором виконало та надало йому кредит в сумі 10 000,00 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку Відповідача № НОМЕР_1 , номер якої надано йому позичальником та вказано в кредитному договорі, транзакція у системі «EASY PAY» № 971817212, що підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім» № 1968 від 16.05.2022.
Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить, матеріали справи не містять.
Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 10 000,00 грн.
Позивачем не надано виписки за рахунком, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що оскільки ані первісний кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», ані позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» не є банківськими установами, не відкривали позичальнику рахунку у банку, а лише перерахували за допомогою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім» кредитні кошти на вже наявну у нього картку, тому позивач не має можливості сформувати та надати банківську виписку за рахунком.
На підтвердження розміру заборгованості ОСОБА_1 позивачем наданий поденний розрахунок заборгованості (картка обліку), який узгоджується з умовами договору споживчого кредиту і є достатнім та допустимим доказом розміру заборгованості відповідача за цим договором.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем доведено підпис відповідача електронним підписом одноразовим ідентифікатором С253355 від 28.07.2021 року кредитного договору та додатків до нього (Таблиці обчислення загальної вартості кредиту, Паспорту споживчого кредиту), які містять умови кредиту, процентні ставки. Крім того, позивачем доведено отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 10 000,00 грн. на банківську картку, укладений договір та додатки до нього, підписані відповідачем, свідчать про обізнаність позичальника з умовами кредиту, обставинами сплати процентів, процентних ставок, умов, за яких вони застосовуються. Відповідачем взяті на себе зобов'язання не виконані, борг не повернуто.
Відповідачем розрахунок в частині тіла кредиту та нарахованих процентів не заперечено та не спростовано, а тому такий береться судом до уваги як розмір наявної заборгованості перед позивачем. За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов'язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.
Власного розрахунку на спростування наданого товариством, відповідачем суду не надано, наявними в матеріалах справи доказами не спростовано.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Тому стягненню з відповідача підлягає заборгованість, що складається із заборгованості за тілом кредиту та відсотків, нарахованих за період по 25.11.2021 рік, в межах строку дії договору.
Доказів на спростування поданого позивачем розрахунку матеріали справи не містять.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь 3% від простроченої суми за період з грудня 2021 року по лютий 2022 року та інфляційних втрат, нарахованих за період з грудня 2021 року по лютий 2022 року, судова колегія зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).
Отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає інфляційні втрати в розмірі 1 054,29 грн та 3% річних у розмірі 239,93 грн.
З огляду на викладене, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті та обов'язковості договору для сторін, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 34 094,22 грн, з яких тіло кредиту - 10 000,00 грн, нараховані проценти - 22 800,00 грн, інфляційні втрати - 1054,29 грн, три відсотки річних 239,93 грн.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2147,20 грн за подачу позовної заяви та 2 576,64 грн за звернення до суду із апеляційною скаргою, а всього 4 723,84 грн.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частинами 1, 2 ст. 246 ЦПК України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу (ч. 3 ст. 246 ЦПК України).
Відповідно до статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат.
Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Зі змісту статті 58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
У відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Судом встановлено, що товариством заявлялась у апеляційній скарзі вимога про відшкодування понесених ним судових витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Правничу допомогу позивачу здійснювала адвокат Крюкова М. В. на підставі договору про надання правової допомоги № 07/07.-2022 від 07.07.2022 року та ордера про надання правничої (правової) допомоги від 07.07.2022 року.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду надано:
- копія звіту згідно договору № 07/07-2022 від 07.07.2022 року про надання професійної правничої (правової) допомоги, підписаний сторонами, за надання послуги про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 у сумі 8000,00 грн, у якому зазначено перелік послуг, що були надані, із зазначенням загальної суми та загального витраченого часу без їх конкретизації;
- копія платіжної інструкції № 6021 від 15.10.2024 року про сплату за написання та подання апеляційної скарги у справі про стягнення кредиторської заборгованості з ОСОБА_1 № 15/10/ від 15.10.2024 року на суму 8000,00 грн.
Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.
Для того, щоб суд міг визначити розмір понесених витрат на правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу, сторона по справі повинна подати детальний опис наданих робіт (послуг) та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При відшкодуванні витрат на правничу допомогу розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, акти виконаних робіт тощо). У такому випадку важливо, щоб договір про надання правничої допомоги був з прозорим ціноутворенням, аби суд міг об'єктивно оцінити вартість та обсяги роботи адвоката. Адвокат повинен також надати детальний опис виконаних робіт з наданням доказів (документального підтвердження) факту виконаних адвокатом робіт.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
З матеріалів справи вбачається, що правничу допомогу позивачу здійснювала адвокат Крюкова М. В. на підставі договору про надання правової допомоги № 07/07.-2022 від 07.07.2022 року та ордера про надання правничої (правової) допомоги від 07.07.2022 року.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду надано:
- копія звіту згідно договору № 07/07-2022 від 07.07.2022 року про надання професійної правничої (правової) допомоги, підписаний сторонами, за надання послуги про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 у сумі 8000,00 грн, у якому зазначено перелік послуг, що були надані, із зазначенням загальної суми та загального витраченого часу без їх конкретизації;
- копія платіжної інструкції № 6021 від 15.10.2024 року про сплату за написання та подання апеляційної скарги у справі про стягнення кредиторської заборгованості з ОСОБА_1 № 15/10/ від 15.10.2024 року на суму 8000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Враховуючи характер виконаних робіт з надання правової допомоги у зв'язку із розглядом справи в апеляційної інстанції, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, враховуючи, що справа має невелику складність, а також зважаючи на те, що заяви про зменшення судових витрат від відповідача на адресу суду не надходило, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення судових витрат в розмірі 8 000,00 грн на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна».
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що заява ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» про ухвалення додаткового рішення підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги спростовують рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» - задовольнити.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 01 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове.
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість за кредитним договором з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 34 094,22 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» судові витрати в розмірі 4 723,84 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» витрати на правову допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Ю.М. Мальований
О.Ю. Тичкова