про відмову у відкритті касаційного провадження
07 січня 2025 року
м. Київ
справа №420/26552/24
адміністративне провадження № К/990/50711/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стеценка С.Г. та Стрелець Т.Г., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року
у справі №420/26552/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправним та скасування рішення,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - скаржник, Управління), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фону України у Львівській області від 02 серпня 2024 року за №951050844298 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідок П'ятого апеляційного адміністративного суду №281, №282, №283 та №284 від 05 червня 2024 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно яких суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці, складає: станом на 2021 рік 269 562,50грн. станом на 2022 рік 294 618,75грн. станом на 2023 рік 318 725,00грн. станом на 2024 рік 359 575,00грн.;
- зобов'язати Управління з 01 січня 2021 року здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідок П'ятого апеляційного адміністративного суду №281, №282, №283 та №284 від 5 червня 2024 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно яких суддівська винагорода позивача, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці, складає: станом на 2021 рік 269 562,50грн. станом на 2022 рік 294 618,75грн. станом на 2023 рік 318 725,00грн. станом на 2024 рік 359 575,00грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фону України у Львівській області від 02 серпня 2024 року за №951050844298 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідок П'ятого апеляційного адміністративного суду №281, №282, №283 та №284 від 05 червня 2024 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01 січня 2021 року - на підставі довідки П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року №281 про суддівську винагороду станом на 1 січня 2021 року, з 01 січня 2022 року - на підставі довідки П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року №282 про суддівську винагороду станом на 01 січня 2022 року, з 01 січня 2023 року - на підставі довідки П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року №283 про суддівську винагороду станом на 1 січня 2023 року, з 01 січня 2024 року - на підставі довідки П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року №284 про суддівську винагороду станом на 01 січня 2024 року, із врахуванням проведених виплат. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області 20 грудня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовної діяльності дає змогу досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Отже, функціями Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні передусім є формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і відповідне спрямування судової практики в єдине і правильне правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснення змісту законодавчого акта в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи при цьому судам нижчої інстанції результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який упроваджується шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють із метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Проаналізувавши мотиви та доводи поданої касаційної скарги, Суд зауважує, що скаржником не наведено жодних інших підстав, передбачених імперативними приписами частин четвертої і п'ятої статті 328 КАС України для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги та здійснення касаційного перегляду рішень судів першої і апеляційної інстанцій.
Вказане виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі №420/26552/24.
При цьому Суд зауважує, що згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIІІ) закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII. Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.) є неправомірною.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі №120/709/22-а та від 12 вересня 2024 року у справі № 580/2522/24.
Крім того, мотиви суду апеляційної інстанції, якими останній керувався ухвалюючи оскаржуване рішення, відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у вищезазначених постановах, про що також зазначено у цьому судовому рішенні.
Таким чином, Суд зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне відступати від зазначеного висновку.
При цьому касаційна скарга не містить доводів про помилковість врахування судами першої та апеляційної інстанцій вищенаведених висновків Верховного Суду, що свідчить лише про незгоду відповідача з ухваленими судовими рішеннями.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що постанова суду апеляційної інстанції, яка ухвалена у справі №420/26552/24, як у справі незначної складності, не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення ухвалені у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень та виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку не наведені скаржником у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом в ухвалах від 22 липня 2024 року у справі №280/10776/23, від 29 липня 2024 року у справі №440/18760/23, від 23 грудня 2024 року у справі №420/26151/24.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі №420/26552/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.Г. Стеценко
Т.Г. Стрелець