06 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/1426/24 пров. № А/857/13876/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року, ухвалене суддею Скраль Т.В. у м. Ужгороді Закарпатської області у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 260/1426/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
13 березня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), у якому просив визнати протиправними дії та бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати на день звільнення 01.08.2019 додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 в період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням в складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення; стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні із розрахунку 717, 14 грн в день за період з 31.12.2021 по 01.07.2022 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем на дату звільнення з військової служби (01.08.2019) не проведено розрахунків щодо матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки та додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 в період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням в складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення. Відповідачем належні суми виплачені лише 14.02.2024 на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №260/5584/23.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 14 серпня 2023 року по 13 лютого 2024 року включно.
Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із з 14 серпня 2023 року по 13 лютого 2024 року включно у сумі 51535,46 грн (п'ятдесят одна тисяча п'ятсот тридцять п'ять гривень, 46 коп.)
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, сторони оскаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Позивач просить змінити рішення суду, виклавши його резолютивну частину у новій редакції, зобов'язавши нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 51535,46 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до помилковості висновків суду першої інстанції про відсутність у нього права на заявлену компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб при виплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідач просить скасувати судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у цій частині.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що питання проходження військової служби в Державній прикордонній службі України і виплата таким військовослужбовцям грошового забезпечення регулюється спеціальним законодавством і на них не поширюються норми Кодексу законів про працю України, зокрема статей 116, 117.
Також наголошує на обставині, що між позивачем та відповідачем уже було розглянуто декілька судових спорів, в тому числі щодо стягнення середнього заробітку.
Оскільки відповідачем уже виплачений позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на виконання рішення суду, вважає, що повторне застосування судом передбаченої ст. 117 КЗпП України відповідальності є помилковим.
Сторони правом подання письмових відзивів на апеляційні скарги не скористались, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційних скарг слід відмовити.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 30 липня 2019 року відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 “По особовому складу» ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01 серпня 2019 року (а.с. 13).
08 серпня 2022 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду, яке залишено без змін Восьмим апеляційним адміністративним судом 21 листопада 2022 року, у справі № 260/172/22, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02 серпня 2019 року по 30 грудня 2021 року у сумі 204448,45 грн.
13 жовтня 2023 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/5584/23 зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки та додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 в період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням в складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення. Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по день фактичної їх виплати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки та додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 в період з січня 2016 року по лютий 2018 року, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ №159 від 21.02.2001 року.
25 січня 2024 року постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 260/5584/23, з врахуванням ухвали про виправлення описки від 01 березня 2024 року, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року в справі № 260/5584/23 скасовано в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2016 року по день фактичної їх виплати, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки та додаткової грошової винагороди, за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.
14 лютого 2024 року на виконання рішення суду у справі № 260/5584/23 НОМЕР_2 прикордонним загоном виплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі 68 985,12 грн, відповідно до довідки, розрахункового листа за лютий 2024 року ОСОБА_1 та виписки по картковому рахунку (а.с. 15, 29).
Факт нарахування та виплати належних сум позивачем не спростовується.
Разом з тим, позивач, вважаючи дії відповідача щодо невиплати протягом тривалого часу у повному обсязі розрахункових коштів протиправними, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи межі перегляду справи, передбачені ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Суд апеляційної інстанції враховує, що порядок та умови проходження служби військовослужбовцями, порядок та умови визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) регламентується спеціальним законодавством.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, індексації) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд апеляційної інстанції вважає можливим застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою ОСОБА_1 станом на 01.08.2019 (дата виключення з списків особового складу та всіх видів забезпечення) матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки та додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 в період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням в складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
На виконання судового рішення у справі № 260/5584/23 відповідач 14.02.2024 виплатив спірні суми грошового забезпечення у розмірі 68985,12 грн.
Разом з тим, оскільки рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року у справі №260/172/22, яке набрало законної сили, вирішено стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02 серпня 2019 року по 30 грудня 2021 року у сумі 204448,45 грн, то період, за який у межах цієї справи вирішується питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починається з 31 грудня 2021 року та закінчується 13 лютого 2024 року.
На аналогічне застосування наведених норм в розрізі таких же обставин вказано Верховним Судом у постанові від 29 серпня 2024 року у справі № 200/3662/23.
Предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки та додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 в період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням в складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до і після набрання чинності 19 липня 2022 року змін до статті 117 КЗпП України.
Період з 31 грудня 2021 року до 19 липня 2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19 липня 2022 року до 14 лютого 2024 року (дата остаточного розрахунку з позивачем) регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23.
Слід зазначити, що питання застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Разом з тим, після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
В даному Порядку не міститься застережень щодо неможливості застосування його положень для обчислення розміру грошового забезпечення, а також слід зазначити, що заробітна плата і грошове забезпечення є формами оплати праці працівників (співробітників), загальні засади формування і обчислення яких є ідентичними.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
В контексті вимог наведених вище положень суд зазначає, що критеріями обрання способу захисту прав особи є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд (дискреційні повноваження).
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд насамперед виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визначення відповідачу зобов'язання вчинити кореспондуючі праву позивача дії.
В контексті наведеного суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що обґрунтовано пропорційною до стягнення за час затримки розрахунку при звільненні є обчислена судом першої інстанції сума 51535,46 грн, яка розраховується як добуток середньоденного заробітку позивача (571,60 грн), визначеного із грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням, та відповідної кількості днів у спірному періоді (шість місяців, що передують остаточному розрахунку з позивачем), однак із застосуванням істотності частки виплаченої частини грошового забезпечення по відношенню до розрахованого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 0,49).
Крім того, відповідачем не спростовано задоволеного судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Щодо незгоди позивача із рішенням суду в частині відмови у задоволенні вимоги про врахування положень Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відтак, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача не входить до складу його грошового забезпечення, а є санкцією, мірою відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні військовослужбовця.
Пунктами 2-5 Порядку № 44 визначено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Вказані положення відповідають приписам пункту 168.5 статті 168 ПК України, в якому зазначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Разом з тим, слід зауважити, що Порядок № 44 розрахований на компенсацію грошового забезпечення, право на яке набуте у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби. Однак позивач набув право на виплату за період неповного розрахунку при звільненні, а не у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби. Тому під час виплати позивачу середнього грошового забезпечення норми Порядку № 44 не підлягають застосуванню. Відповідно, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційних скарг не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року у справі № 260/1426/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний