02 січня 2025 рокуСправа №160/27669/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
-визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.09.2024 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) від 04.09.2024 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та за наслідком розгляду цієї заяви прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову від надання.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він 04.09.2024 звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на підставі абзацу 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», шляхом направлення зазначеної заяви засобами поштового зв'язку цінним листом з описом вкладення. На підтвердження наявності законних підстав для надання відстрочки до вказаної заяви долучено належним чином завірені копії наступних документів: свідоцтва про народження ОСОБА_2 серія НОМЕР_3 від 23.08.2018 року, свідоцтва про народження ОСОБА_3 серія НОМЕР_4 від 23.08.2018 року, свідоцтва про народження ОСОБА_4 серія НОМЕР_5 від 29.06.2023 року, заяви про підтвердження факту утримання позивачем ОСОБА_4 та відсутності заборгованості по сплаті аліментів, заяви про підтвердження факту утримання Позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та відсутності заборгованості по сплаті аліментів. Про результати розгляду заяви та прийняте рішення позивач просив повідомити письмово за адресою проживання. Однак, станом на час подання позову відповідачем не було надано відповідь на заяву від 04.09.2024, що є грубим порушенням вимог чинного законодавств, обмежує його права та законні інтереси, що зумовило звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду прийнято позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/27669/24; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Цією ж ухвалою витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 письмові пояснення та докази на їх підтвердження відносно того, чи надходила до ІНФОРМАЦІЯ_1 заява ОСОБА_1 від 04.09.2024 та долучені до неї документів, та відомості щодо дати її отримання, а також щодо того, чи було надано на неї відповідь (у разі її надання копію такої відповіді та докази її направлення позивачу).
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
Відповідач своїм правом подати відзив на позов не скористався, витребувані ухвалою суду від 21.10.2024 докази не надав, а також будь-які заяви, клопотання, повідомлення, в яких би виклав своє бажання надати до суду їх в більш пізній термін.
За приписами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на те, що у період з 19.12.2024 по 01.01.2025 включно суддя Бухтіярова М.М. перебувала у відпустці, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні, а повне судове рішення складено першого робочого дня.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_6 , виданого 17 травня 2007року Саксаганським РВ Криворізького УМВС України в Дніпропетровській області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Згідно із відомостями з мобільного застосунку від Міністерства оборони України «Резерв+» позивач є військовозобов'язаним, номер в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» - 130420231425871600055, перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_7 , виданого повторно 23.08.2018, батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого повторно 23.08.2018, батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого повторно 29.06.2023, батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ,є ОСОБА_1 .
У заяві від 26.08.2024,посвідченої нотаріально, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , підтверджує факт утримання колишнім чоловіком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спільних малолітніх дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , та зазначає, що батько дітей матеріальну допомогу надає регулярно в повному обсязі, станом на 26.08.2024 ОСОБА_1 не має заборгованості по сплаті аліментів на утримання спільних дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та вона не має будь-яких матеріальних претензій до ОСОБА_1 .
У заяві від 26.08.2024,посвідченої нотаріально, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , підтверджує факт утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спільної малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , та зазначає, що батько дитини матеріальну допомогу надає регулярно в повному обсязі, станом на 26.08.2024 ОСОБА_1 не має заборгованості по сплаті аліментів на утримання спільної дитини ОСОБА_4 та вона не має будь-яких матеріальних претензій до ОСОБА_1 .
04.09.2024 позивачем подано до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву за формою відповідно до Додатку 4 до Порядку, в якій повідомив, що є особою, яка на підставі абзацу 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку з чим просить розглянути дану заяву та оформити у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024№560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
До заяви позивачем долучено копії наступних документів: свідоцтво про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 від 23.08.2018; свідоцтво про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_4 від 23.08.2018; свідоцтво про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_5 від 29.06.2023; нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_6 та нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_7 .
Вказану заяву з додатками позивачем направлено Голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 засобами поштового зв'язку з описом вкладення 04.09.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , та згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення отримана за довіреністю 05.09.2024.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду заяви про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час спірних відносин та розгляду справи не припинений та не скасований.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин).
За змістом частини першої, другої та третьої статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Частиною восьмою статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що виконання військового обов'язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби в особливий період.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Нормами статті 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, відповідно до положень частини першої статті 22 Закону №3543-ХІІ громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Згідно із частиною третьою статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Частиною п'ятою статті 22 Закону №3543-ХІІ визначено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
У свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (частина сьома статті 23 Закону №3543-ХІІ).
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України (частина восьма статті 23 Закону №3543-ХІІ).
16.05.2024 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі - Порядок №560), пунктом 57 якого установлено, що для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним, які перебувають на військовому обліку в розвідувальних органах, СБУ, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наказами керівників відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ утворюються відповідні комісії. Надання військовозобов'язаним відстрочок комісіями, утвореними в розвідувальних органах, СБУ, здійснюється відповідно до цього Порядку.
Відповідно до абзацу першого пункту 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Пунктом 60 Порядку №560 передбачено, що Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
З матеріалів справи встановлено, позивач є військовозобов'язаним, зареєстрований в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг», перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В межах спірних відносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо не розгляду ІНФОРМАЦІЯ_2 його заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 04.09.2024 звернувся до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою за формою відповідно до Додатку 4 до Порядку, в якій просив розглянути дану заяву та оформити довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд звертає увагу, що в заяві від 04.09.2024 позивачем акцентовано, що він є особою, яка на підставі абзацу 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
До заяви на підтвердження вказаних підстав позивачем додано копії наступних документів: свідоцтво про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 від 23.08.2018; свідоцтво про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_4 від 23.08.2018; свідоцтво про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_5 від 29.06.2023; нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_6 та нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_8 .
Вказану заяву з долученими документами надіслано Голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та отримано 05.09.2024.
Однак, ІНФОРМАЦІЯ_2 не надано жодних доказів на підтвердження розгляду заяви позивача.
Доказів прийняття рішення про відмову в наданні позивачу відстрочки від призову відповідачем не надано, так само як і відсутні в матеріалах справи будь-які докази, що підтверджували б прийняття рішення на користь позивача.
При цьому, прийняття рішення за наслідками розгляду заяви військовозобов'язаного про надання відстрочки від призову на військову службу або відмову у наданні відстрочки належить до компетенції відповідача.
Суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або вмотивованої відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за результатами розгляду заяви позивача від 04.09.2024свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного акта організаційно-розпорядчого характеру з числа тих, які він повинен був постановити згідно відповідних законодавчих приписів.
У судовій правозастосовчій практиці Верховного Суду України (постанова від 13.06.2017 у справі №21-1393а17), а також Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), від 13.12.2018 у справі №800/434/17 та інших) неодноразово висловлювалась правова позиція про те, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).
З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 04.09.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, тому з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов'язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, та за результатами розгляду якої прийняти рішення по суті поданої заяви, оскільки саме такий спосіб захисту прав є належним і це необхідно для ефективного захисту порушеного права.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дії у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою в розмірі 968,96 грн., підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Щодо судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із частиною першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Відповідно до частини п'ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частини дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов'язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.
Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Аналогічна правова позиція неодноразово виснувалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 12.04.2024 у справі №580/3955/22.
Приписами пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та витрачений час.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивачем у позовних вимогах заявлено про стягнення на його користь з відповідача 10000,00грн. судових витрат на правову допомогу.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до позову ордер серії АЕ №1325942 від 16.10.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №4173 від 26.02.2019, договір про надання правничої допомоги №08/10/24-2 від 08.10.2024, акт прийому передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №08/10/24-2 від 08.10.2024, квитанцію Адвокатського об'єднання «Приват юрист»№01 від 08.10.2024.
Судом досліджено надані докази та встановлено наступне.
Так, за умовами Договору про надання правничої допомоги №08/10/24-2 від 08.10.2024 (далі - Договір), укладеного між Адвокатським об'єднанням «Приват юрист» (Адвокатське об'єднання) в особі керуючого партнера Новака Артура Михайловича та Новицьким Владиславом Юрійовичем (Клієнт), предметом якого є надання Адвокатським об'єднанням законними методами та способами правничої допомоги Клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язанні із захистом, представництвом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а Клієнт зобовязується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором (пункт 1.1. Договору).
Згідно з пунктом 1.2 Договору на виконання п.1.1. даного Договору Клієнт надає право (уповноважує) Адвокатське об'єднання при здійсненні своїх повноважень: представляти Клієнта перед державними органами, зокрема: в системі судів загальної юрисдикції України (місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний суд України), які спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення, з усіма правами наданими позивачу, відповідачу, третій особі, заявнику, скаржнику, заінтересованій особі, стороні виконавчого провадження та захиснику Клієнта незалежно від його процесуального статусу (потерпілий, затриманий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, викривач, свідок тощо).
На виконання п. 1.2 цього Договору Клієнт надає право (уповноважує) Адвокатське об'єднання: представляти інтереси Клієнта, захищати Клієнта у всіх судових органах (у т.ч. в судах першої інстанції, судах апеляційної інстанції, суді касаційної інстанції та у всіх судочинствах (у т.ч., але не виключно, у господарському, цивільному, адміністративному, кримінальному тощо), у наказному, позовному, окремому та будь-яких інших провадженнях з правом, зокрема:
-складати, підписувати та подавати позовні заяви, цивільні позови у кримінальному провадженні, відзиви на позовні заяви, відповіді на відзиви, заперечення, пояснення, вимоги, клопотання, заяви про видачу судових наказів або виконавчих листів, апеляційні скарги, касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, додатки до них та будь-які інші документи; засвідчувати копії (фотокопії) документів, які надаються Клієнтом суду;
Відповідно до пункту 3.1 Договору за послуги, що надаються Адвокатським об'єднанням за умовами даного Договору, Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню гонорар, остаточний розмір якого та порядок оплати встановлюється згідно акту приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №08/10/24-2 від 08.10.2024, Сторони за цим Договором домовились, що вартість послуг за даним Договором становить 10000,00 грн.
Сторони погодили надання та оплату таких юридичних послуг:
1.Підготовка тa подання до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовної заяви до ІНФОРМАЦІЯ_14 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, орієнтовні затрати часу, год. - 5 год., ставка гонорару за 1 год., грн. - 2000,00 грн., фактичні затрати часу, год. - 5 год., розмір гонорару за надані послуги, грн. - 10000,00 грн.
На підтвердження оплати за надані послуги Адвокатським об'єднанням «Приват юрист» надано квитанцію Адвокатського об'єднання «Приват юрист»№01 від 08.10.2024 про сплату 10000,00грн. ОСОБА_1 за договором про надання правничої допомоги №08/10/24-2 від 08.10.2024.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.02.2020 року (провадження №К/9901/95/200), вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у даній адміністративній справі, судом враховано, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності, відповідно до вимог пункту 10 частини 6 статті12 КАС України, а також на наявність усталеної практики з вирішення цієї категорії спорів, що вказує на можливість використання адвокатом у своїй діяльності раніше напрацьованих матеріалів та шаблонних документів, які застосовуються при розгляді судових справ даної категорії.
Також, справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), у судових засіданнях адвокат участі не брав.
З огляду на викладене, враховуючи співмірність заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку, що на користь позивача підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, внаслідок якого сталось порушення прав позивача, сума витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00грн.
За таких обставин, клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) від 04.09.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) розглянути заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) від 04.09.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, та за результатами розгляду якої прийняти рішення по суті поданої заяви.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 )за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова