Постанова
Іменем України
4 жовтня 2024 року
м. Київ
Справа № 372/2038/22
Провадження № 61-17607св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В., - розглянув у порядку письмового провадження справу про визнання права власності,
учасниками якої є
позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Шипілов Олександр Вікторович (далі - адвокат),
відповідачка- ОСОБА_2 (далі - відповідачка), інтереси якої представляє адвокат Завгородній Михайло Миколайович,
за касаційними скаргами позивача на постанову Київського апеляційного суду від 8 листопада 2023 рокута додаткову постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року, прийняті колегією суддів у складі Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.
(1) Вступ
1. У 2009 році відповідачка придбала будинок. Його площу сторони суттєво збільшили за час спільного проживання без реєстрації шлюбу у 2013 - 2014 роках і перебування у шлюбі у 2014 - 2019 роках. Будівництво будинку завершене, і він експлуатується за призначенням. Проте відповідачка не дає позивачеві змоги скористатися правом на визнання будинку після реконструкції об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Після розірвання шлюбу позивач звернувся до суду з позовом з відповідачки про визнання права власності на 1/2 частину матеріалів, обладнання, використаних у процесі будівництва (реконструкції) будинку.
2. Суд першої інстанції вважав обґрунтованою вимогу позивача. Вказав, що станом на дату розірвання шлюбу готовність об'єкта становила 100 %, а частина використаних будматеріалів від раніше існуючого будинку - 15 %. Апеляційний суд це рішення скасував і відмовив у задоволенні позову. Виснував, що визнання права власності на будматеріали та конструктивні елементи, використані для самочинного будівництва, є неефективним способом захисту цивільного права позивача.
3. Із постановою апеляційного суду позивач не погодився. У касаційній скарзі стверджував, що у разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати за сторонами спору право саме на будматеріали та конструктивні елементи будинку. Зазначив, що апеляційний суд не дослідив висновок експерта щодо вартості будматеріалів на момент придбання будинку відповідачкою та на момент розірвання шлюбу, а також щодо визначення використаної під час реконструкції частки відповідачки, яка належала їй у майні особисто.
4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те,чи є належним способом захисту вимога про визнання права власності на будматеріали та конструктивні елементи, використані під час будівництва будинку, який не ввели в експлуатацію. Відповідь на це питання позитивна. Якщо поділити незакінчений будівництвом будинок неможливо, суд може визнати за сторонами спору право власності на будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи будинку, використані під час його будівництва.
(2) Зміст позовної заяви
5. У липні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив визнати за ним право власності на 1/2 частину матеріалів, обладнання тощо, використаних у процесі будівництва (реконструкції) будинку за адресою: АДРЕСА_1 (далі - будинок), і становлять 42,5 % від 100 % готовності будинку загальною вартістю 814 176,00 грн станом на 5 липня 2019 року. Мотивував позов так:
5.1. У 2009 році сторони спільно придбали будинок із земельною ділянкою, які зареєстрували на ім'я відповідачки. Після придбання будинок зазнав значних змін, зараз має більшу площу, ніж на той час, але досі не введений в експлуатацію.
5.2. У 2009 - 2013 роках позивач проживав із відповідачкою, перебуваючи в іншому шлюбі. 25 листопада 2021 року Обухівський районний суд Київської області у справі № 372/1147/19 ухвалив рішення, згідно з яким встановив факт спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 11 грудня 2013 року до 29 травня 2014 року включно.
5.3. 30 травня 2014 року відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві зареєстрував шлюб позивача з відповідачкою (актовий запис № 769). А 5 липня 2019 року Дніпровський районний суд міста Києва у справі № 372/2994/18 ухвалив рішення, згідно з яким цей шлюб розірвав.
5.4. За час спільного подружнього життя сторони збільшили площу будинку на 120,3 кв. м. Його будівництво завершене, відповідачка у ньому проживає. З її вини будинок не прийняли в експлуатацію, а право власності на нього не зареєстрували. Вона не дає позивачу змоги скористатися правом на визнання будинку після реконструкції об'єктом спільної сумісної власності подружжя та на визнання права власності на 1/2 його частину.
(3) Зміст рішень суду першої інстанції
6. 13 березня 2023 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив рішення, згідно з яким позовні вимоги задовольнив: визнав за позивачем право власності на 1/2 частину матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва (реконструкції) будинку, та становлять 42,5 % від 100 % готовності будинку загальною вартістю 814 176,00 грн станом на 5 липня 2019 року. Мотивував рішення так:
6.1. Згідно з висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2022 року № 1440/12-2022 вартість використаних для спорудження будинку будматеріалів станом на 1 жовтня 2009 року (дата придбання будинку) становила 82 571,00 грн (з урахуванням 15 % готовності); вартість використаних для спорудження будинку будматеріалів станом на 5 липня 2019 року (дата розірвання шлюбу сторін) становить 1 905 844,00 грн (із урахуванням 100 % готовності); вартість будматеріалів придбаного будинку (15 % від загальної кількості), використаних під час реконструкції, станом на 5 липня 2019 року становить 277 492,00 грн; вартість будматеріалів, що є спільною сумісною власністю позивача із відповідачкою, становить 1 628 352,00 грн.
6.2. Станом на дату розірвання шлюбу сторін готовність об'єкта становила 100 %, а частина використаних будівельних матеріалів від раніше існуючого будинку - 15 %. Тому слід задовольнити позов і поділити 85 % будматеріалів будинку, що у рівних частках складає по 42,5 % кожній зі сторін.
7. 17 березня 2023 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив додаткове рішення щодо розподілу судових витрат: стягнув із відповідачки на користь позивача 8 141,73 грн судового збору за подання позову, 496,20 грн за подання заяви про забезпечення позову, 15 000,00 грн витрат, пов'язаних із залученням експерта для проведення експертизи, та 35 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Мотивував рішення так:
7.1. Позивач надав належні докази, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат.
7.2. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. Відповідачка у клопотанні про розподіл судових витрат не висловилася щодо розміру витрат позивача, пов'язаних із розглядом справи.
(4) Зміст постанов апеляційного суду
8. 8 листопада 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року та додаткове рішення від 17 березня 2023 року і прийняв постанову про відмову у задоволенні позову. Аргументував так:
8.1. Будинок придбаний 1 жовтня 2009 року та зареєстрований за відповідачкою. Після придбання він зазнав значних змін (реконструкції) і має іншу площу, а саме 198,9 кв. м. Такі зміни є самочинними. У матеріалах справи немає доказів того, що будинок введений в експлуатацію та побудований за належно затвердженим проєктом або за наявності документа, що дає право виконувати будівельні роботи.
8.2. У разі самочинного будівництва неможливо визнати право власності на будматеріали, обладнання й інше майно, використане у процесі такого будівництва. Тобто визнання права власності на будматеріали та конструктивні елементи, використані для самочинного будівництва, є неефективним способом захисту цивільного права. Така позовна вимога фактично зводиться до узаконення самочинного будівництва у непередбачений законом спосіб, тобто до визнання права власності, що неприпустимо, зокрема, з огляду на вимоги статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 3 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження№ 61-39287св18)).
8.3. Суд першої інстанції помилково встановив обставину фактичного спільного проживання сторін однією сім'єю з 2009 року до 11 грудня 2013 року, бо Обухівський районний суд Київської області у справі № 372/1147/19 вже оцінив ці правовідносини та встановив таку обставину з 11 грудня 2013 року до 29 травня 2014 року. Позивач не довів суду належними та допустимими доказами факт спільного проживання сторін у справі однією сім'єю з 2009 року до 11 грудня 2013 року «з огляду на перебування відповідача в іншому шлюбі».
9. 31 січня 2024 року Київський апеляційний суд прийняв додаткову постанову, згідно з якою стягнув із позивача на користь відповідачки 38 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Мотивував так:
9.1. Загальний розмір понесених відповідачкою витрат на правничу допомогу в судах обох інстанцій становить 38 000,00 грн.
9.2. Позивач не заявив про неспівмірність таких витрат через складність справи, час, витрачений адвокатом на надання послуг, їхній обсяг і значення справи для сторони.
(5) Провадження у суді касаційної інстанції
10. 6 грудня 2023 року позивач через адвоката подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 8 листопада 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції від 13 березня 2023 року та додаткове рішення цього суду від 17 березня 2023 року.
11. 16 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на постанову апеляційного суду від 8 листопада 2023 року.
12. 28 лютого 2024 року адвокат в інтересах позивача сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 7099/0/220-24 від 29 лютого 2024 року), в якій просив скасувати додаткову постанову апеляційного суду від 31 січня 2024 року та «залишити додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 17.03.2023 в силі без змін».
13. 30 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на додаткову постанову апеляційного суду від 31 січня 2024 року.
14. 10 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
15. 20 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
16. 10 липня 2024 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, згідно з якою повернула справу на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
(1) Доводи особи, яка подала касаційні скарги
17. Позивач мотивував касаційну скаргу на постанову апеляційного суду від 8 листопада 2023 року так:
17.1. Апеляційний судне врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах:
(1) Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16, згідно з яким презумпція, встановлена у статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку; тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує;
(2) Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, згідно з яким істотність збільшення вартості майна слід з'ясовувати, порівнюючи вартість майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя; тобто істотність збільшення вартості має бути такою, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя або іншого з подружжя, який не був власником;
(3) Верховного Суду України від 11 червня 2012 року у справі № 6-66цс11, згідно з яким у разі ненабуття права власності на новостворене майно через відсутність його державної реєстрації відповідно до вимог закону, а також у разі незавершення будівництвом жилого будинку, об'єктом спільної сумісної власності подружжя є матеріали, обладнання тощо, використані під час цього будівництва (це відповідає вимогам статті 331 ЦК України).
(4) Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, згідно з яким до прийняття новоствореного нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації право власності на це майно як на об'єкт цивільного обороту не виникає; у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, використаних під час будівництва (створення майна); за неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати за сторонами спору право на будматеріали та конструктивні елементи будинку або з урахуванням обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію; визнаючи право власності на будматеріали чи обладнання, суд у рішенні має їх зазначити (назвати).
17.2. Суд апеляційної інстанції не врахував висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2022 року № 1440/12-2022. У ньому експерт визначив вартість будматеріалів станом на момент придбання будинку та на час розірвання шлюбу сторін. Відповідачка не мала заперечень щодо цього висновку.
17.3. Обухівський районний суд Київської області у рішенні від 25 листопада 2021 року у справі № 372/1147/19 встановив участь позивача у придбанні та реконструкції спірного домоволодіння. Відповідачка не надала доказів, які спростовують цю обставину.
17.4. Суд першої інстанції ухвалив обґрунтовані рішення щодо суті спору та судових витрат позивача.
18. Касаційну скаргу на додаткову постанову апеляційного суду від 31 січня 2024 року позивач мотивував так: стягуючи з нього на користь відповідачки 23 000,00 грн витрат за розгляд справи у суді першої інстанції та 15 000,00 грн - в апеляційному суді, суд не з'ясував, які саме роботи виконав адвокат відповідачки, їхній обсяг, а також кількість витраченого на них часу; внаслідок цього стягнув відшкодування у вочевидь завищеному розмірі. Крім того, у касаційній скарзі на додаткову постанову апеляційного суду позивач повторно виклав зміст його скарги на постанову цього суду.
(2) Позиції інших учасників справи
19. 25 січня 2024 року відповідачка подала відзив, у якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача на постанову апеляційного суду від 8 листопада 2023 року, а також стягнути з позивача 15 000,00 грн витрат, які відповідачка понесла у суді касаційної інстанції. Мотивувала так:
19.1. Відповідачка купила будинок 1 жовтня 2009 року. У справі № 372/1147/19 суд встановив факт спільного проживання сторін з 11 грудня 2013 року до 29 травня 2014 року. Тому будинок є об'єктом особистої приватної власності відповідачки (частина перша статті 57 СК України).
19.2. Суд першої інстанції безпідставно виснував, що вартість будинку істотно збільшилася саме за рахунок праці та коштів сторін як подружжя. У справі № 372/1147/19 суд зазначив, що відсутні докази, того, що вартість будинку збільшилася саме за рахунок праці та коштів сторін; вказав, що відповідно до висновку експертизи точний перелік виконаних робіт, їхній обсяг і вартість неможливо визначити через ненадання на дослідження звітної та виконавчої документації.
19.3. Постанови Верховного Суду та Верховного Суду України, на які позивач звернув увагу в касаційній скарзі, стосувалися справ з іншими обставинами, ніж склалися між сторонами спору у справі № 372/2038/22.
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
20. 16 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на постанову апеляційного суду від 8 листопада 2023 року на підставах, визначених у пунктах 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
21. 30 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на додаткову постанову апеляційного суду від 31 січня 2024 року на підставах, визначених у частині другій статті 389 ЦПК України.
22. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
23. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
24. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Чи є належним способом захисту вимога про визнання права власності на будматеріали та конструктивні елементи, використані під час будівництва будинку, який не ввели в експлуатацію?
25. Позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частину матеріалів, обладнання, використаних у процесі будівництва (реконструкції) будинку. Стверджував, що у 2009 році сторони спільно придбали останній із земельною ділянкою та зареєстрували на ім'я відповідачки. За час подружнього життя сторони збільшили площу будинку на 120,3 кв. м. Будівництво будинку завершене, але відповідачка відмовляється ввести його в експлуатацію. Через таку її поведінку позивач позбавлений можливості оформити право власності на 1/2 частину будинку як об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.
26. Суд першої інстанції вважав позов обґрунтованим. Апеляційний суд це рішення скасував і відмовив у задоволенні позову. Виснував, що будинок є самочинним будівництвом, а тому визнання права власності на будматеріали та конструктивні елементи, використані для такого будівництва, є неефективним способом захисту.
27. Позивач із постановою апеляційного суду не погодився. Вказав, що за неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати за сторонами спору право на будматеріали та конструктивні елементи будинку або з урахуванням обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
28. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з аргументом позивача про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо обрання позивачем неефективного способу захисту.
29. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
30. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункт 69).
31. Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)).
32. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
33. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).
34. Під час розгляду справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує у мотивувальній частині рішення. Останнє лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна. Для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном і зазначення про таке визнання в резолютивній частині судового рішення не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є вимога про поділ спільного сумісного майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункт 70)).
35. Метою заявленого позивачем позову є визнання за ним права власності на будматеріали, використані під час реконструкції будинку, який належить відповідачці, за час проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу та під час їхнього перебування у шлюбі.
36. Велика Палата Верховного Суду розглядала питання про можливість визнання за подружжям права власності на будматеріали, використані під час будівництва самочинного об'єкта, та виснувала, що до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації і його державної реєстрації право власності на це новостворене майно як на об'єкт цивільного обороту не виникає; у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, використаних під час будівництва (створення майна). За неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати за сторонами спору право на будматеріали та конструктивні елементи будинку або з урахуванням обставин справи залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22)).
37. З огляду на вказане позивач, заявивши вимогу про визнання права власності на будматеріали, використані під час реконструкції будинку, обрав ефективний спосіб захисту цивільного права.
38. Апеляційний суд вважав, що слід урахувати висновок, який сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 3 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18). Згідно з цим висновком визнання права власності на будматеріали та конструктивні елементи, використані для самочинного будівництва, є неефективним способом захисту права, бо така вимога фактично зводиться до узаконення самочинного будівництва у непередбачений законом спосіб.
39. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що усталеним у судовій практиці незалежно від виду судочинства та категорії справи є підхід, згідно з яким висновки щодо застосування норм судовою палатою касаційного суду мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати та колегії суддів касаційного суду (див., наприклад, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (пункт 8.12), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20, від 20 грудня 2023 року у справі № 752/4079/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2023 року у справі № 757/42452/20, від 5 січня 2024 року у справах № 149/184/21 і № 337/2398/20, від 24 січня 2024 року у справах № 761/22446/20 і № 757/51692/19-ц, від 14 лютого 2024 року у справі № 523/8263/20 (пункт 51.3), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 932/9029/23).
Беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22), немає підстав для застосування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18).
40. Апеляційний суд помилково виснував про відмову у задоволенні позову з мотивів обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права. Однак колегія суддів не погоджується також і з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, бо такий зроблений із неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
41. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
42. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша статті 62 СК України).
43. За змістом цього припису визнання майна дружини, чоловіка за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя пов'язується із двома умовами: 1) істотністю збільшення вартості майна (необхідно встановлювати шляхом порівняння його вартості до та після поліпшень унаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, який не є власником, враховуючи не лише збільшення остаточної вартості порівняно з первинною оцінкою об'єкта, але й співвідношення такого збільшення із загальним здорожчанням майна, інфляцією, якісними змінами характеристик самого об'єкта та тим, що первинна оцінка об'єкта чи він сам стають малозначними в остаточній його вартості чи в остаточному об'єкті); 2) ця істотність має бути пов'язана зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
44. Збільшення вартості має бути таким, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя або іншого з подружжя, який не є власником.
За загальним правилом треба враховувати капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не надаватиме підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, бо значних перетворень він не зазнав, і ці перетворення не можна вважати такими, які істотно збільшили вартість майна. У такому випадку, якщо суд встановить наявність затрат з боку іншого з подружжя, який не є власником, але не визнає ці затрати істотними, то цей із подружжя може вимагати грошової компенсації його затрат, якщо вони зроблені під час шлюбу.
Другий чинник істотності збільшення вартості майна має бути пов'язаним зі спільними затратами коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання цього майна спільним. Істотне збільшення вартості майна обов'язково та безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого з подружжя, який не є власником. Тобто вирішальне значення має не саме по собі збільшення вартості майна під час шлюбу, а природа, шляхи та способи, зміст процесу цього збільшення.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не стосуються обсягу грошових чи трудових затрат подружжя або іншого з подружжя, який не є власником, не треба враховувати через те, що за статтею 62 СК України ці чинники не є підставами визнання спільним особистого майна одного з подружжя.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок загального здорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних або інших об'єктивних процесів, не пов'язаних із внесками подружжя чи одного з них, визнання спільною сумісною власністю особистого майна одного з подружжя буде непропорційним втручанням у право власності того з подружжя, який набув це право до шлюбу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20); близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року у справі № 334/7560/20 (провадження № 61-2804св23)).
45. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).
46. Суди попередніх інстанцій встановили такі факти:
46.1. 1 жовтня 2009 року відповідачка придбала будинок із земельною ділянкою. Загальна площа будинку на момент придбання становила 78,6 кв. м.
46.2. 25 листопада 2021 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив рішення у справі № 372/1147/19, згідно з яким встановив факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу позивача та відповідачки з 11 грудня 2013 року до 29 травня 2014 року включно.
46.3. 30 травня 2014 року відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві зареєстрував шлюб позивача з відповідачкою (актовий запис № 769).
46.4. 5 липня 2019 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 372/2994/18, згідно з яким цей шлюб розірвав.
46.5. Після придбання будинок зазнав значних змін (реконструкції) та збільшився у площі, яка становить 198,9 кв. м. На час вирішення спору реконструйований будинок не ввели в експлуатацію.
46.6. Згідно з висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2022 року № 1440/12-2022 вартість будматеріалів будинку станом на 1 жовтня 2009 року (дата придбання будинку) становить 82 571,00 грн (з урахуванням готовності у розмірі 15 %); вартість 100 % будматеріалів будинку станом на 5 липня 2019 року (дата розірвання шлюбу) становить 1 905 844,00 грн (з урахуванням готовності у розмірі 100 %); вартість 15 % будматеріалів будинку станом на 5 липня 2019 року (дата розірвання шлюбу) становить 277 492,00 грн. Враховані тільки конструктивні елементи й інженерні комунікаційні мережі будинку, використані від раніше існуючого будинку під час його реконструкції.
46.7. У рішенні від 25 листопада 2021 року у справі № 372/1147/19 Обухівський районний суд Київської області вказав, що позивач у позовній заяві конкретизував дату, з якої у сторін виникли фактичні шлюбні відносини, а саме з 1 квітня 2009 року. Однак згідно з матеріалами справи, поясненнями сторін, показаннями свідків сторони почали проживати спільно однією сім'єю та вести спільне господарство щонайменше з 11 грудня 2013 року, бо до 10 грудня 2013 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Сторони спору проживали спільно без реєстрації шлюбу до 29 травня 2014 року, а 30 травня 2014 року зареєстрували шлюб.
47. Суд першої інстанції доказом істотного збільшення вартості будинку вважав висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2022 року № 1440/12-2022. У цьому висновку є інформація про вартість будматеріалів станом на 1 жовтня 2009 року (дату придбання будинку), а також станом на 5 липня 2019 року (дату розірвання шлюбу). Тому помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що цей доказ підтверджує істотне збільшення вартості будинку як у період спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, так і перебування їх у шлюбі, тобто з 11 грудня 2013 року до 5 липня 2019 року. Апеляційний суд ці питання не досліджував, вважаючи будинок самочинно реконструйованим.
48. Інакше кажучи, суди попередніх інстанцій не встановили істотність збільшення вартості будинку з 11 грудня 2013 року до 5 липня 2019 року і не з'ясували, які роботи з будівництва (реконструкції) будинку були проведені саме у той період часу. Істотність збільшення має бути безпосередньо пов'язана зі спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами або із такими затратами позивача. Лише проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу та перебування у шлюбі тоді, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним сумісним майном. Суди попередніх інстанцій не з'ясували, у результаті яких конкретних грошових або трудових затрат позивача істотно збільшилася вартість будинку саме в означений період.
(3) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
(3.1) Щодо суті касаційних скарг
49. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).
50. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
51. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
52. Ураховуючи висновок про часткову обґрунтованість касаційної скарги позивача та такі порушення судами попередніх інстанцій норм права, які є підставами для скасування судових рішень і передання справи на новий розгляд, слід скасувати рішення суду першої інстанції від 13 березня 2023 року та постанову апеляційного суду від 8 листопада 2023 року. З огляду на це належить також скасувати додаткове рішення суду першої інстанції від 17 березня 2023 року та додаткову постанову апеляційного суду від 31 січня 2024 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції (див. близький за змістом підхід до застосування норм процесуального права у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 604/999/22).
(3.2) Щодо судових витрат
53. З огляду на висновок щодо суті касаційних скарг судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, слід розподілити за результатами розгляду спору.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року, додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 березня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 8 листопада 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Д. А. Гудима
І. О. Дундар
А. Ю. Зайцев
Є. В. Краснощоков