печерський районний суд міста києва
Справа № 757/49829/23-ц
пр. 2-4425/24
07 листопада 2024 року
Печерський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Головко Ю. Г.,
за участю секретаря судових засідань Мхітарян М. М.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення додаткових витрат на утримання дітей.
Позивачка звернулась до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_5 , та з урахуванням уточнення позовних вимог, просила стягнути додаткові витрати на утримання дітей у розмірі 49238,00 грн.
Свої вимоги позивачка мотивує тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, у якому в них народились діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після розірвання шлюбу діти залишились проживати разом з матір'ю, яка їх доглядає та матеріально утримує. Відповідач сплачує аліменти на утримання дітей.
Позивач несе додаткові витрати на утримання дітей, що пов'язані з перебуванням дітей в санаторії, оплата медичних процедур в санаторії оплата проїзду до санаторію - 68916,00 грн; лікуванням екземи у ОСОБА_8 (29486,00 грн).
На переконання позивача, такі витрати в рівній мірі мають покладатись і на відповідача, адже стягнення аліментів не звільняє батька від обов'язку брати матеріальну участь в додаткових витратах на дітей.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.11.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
В судовому засіданні представник позивачки підтримала позовні вимоги, позов просила задовольнити.
Представники відповідача у судовому засіданні заперечували стосовно позовних вимог, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість вимог зазначених у позовній заяві.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 18 жовтня 2013 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві.
У шлюбі у сторін народились діти - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28.03.2023 у справі № 757/6185/23-ц, шлюб між сторонами розірвано.
Після розірвання шлюбу діти залишились проживати разом з матір'ю, яка їх доглядає та матеріально утримує. Відповідач сплачує аліменти на утримання дітей.
Позивачка зазначає, що несе додаткові витрати на утримання дітей, що пов'язане з перебування дітей в санаторії, оплата медичних процедур в санаторії оплата проїзду до санаторію - 68916,00 грн; лікуванням екземи у ОСОБА_8 (29486,00 грн).
Загальна сума понесених позивачем додаткових витрат на щеплення дітей становить 98476,00 гривень.
На переконання позивачки, такі витрати в рівній мірі мають покладатись і на відповідача, адже стягнення аліментів не звільняє батька від обов'язку брати матеріальну участь в додаткових витратах на дітей.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька способів виконання цього обов'язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, на що стягуються аліменти у частках від заробітку (доходу) або в твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, при цьому якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні діти продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років, за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).
СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.
Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Верховний Суд у постанові від 14.01.2019 року, винесеній у справі № 751/4312/16-ц зауважив, що до таких особливих обставин закон відносить, зокрема, випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат у зв'язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.
Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Згідно п. 18 постанови Пленуму Верховного суду «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вказує, що до участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Таким чином, законодавець пов'язує факт виникнення додаткових витрат з особливими обставинами, викликаними хворобою дитини, розвитком її здібностей тощо.
Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами. наприклад: витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат. Тобто, не тільки факт понесення додаткових витрат на дитину має бути документально підтверджений, а й необхідність у них, а також має прослідковуватись причинно-наслідковий зв'язок між доказами понесених витрат.
Як убачається із долучених до позовної заяви доказів, додаткові витрати, понесені позивачем, складаються з: витрат на лікування дітей, відпочинку дітей.
Відповідно до вимог закону, у витратах, понесених при звичайному способі життя, хоча вони і будуть додатковими, але не викликаними особливими обставинами, участь другого з батьків не є обов'язковою. А отже витрати, зазначені позивачем, є поточними витратами на утримання дітей, входять до складу аліментів, призначених до щомісячного стягнення, і не належать до додаткових витрат в розумінні ст. 185 СК України.
Зазначений висновок суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду України, викладеній 24 лютого 2016 року у справі № 6-1296цс15 та у постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №751/4312/16-ц, відповідно яких, виходячи з аналізу статті 185 СК України, додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат.
При цьому суд також враховує ті обставини, що з відповідачем не було погоджено питання та досягнення з ним домовленостей з боку позивачки щодо понесених нею додаткових витрат.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України (далі по тексту -СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Відповідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 27 Конвенції про захист прав дитини, батько (- ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Так, посилання позивача на те, що додаткові витрати були понесені на відпочинок дітей та їх лікування у зв'язку з хворобами, є безпідставними, оскільки не відносяться до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини.
Вказаний висновок повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 205/4622/16-ц, провадження № 61-22588св18.
Таким чином, судом встановлено, що витрати, які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, понесені при звичайному способі життя, та не викликані особливими обставинами, а відтак не є додатковими витратами у розумінні положень ст. 185 СК України, у зв'язку з чим вимоги позивача не підлягають задоволенню судом. Крім того, вказані витрати здійснювались позивачкою на власний розсуд, без погодження з відповідачем.
З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог судові витрати у справі покладаються на позивача.
Стаття 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються: у разі відмови в позові покладається на позивача.
Таким чином, оскільки судом в позові відмовлено, сплачений судовий збір позивачу не повертається, а витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на позивача.
Відповідачем подано клопотання про стягнення з позивача витрати на правову допомогу. До даного клопотання надано Додаткову угоду № 2 від 01.02.2024 та Акт-рахунок № 2 від 24.04.2024 де зазначається, що Адвокатським об'єднанням «Чучковським» були надані послуги позивачу у загальній сумі 24000,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідачем та його представниками не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати заявленої суми витрат на правничу допомогу.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір- обґрунтованим (п.268).
Отже, суд дотримується позиції, що необхідною умовою для вирішення питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи (постанови КГС ВС від 31 січня 2019 року у справі №19/64/2012/5003, від 05 січня 2019 року у справі №906/194/18, від 19 лютого 2019 року у справі №917/1071/18). Так, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.
Враховуючи вимоги діючого законодавства, суд приходить висновку, що підстав для стягнення витрат на правничу допомогу немає, оскільки вказані витрати не є доведеними, а тому не можуть бути стягнуті з позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 19, 76-81, 82, 89,141, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення додаткових витрат на утримання дітей, залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю. Г. Головко