про відмову у відкритті касаційного провадження
07 січня 2025 року
м. Київ
справа №380/3201/24
адміністративне провадження № К/990/50682/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бевзенка В.М. та Стеценка С.Г., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року
у справі №380/3201/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - Управління, скаржник), в якій просить:
- визнати протиправною відмову Управління щодо неврахування при призначенні (обчисленні розміру) пенсії за віком ОСОБА_1 відомостей про заробітну плату за періоди роботи в районах Крайньої Півночі, з 04 грудня 1980 року по 12 серпня 1985 року у ВАТ «Мангазея-2» та з 23 вересня 1985 року по вересень 1987 року, включно, у ВАТ «Північтрудопровідбуд»;
- зобов'язати Управління здійснити з 26 грудня 2023 року перерахунок розміру пенсії за віком ОСОБА_1 та провести виплату такої пенсії, з врахуванням заробітної плати в періоди роботи в районах крайньої Півночі, а саме: 04 грудня 1980 року по 12 серпня 1985 року на посаді кухаря 5 розряду столової траси 0 км у ВАТ «Мангазея-2» та з 23 вересня 1985 року по вересень 1987 року на посадах прибиральниці, прачки, транспортної робочої 2-го розряду у ВАТ «Північтрудопровідбуд» на підставі абзацу першого частини першої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) згідно з: - Довідкою № М-35 від 17 листопада 2006 року про заробітну плату з грудня 1980 року по серпень 1985 року на посаді кухаря 5 розряду столової траси 0 км у ВАТ «Мангазея-2»; - Довідкою № 5/140р від 16 лютого 2007 року про заробітну плату та архівною довідкою № 1881/с від 23 серпня 2021 року про фактичну суму заробітної плати з вересня 1985 року по вересень 1987 року на посадах прибиральниці, прачки, транспортної робочої 2-го розряду у ВАТ «Північтрудопровідбуд».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління, які полягають у відмові здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з врахуванням довідок про її заробітну плату №М-35 від 17 листопада 2006 року, №5/140р від 16 лютого 2007 року, №1881/с від 23 серпня 2021 року. Зобов'язати Управління здійснити з 01 січня 2024 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з врахуванням довідок про її заробітну плату №М-35 від 17 листопада 2006 року, №5/140р від 16 лютого 2007 року, №1881/с від 23 серпня 2021 року, з виключенням із них сум районного коефіцієнту та північної надбавки за період роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, а також з урахуванням вже виплачених сум. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року апеляційну скаргу Управління залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року у справі № 380/3201/24 змінено, викладено третій абзац резолютивної частини цього рішення в наступній редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01 січня 2024 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з врахуванням довідок про її заробітну плату №М-35 від 17 листопада 2006 року, №5/140р від 16 лютого 2007 року, №1881/с від 23 серпня 2021 року, з включенням до них сум районного коефіцієнту та північної надбавки за період роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, а також з урахуванням вже виплачених сум».
В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року у справі № 380/3201/24 залишено без змін.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області 20 грудня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовної діяльності дає змогу досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Отже, функціями Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні передусім є формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і відповідне спрямування судової практики в єдине і правильне правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснення змісту законодавчого акта в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи при цьому судам нижчої інстанції результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який упроваджується шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють із метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №380/3201/24, які передбачені частинами четвертою та п'ятою статті 328 КАС України: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника; суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2018 року у справі № 671/86/15-а, від 20 грудня 2018 року у справі № 345/4049/16-а, від 30 травня 2019 року у справі № 348/2974/14-а, від 09 жовтня 2019 року у справі № 489/5283/16-а, від 06 лютого 2020 року у справі № 348/2381/16-а, від 02 квітня 2020 року у справі №654/1290/17, від 21 травня 2020 року у справі № 674/633/17, від 09 липня 2020 року у справі №676/3575/16-а, від 17 червня 2021 року у справі № 348/2352/16-а.
Однак, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Твердження скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес (підпункт "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Суд зазначає, що такі твердження скаржника мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Крім того, Суд також не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 вересня 2018 року у справі № 671/86/15-а, від 20 грудня 2018 року у справі № 345/4049/16-а, від 30 травня 2019 року у справі № 348/2974/14-а, від 09 жовтня 2019 року у справі № 489/5283/16-а, від 06 лютого 2020 року у справі № 348/2381/16-а, від 02 квітня 2020 року у справі №654/1290/17, від 21 травня 2020 року у справі № 674/633/17, від 09 липня 2020 року у справі №676/3575/16-а, від 17 червня 2021 року у справі № 348/2352/16-а, оскільки обставини цієї справи № 380/3201/24, рішення у якій оскаржуються, та справ, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Разом з тим, Суд вказує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником постанови та оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Мотиви суду апеляційної інстанції, якими останній керувався ухвалюючи оскаржуване рішення, відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 24 квітня 2019 року у справі №709/1448/16-а та від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17, про що також зазначено у цьому судовому рішенні.
Таким чином, Суд зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне відступати від зазначеного висновку.
При цьому касаційна скарга не містить доводів про помилковість врахування судами першої та апеляційної інстанцій вищенаведених висновків Верховного Суду, що свідчить лише про незгоду відповідача з ухваленими судовими рішеннями.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що постанова суду апеляційної інстанції, яка ухвалена у справі №380/3201/24, як у справі незначної складності, не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення ухвалені у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень та виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку належним чином не обґрунтовані скаржником у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом в ухвалах від 09 квітня 2024 року у справі №300/5533/23, від 05 червня 2024 року у справі №420/13475/23 та від 03 жовтня 2024 року у справі №380/21093/23
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі №380/3201/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Бевзенко
С.Г. Стеценко