31 грудня 2024 року м. Чернігів справа № 620/16980/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, поданої у межах справи за його позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
28.12.2024 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом, у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 11.12.2024 №53;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути його заяву від 04.12.2024 та прийняти рішення про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Одночасно із позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд:
вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії, пов'язані з: його направленням на військово-лікарську комісію для визначення його придатності до військової служби; прийняттям наказу про призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням його на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
На обґрунтування заяви позивач зазначає, що являється єдиним годувальником своїх трьох неповнолітніх дітей та у разі його призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період він набуде нового юридичного статусу - військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Дослідивши заяву позивача про забезпечення позову та наведені в ній обґрунтування для вжиття відповідних заходів, підстави в їх сукупності, провівши аналіз положень чинного законодавства України, що регулює порядок забезпечення позову, суд зазначає таке.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 розділу І Загальних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка визначає підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Підстави забезпечення позову, визначені у статті 150 КАС України, за правилами частин першої та другої якої, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Види забезпечення позову визначені у статті 151 КАС України, частиною першою якої передбачено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
Аналізуючи зміст приписів частини другої статті 151 КАС України суд зазначає, що обов'язковими підставами для вжиття заходів забезпечення позову є обставини, за якими невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права. На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 №3-рн/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).
Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 №19336/04 Справа East/West Alliance Limited проти України вказав на те, що межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі «Аксой проти Туреччини», п. 95, та рішення у справі «Кудла проти Польщі» [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).
Отже, існування інституту забезпечення позову обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке, на думку останньої, є порушеним.
Так, частиною дев'ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, зокрема, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З аналізу зазначених норм вбачається, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці.
При цьому особа, яка має право на відстрочку/бронювання, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації.
Позивач вказує, що звернувся до голови Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як чоловік, на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років та в якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, а також надав необхідні документи до заяви.
Питання правомірності відмови у наданні відстрочки є предметом вирішення спору по суті заявленої позовної заяви.
На цій стадії процесу суд не вправі надавати оцінку правомірності дій Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо прийняття рішення, оформленого протоколом від 11.12.2024 №53, однак, у цьому випадку суд вважає, що без вжиття заходів забезпечення позову мобілізаційні заходи відносно позивача будуть завершені, а тому будь-яке рішення у цій справі не поновить його порушені права, про які ним наголошено.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, у відповідності до процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів для забезпечення позову в разі їх вжиття за заявою позивача.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Таким чином, якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, він набуде нового юридичного статусу - військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, в разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде ухвалено на користь позивача, адже надання відстрочки/бронювання від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, не є можливим.
Фактично, у разі задоволення позову в цій справі, не можливо буде виконати рішення суду, що виключає доцільність подання самого такого позову, оскільки в такому випадку суд не надасть ефективного захисту можливо порушеному праву, що є неприпустимим.
Отже, суд доходить висновку, що наявна правова підстава для забезпечення позову, яка передбачена пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України.
При цьому суд зауважує, що забезпечення мобілізації в Україні є надважливим завданням у воєнний час, однак, у цьому випадку, мобілізація має становити баланс між приватним інтересом мобілізованого та публічним інтересом держави. Віднайти такий баланс у разі спору можливо лише за наслідками розгляду справи по суті та прийняття відповідного судового рішення.
Оцінюючи баланс інтересів сторін при вжитті заходів забезпечення позову, суд також враховує, що у разі відмови у задоволенні позовних вимог заявника, скасування заходів забезпечення позову не перешкоджатиме проведенню мобілізації відповідно до вимог закону.
Вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, визначений заявником не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту у разі задоволення цього позову. Водночас такий захід забезпечення позову відповідає положенням КАС України та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням співмірності таких заходів, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Водночас суд звертає увагу на те, що вжиті заходи забезпечення позову не звільняють позивача від виконання обов'язків військовозобов'язаного, встановлених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема та невиключно, прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ним документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях), проходити медичний огляд тощо.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд, згідно частини першої статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, поданої у межах справи за його позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Забезпечити позов шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії, пов'язані з: направленням ОСОБА_1 на військово-лікарську комісію для визначення його придатності до військової служби; прийняттям наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням його на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Копію ухвали суду надіслати позивачу до відома, відповідачу - для виконання.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.
Суддя Марія ДУБІНА