02 січня 2025 рокуСправа №160/27219/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини в/ч НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити мене, ОСОБА_1 , з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходить військову службу з 26.02.2022, наразі перебуває на посаді сержанта резерву 101 запасної роти у військовій частині НОМЕР_1 , є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є дитиною з інвалідністю, що підтверджується медичним висновком №79 від 06.07.2023, а дружина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю 3 групи довічно та яка згідно з медичного висновку ЛКК закладу охорони здоров'я за №289 від 03.06.2024 потребує постійного стороннього догляду. Позивач зазначає, що неодноразово звертався до командира в/ч НОМЕР_1 із рапортами про звільнення з військової служби за сімейними обставинами або з інших поважних причин. На перше звернення від 28.05.2024 було отримано усну відповідь від керівництва в/ч НОМЕР_1 про відсутність законних підстав для звільнення з військової служби. На друге звернення, від 07.06.2024, позивач отримав письмову записку від 13.06.2024, в якій було зазначено, що не підтверджені підстави, передбачені п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». На третє звернення, від 01.07.2024 року, позивач отримав письмову записку без будь-яких підписів з текстом: «потреба матері у догляді не звільняє її від обов'язків виховувати дитину». Четвертий раз позивач подавав рапорт на звільнення від 02.08.2024 через адвоката та23.09.2024 отримано чергову відповідь про відсутність підстав для звільнення від військової служби, в якій зазначено, що мати дитини інваліда, ОСОБА_3 , хоча і є сама інвалідом 3 групи, та потребує постійного стороннього догляду, не позбавлена можливості виховання своєї дитини, а законодавець пов'язує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби в разі наявності дитини інваліда віком до 18 років, саме з відсутністю інших осіб, які зобов'язані виховувати таку дитину. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, що порушує його права, у зв'язку з чим звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою суду прийнято позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/27219/24; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
Представником позивача адвокатом Куделя Ю.В. подано до суду заяву, в якій повідомив, що позивач не бажає подальшого судового розгляду його питання щодо звільнення з військової служби, оскільки наказом командира №312 від 05.11.2024 по військовій частині НОМЕР_1 він був виключений зі списків даної частини і вже перебуває за місцем свого мешкання.
У вказаній заяві представником позивача жодних клопотань не заявлено, долучено витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №312 від 05.11.2024.
Відповідач своїм правом подати відзив на позов не скористався, будь-які заяви, клопотання, повідомлення щодо обставин справи не надав.
За приписами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на те, що у період з 19.12.2024 по 01.01.2025 включно суддя Бухтіярова М.М. перебувала у відпустці, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні, а повне судове рішення складено першого робочого дня.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 23.01.2001Зарічненським РВ УМВС України в Рівненській області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; з 26.02.2022 призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію».
16.11.1991 між позивачем та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено шлюб, про що відділом РАЦС Зарічненського райвиконкому складено відповідний актовий запис №39 та 16.11.1991та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 .Після реєстрації шлюбу позивач та його дружина виявили бажання надалі іменуватися прізвищем « ОСОБА_5 ».
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0007233 від 20.06.2013, ОСОБА_3 має третю групу інвалідності, причина інвалідності - загальне захворювання, інвалідність встановлена довічно.
Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданого 19.10.2009 відділом реєстрації актів цивільного стану Зарічненського районного управління юстиції Рівненської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 від 27.05.2024, ОСОБА_2 , 2009 р.н., є дитиною з інвалідністю; законним представником дитини з інвалідністю є ОСОБА_1 , 1968 р.н.
Згідно з медичним висновком ЛКК Комунального некомерційного підприємства «Зарічненський центр первинної медико-санітарної допомоги» Зарічненської селищної ради Рівненської області №289 від 03.06.2024, ОСОБА_3 , 1971 р.н., за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду, терміном один рік.
07.05.2024 ІНФОРМАЦІЯ_5 складено акт обстеження сімейного стану сержанта ОСОБА_1 , згідно з яким комісія дійшла висновку про доцільність розглянути питання щодо звільнення його з військової служби, так як дитина-інвалід до 18 років і потребує стороннього догляду.
07.06.2024 позивач звернувся до командира 101 запасної роти військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки є військовослужбовцем, що має дитину до 18 років з інвалідністю, який зареєстрований 12.10.2023, а дружина є особою з інвалідністю ІІІ групи, яка потребує постійного стороннього догляду.
Листом від 13.06.2024 Військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено про не підтвердження підстав, передбачених п.3 ч.12 ст. 26 Закону, стосовно дружини: звільнення можливе лише у зв'язку з певними (визначеними в п. 3 ч. 12) захворюваннями, стосовно дитини: звільнення можливе у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані виховувати дитину-інваліда.
01.07.2024 позивач повторно звернувся до командира 101 запасної роти військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби через сімейні обставини під час дії воєнного стану: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
Відповідачем повідомлено, що потреба матері у догляді не звільняє її від обов'язку виховувати дитину.
02.08.2024 знову звернувся до командира 101 запасної роти військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби.
На адвокатський запит адвоката Зіненка Я.І. від 25.08.2024 щодо розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби, відповідач листом №11404 від 13.09.2024 повідомив, що відповідно до доданих до рапорту сержанта резерву взводу сержантів резерву запасної роти військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_1 документів підтверджено наявність дитини інваліда віком до 18 років. Проте, з цих же документів вбачається наявність інших осіб, які зобов'язані виховувати таку неповнолітню дитину, а саме: матері цієї дитини, ОСОБА_3 . Таким чином, виходячи з викладеного та загальноприйнятого розуміння виховання, як процесу заохочення та підтримки фізичного, емоційного, соціального та інтелектуального розвитку дитини від народження до дорослості, мати дитини інваліда, ОСОБА_3 , хоча і є сама інвалідом 3 групи, та потребує постійного стороннього догляду, не позбавлена можливості виховання своєї дитини, а законодавець пов'язує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби в разі наявності дитини інваліда віком до 18 років саме з відсутністю інших осіб які зобов'язані виховувати таку дитину.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час спірних відносин та розгляду справи не скасований.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин (подання рапорту про звільнення від 02.08.2024)).
За змістом частин першої, третьої та дев'ятої статті 1 цього Закону Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до підпункту «г» частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абзацом 7 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, - виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008 в редакції на час спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція №170 в редакції на час спірних відносин).
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції №170).
Отже, законодавець чітко визначив, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
При цьому, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
З матеріалів справи встановлено, позивач призваний на військову службу до лав Збройних Сил України під час мобілізації з 26.02.2022, має доньку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є дитиною з інвалідністю відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 від 27.05.2024; та є її законним представником.
В межах спірних відносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо бездіяльності відповідача, що полягає у відмові звільнити його з військової служби за наслідками розгляду рапортів про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, у зв'язку вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
З матеріалів справи вбачається, що до рапортів про звільнення з військової служби від 07.06.2024 та 01.07.2024 позивачем долучались, окрім іншого, посвідчення серії НОМЕР_5 від 27.05.2024, довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0007233 від 20.06.2013 про встановлення ОСОБА_3 третьої групи інвалідності (довічно), а також медичний висновок ЛКК №289 від 03.06.2024, згідно з яким дружина позивача, ОСОБА_3 , за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
В якості підстави для відмови у звільнені позивача з військової служби за результатами розгляду його чергового рапорту від 02.08.2024,відповідачему листі від 13.09.2024 зазначено про відсутність на те правових підстав, оскільки відповідно до доданих документів хоч і підтверджено наявність дитини інваліда віком до 18 років, проте не встановлено інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
Наведені обставини стали підставою для звернення до суду із цим позовом, в якому позивач просив суд зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити його з військової служби.
Разом з цим, в ході судового розгляду встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №312 від 05.11.2024, сержанта ОСОБА_1 , сержанта резерву взводу сержантів резерву 101 запасної роти Військової частини НОМЕР_1 , якого наказом від 05 листопада 2024 року №253-РС(по особовому складу) звільнено з військової служби у запас відповідно до абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за сімейними обставинами) - виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати, з 05.11.2024 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, а з 06.11.2024 - з котлового забезпечення та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Отже, обставини, які стали підставою для звернення до суду, перестали існувати, спір між сторонами по суті фактично вирішений, позивач звільнений з військової служби відповідно до абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за сімейними обставинами), у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати, та з 05.11.2024 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з направленням на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
При цьому, з матеріалів справи не вбачається можливим встановлення обставин, що стали підставою для прийняття наказу від 05.11.2024 №253-РС, відповідачем жодних заперечень щодо позовних вимог, клопотань та/або пояснень щодо суті спору не надано.
Суд зазначає, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим, реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, або інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки обставини звільнення з військової служби хоч і виникли поза межами предмету спору у цій справі, однак у сукупності обґрунтовують вирішення між сторонами спірного питання, що зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст.9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова