печерський районний суд міста києва
Справа № 757/58274/23-ц
пр. 2-4943/24
06 листопада 2024 року Печерський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Головко Ю.Г.,
за участю секретаря судових засідань Мхітарян М. М.,
представника позивача ОСОБА_3,
представника відповідача Абібулаєвої Т. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним,
До Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що 14.08.2008 між позивачкою і відповідачем укладено кредитний договір № MKА0GL0000000002, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 33 509,04 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 30 травня 2017 року.
Позивачка зазначає, що до підписання кредитного договору ОСОБА_1 не отримала від Банку жодного письмового повідомлення про сукупну вартість кредиту. Кредитний договір містить інші несправедливі умови, зокрема, щодо сплати у збільшеному розмірі відсотків у випадку порушення зобов'язань. ОСОБА_1 вважає, що відсутність інформації про сукупну вартість кредиту, яка повинна надаватися перед укладенням кредитного договору є обманом клієнтів, внаслідок чого на підставі ст. ст. 229, 230 ЦК України кредитний договір може бути визнаний недійсним. Крім того, кредитний договір містить несправедливі умови для позичальника. У зв'язку з вищенаведеним, просила позов задовольнити.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.12.2023 провадження у справі відкрито та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.
Від АТ КБ «ПриватБанк» до суду надійшов відзив на позовну заяву, із запереченнями проти позову. Від представника позивача - адвоката Мазурик З. Я. надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві, поданих письмових поясненнях.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала щодо позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, вимоги викладені у відзиві на позовну заяву підтримала. Крім того, представник відповідача зазначає, що позивачкою поданий даний позов з пропуском строку позовної давності.
Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 14.08.2008 між позивачкою і відповідачем укладено кредитний договору № MKА0GL0000000002, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 33 509,04 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 30 травня 2017 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» 14 серпня 2008 року уклало договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 3630. Згідно договору іпотеки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 88,70 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Майно, а саме, житловий будинок з надвірними спорудами належить відповідачам на підставі рішення Тячівського районного суду від 24 березня 2008 року, справа № 2-785/08.
Рішенням Тячівського районного Закарпатської області від 10.01.2013 у справі № 711/7961/2012 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, укладеним 14 серпня 2008 року, між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" - житловий будинок, загальною площею 88,70 кв.м., з надвірними спорудами та земельну ділянку на якій він розташований, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі рішення Тячівського районного суду від 24 березня 2008 року, справа № 2-785/08, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № MKА0GL0000000002 від 14 серпня 2008 року в розмірі 50 370,68 доларів США, що еквівалентно 402 345 (чотириста дві тисячі триста сорок п'ять) гривень 88 копійок (що складається з: заборгованість за кредитом - 30 208,55 доларів США; заборгованість по процентах за користування кредитом -10 944,53 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором а також штрафи відповідно до договору 6 789,19 доларів США; штраф (фіксована частина) - 31,30 доларів США; штраф (процентна складова) - 2 397,11 доларів США).
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, обставини щодо укладання між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитного договору № MKА0GL0000000002 від 14.08.2008 та договір іпотеки від 14.08.2008, а також невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору не підлягають доказуванню.
Позивачка, як на недійсність кредитного договору посилається на те, що його умови не відповідають вимогам закону. При укладенні кредитного договору сторонами не досягнуто домовленості щодо всіх істотних умов договору, договір містить дискримінаційні та несправедливі умови, що призвело до суттєвого дисбалансу інтересів сторін. Всупереч вимогам закону відповідач не передбачив в договорі кредиту його орієнтовну сукупну вартість кредиту, виражену в простій зрозумілій формі в національній валюті. Крім того, договір містить інші несправедливі умови, зокрема споживчі кредити містять положення про право банку підвищувати відсотки, дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту, що ставить в тяжке несправедливе становище споживача в договірних зобов'язаннях.
За положеннями статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди, з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як Істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11,18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.
Пунктом 14 Постанови № 5 від 30.03.2012 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», визначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».
За змістом статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
У відповідності до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Статтею 60 ЦПК України, встановлено обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на викладене, позивачка мала довести ті обставини, за якими законодавець передбачає визнання кредитного договору недійсним.
З матеріалів справи вбачається, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. Кожна сторінка договору підписана позичальницею та представником Банка, в ньому міститься повна інформація стосовно умов кредитування.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б давали підстави вважати спірний кредитний договір несправедливим, оскільки при підписанні зазначеного договору позивачка ознайомилася та погодилася з його умовами.
Суд не може прийняти ствердження позивачки про те, що банком не була надана інформації про сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки та перелік і розмір всіх комісій, оскільки такі твердження не відповідають матеріалам справи, так згідно п.2.2.2 та 2.2.3 кредитного договору позичальник повинен сплачувати проценти за користування кредитом відповідно до п.п.2.3.1, 2.3.2, , а також відповідно до Графіку погашення кредиту, процентів та винагород, вказаному у додатку № 1 до кредитного договору, а також погашати кредит в дату сплати згідно графіку погашення кредиту. Тим більш кредитний договір № MKА0GL0000000002 від 14.08.2008, підписаний позивачкою містить додаток у вигляді Графіку погашення кредиту, процентів та винагород. Таким чином ствердження позивачки про те що між сторонами не було укладено Графіку погашення заборгованості не відповідає дійсності.
Також, суд не може погодитись з доводами позивачки, що спірний договір не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та порушує права позивача, як споживача, оскільки, ані нормами ЦК України, ані нормами Закону України «Про захист прав споживачів» не заборонено укладання кредитного договору з позичальниками.
Таким чином, ОСОБА_1 самостійно, розуміючи свої дії та їх наслідки, уклала кредитний договір, засвідчивши своїм підписом ознайомлення з його умовами та їх прийнятність до виконання. Крім цього, кредитний договір укладений у письмовій формі, сторони кредитного договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Посилання ОСОБА_1 на несправедливі умови кредитного договору є необґрунтованими, оскільки відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальниці (позивачці), це виходить зі змісту положень ст. ст. 1046,1064 ЦК України.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить висновку, що позовні вимоги про визнання кредитного договору № 2007-108-М від 02 жовтня 2007 року недійсним у зв'язку із порушенням прав споживача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Вимоги про застосування наслідків недійсності договору кредиту та визнання недійсним договір іпотеки № MKА0GL0000000002 від 14.08.2008, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» є похідними від договору споживчого кредиту, а тому також не підлягають задоволенню.
Щодо доводів представника відповідача про пропущення позивачкою строків позовної давності, суд зазначає, що виходячи з вимог ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачкою.
Отже відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову за відсутності передбачених законом підстав для його задоволення.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживача» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Відповідно до ч. 4 ст. 88 ЦПК України, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави. Тому суд вважає за необхідне судові витрати компенсувати за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 203, 215, 626-629, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Захист прав споживачів», ст. ст. 10, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю. Г. Головко