02 січня 2025 рокуСправа №160/27177/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:
-визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 по не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 30 квітня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції цього закону, яка діяла на день подання цього рапорту, а саме 30 квітня 2024 року;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 30 квітня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції цього закону, яка діяла на день подання рапорту, а саме 30 квітня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходить військову службу за призовом під час мобілізації на посаді головного сержанта 2 батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 . Позивач вказує, що його матір, ОСОБА_2 , згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №550320 від 11.12.2023, має другу групу інвалідності безстроково, а батько помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв'язку із наявністю інвалідності у матері та керуючись чинною нормою підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», 30.04.2024 на ім'я командира 2 батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 було подано рапорт про звільнення з військової служби. До рапорту були додані документи на підтвердження викладених в ньому обставин, які дають право на звільнення з військової служби. Доказом подання рапорту 30 квітня 2024 року є підпис командира НОМЕР_2 батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 безпосередньо на рапорті. Однак, станом на дату подання цього позову, рапорт позивача від 30.04.2024 не було розглянуто. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції закону, яка діяла на день подання даного рапорту, що порушує його права, у зв'язку з чим звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 16.10.2024 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/27177/24; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Цією ж ухвалою витребувано у Військової частини НОМЕР_1 письмові пояснення та докази на їх підтвердження щодо того, чи надходив до Військової частини НОМЕР_1 рапорт позивача від 30.04.2024 та відомості щодо дати його отримання, а також щодо того, чи було надано на нього відповідь (у разі її надання копію такої відповіді та докази її направлення/вручення/доведення позивачу).
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
20.11.2024 представником позивача адвокатом Виприком Сергієм Олександровичем подано заяву про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 22.11.2024 у задоволенні заяви представника позивача адвоката Виприка Сергія Олександровича про забезпечення позову у справі відмовлено.
Відповідач своїм правом подати відзив на позов не скористався, витребувані ухвалою суду від 16.10.2024 докази не надав, а також будь-які заяви, клопотання, повідомлення, в яких би виклав своє бажання надати до суду їх в більш пізній термін.
За приписами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на те, що у період з 19.12.2024 по 01.01.2025 включно суддя Бухтіярова М.М. перебувала у відпустці, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні, а повне судове рішення складено першого робочого дня.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 12.03.2002 Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; з 09.03.2022 призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію»; згідно з відомостей з військового квитка з 19.04.2023 зарахований до Військової частини НОМЕР_1 на посаду головного сержанта 2 батальйону охорони.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 23.07.1985, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданого Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 68 років, про що 05.01.2019 складено відповідний актовий запис №22.
Згідно з довідкою до акта медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №550320 від 11.12.2023, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 01.11.2023 встановлено групу інвалідності безстроково; причина інвалідності - загальне захворювання з ураженням органів опори та руху; висновок про умови та характер праці - пенсіонер за віком; рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності - медлікування.
30.04.2024 позивачем подано до командира 2 батальйону охорони рапорт, в якому просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, відповідно до підпункту «г» (необхідність постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 ) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
До рапорту позивач долучив наступні нотаріально посвідчені копії документів: довідки МСЕК №550320 від 11.12.2023; паспорта ОСОБА_1 ; паспорту ОСОБА_2 ;?? свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 ; свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_6 .
Згідно із відомостями у рапорті від 30.04.2024 він погоджений командиром 2 батальйону охорони підполковником ОСОБА_4 та командиром НОМЕР_2 батальйону охорони ініційовано клопотання по суті рапорту ОСОБА_1 перед командиром Військової частини НОМЕР_1 .
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час спірних відносин та розгляду справи не скасований.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин).
За змістом частини першої та третьої статті 1 цього Закону Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII було визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008 в редакції на час спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція №170 в редакції на час спірних правовідносин).
Відповідно до абзацу 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин;копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції).
Отже, законодавством передбачалось, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
При цьому, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
З матеріалів справи встановлено, позивач призваний на військову службу до лав Збройних Сил України під час загальної мобілізації з 09.03.2022 та з 19.04.2023 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді головного сержанта 2 батальйону охорони.
В межах спірних відносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо не розгляду Військовою частиною НОМЕР_1 його рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», тобто за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю у матері інвалідності II групи.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем 30.04.2024 подано до командира 2 батальйону охорони рапорт, в якому просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Суд звертає увагу, що в рапорті від 30.04.2024 акцентовано, що причиною звільнення з військової служби є необхідність постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 .
На підтвердження вказаних підстав звільнення позивачем до рапорту долучено наступні нотаріально посвідчені копії документів: довідки МСЕК №550320 від 11.12.2023; паспорту ОСОБА_1 ; паспорту ОСОБА_2 ; свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 ; свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_6 .
Згідно з відміткою у рапорті від 30.04.2024, він погоджений командиром 2 батальйону охорони підполковником ОСОБА_4 та останнім ініційовано клопотання по суті рапорту ОСОБА_1 перед командиром Військової частини НОМЕР_1 .
Однак, Військовою частиною НОМЕР_1 не надано жодних доказів на підтвердження розгляду командиром Військової частини НОМЕР_1 рапорту позивача по суті з обґрунтуванням підстав для відмови у звільненні позивача з військової служби, так само як і відсутні в матеріалах справи будь-які докази, що підтверджували б прийняття рішення на користь позивача.
Суд звертає увагу, що статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Відповідно до статті 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Пунктом 12 Положення № 1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.
Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
Щодо порядку звільнення, як зазначалось, пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції №170 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно з абзацом 13 пункту 14.10 Розділу XIV Інструкції №170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Верховний Суд у постанові від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23 виснував, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Варто вказати, що рапорт передбачає собою вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Суд зауважує, що рапорт із висновком прямого начальника, який клопоче перед вищим командуванням або ж вказує про відсутність підстав для звільнення, за будь-якого рішення передається до крайнього командира, який наділений повноваженнями вирішувати питання звільнення зі служби військовослужбовця. Остаточне рішення (позитивне чи негативне) за рапортом військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути прийняте командиром військової частини або іншою посадовою особою, що наділена правом вирішувати питання по суті.
У справі, що розглядається, рапорт позивача розглядався лише командиром 2 батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 , однак командиром Військової частини НОМЕР_1 рапорт позивача не розглядався.
Належні та допустимі докази того, що рапорт позивача розглянуто відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та за наслідками розгляду такого прийнято відповідне рішення в матеріалах справи відсутні.
При цьому, прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту, зокрема, щодо звільнення з військової служби належить до компетенції відповідача.
Суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Військової частини НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту позивача від 30.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного акта організаційно-розпорядчого характеру з числа тих, які він повинен був постановити згідно відповідних законодавчих приписів.
У судовій правозастосовчій практиці Верховного Суду України (постанова від 13.06.2017 у справі №21-1393а17), а також Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), від 13.12.2018 у справі №800/434/17 та інших) неодноразово висловлювалась правова позиція про те, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).
З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо нерозгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 від 30.04.2024, тому з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов'язати відповідача розглянути рапорт позивача від 30.04.2024 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» (необхідність постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 ) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, оскільки саме такий спосіб захисту прав є належним і це необхідно для ефективного захисту порушеного права.
Позовні вимоги в частині зобов'язання розглянути рапорт про звільнення в редакції Закону №2262-ХІІ, яка діяла на день подання рапорту, а саме 30 квітня 2024 року, не підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи не містять доказів порушеного права в цій частині позовних вимог. Позаяк, станом на час судового розгляду матеріали справи не містять доказів розгляду рапорту позивача. Водночас, судовому захисту підлягає лише порушене право, захист непорушених прав не узгоджується із завданням та принципами адміністративного судочинства.
При вирішенні спору суд зобов'язаний надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також суд зобов'язаний визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.05.2024 у справі №160/14647/22.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного способу захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дії у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1211,20 грн., підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.ст.9, 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) щодо нерозгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 30.04.2024 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» (необхідність постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 ) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 30.04.2024 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» (необхідність постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 ) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 )за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова