31 грудня 2024 р. № 400/9088/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії командування військової частини НОМЕР_1 про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 4 пп. «г» п. 3 ч. 5 ч. 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з наявністю дитини до 18 років, так як обидва з подружжя проходять військову службу, зобов'язання командування військової частини НОМЕР_1 розглянути по суті та задовольнити рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 4 пп. «г» п. З ч. 5 ч. 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з наявністю дитини до 18 років, так як обидва з подружжя проходять військову службу.
Позивач обґрунтовує позов тим, що відповідач протиправно не задовольнив її рапорт на підставі абз. 4 пп. «г» п. З ч. 5 ч. 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», оскільки у неї є дитина до 18років та вона з її чоловіком перебувають на військовій службі.
Відповідач надав суду відзив на позов, в якому позов не визнає, оскільки правових підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до ст.26 Закону України « Про військовий обов'язок та військову службу» немає.
У відповіді на відзив зазначено, що конкретний запис законодавця щодо підстави на звільнення за сімейними обставинами в абзаці 4 пункті 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, не містить жодної інформації, слів, про поняття «дитина» як «спільна дитина у шлюбі», не містить слів «обоє із батьків», «один з батьків дитини», або «батько», «рідний батько», такі трактування можна вважать особистою думкою, яка не має законної сили, допоки таке трактування не зазначене законом, до такого зазначення єдиним вірним трактування поняття «дитина» є особа до досягнення нею повноліття, а саме 18 років/ кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку (Конвенція ООН про права дитини).
У запереченнях відповідач вказав, що ОСОБА_1 не надано жодного доказу походження її дитини, ОСОБА_2 , від чоловіка ОСОБА_3 , з яким на даний час вона перебуває у шлюбі. ОСОБА_3 , після укладення шлюбу з ОСОБА_1 , набув для її дитини статусу вітчима, і навіть якщо він фактично і утримує дитину, то це є правом, а не обов'язком. Позивач не вірно трактує статтю 280 Сімейного кодексу України, оскільки законодавцем чітко прописані умови, за яких вітчим набуває обов'язок по утриманню малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають. Позивачем не надано доказів спільного проживання дитини з вітчимом, не надав доказів відсутності діда, баби, які могли б здійснювати утримання дитини. Стаття 280 Сімейного кодексу України чітко визначила, як умову, відсутність матері. Тому, дана стаття Сімейного кодексу України не може бути застосована в даному випадку взагалі.
Відповідно до ст.262 КАС України справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідив докази, суд дійшов висновку:
ОСОБА_1 на підставі контракту проходить військову службу у званні солдата на посаді оператора оперативного відділення штабу військової частини НОМЕР_1 .
Позивач 31.07.2024 звернулася до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі абз. 4. п. 3, ч. 12, ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю дитини до 18 років - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
На рапорт позивача була надана письмова відмова від 06.08.2024, в зв'язку з відсутністю підстав для звільнення. Відмова у звільненні з військової служби на підставі абз. 4, п. З, ч. 12, ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» командуванням військової частини НОМЕР_1 було аргументовано тим, що дитина не народжена в спільному шлюбі.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу». Цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Статтею 26 Закону України « Про військовий обов'язок та військову службу» передбачено:
5. Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах:
3) під час проведення мобілізації та дії воєнного стану:
ґ) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
12. Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:
3) під час дії воєнного стану:
дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Відповідно до ст.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджений Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 , військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Згідно зі ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Стаття 31 Статуту визначає, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно абз.2 ст.125, абз.2 ст.127 Статуту, командир відділення підпорядковується командиру взводу та головному сержантові взводу і є безпосереднім начальником особового складу відділення. Солдат підпорядковується командирові відділення.
Позивач у позові зазначила, що відповідно абз. 4. п. 3. ч. 12, ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» має право звільнитися зі служби. Враховуючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 26.07.2024 року офіційно зареєстрували свій шлюб, і як подружжя мають на своєму утриманні, опіці дитину до 18 років, позивач має право на звільнення. Рідний батько ОСОБА_2 , ОСОБА_4 своїх батьківських обов'язків не виконував та не виконує, має борг по аліментах, ні дитина, ні позивач з ним не спілкувались, його місцезнаходження було невідомо. 17.06.2024 ГУ Національної поліції в Миколаївській області Миколаївське районне управління поліції відділення поліції №3 повідомило, що гр. ОСОБА_4 перебував у державному розшуку з 28.02.2018 року по 24.02.2021 року, на даний час перебуває на території рф. ОСОБА_3 , як вітчим займається утриманням неповнолітнього ОСОБА_2 , та виконує для нього всі батьківські функції, згідно ст. 268 Сімейного кодексу України «Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу».
У Законі України « Про військовий обов'язок та військову службу» передбачено, що військовослужбовець звільняється з військової служби на таких підставах: дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Підставами для звільнення є:
- Обоє з подружжя проходять військову службу,
- Мають дитину до 18років.
- Словосполучення «мають дитину до 18 років» в цій нормі права відноситься саме до подружжя.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.(ч.1 ст.21 СК). Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя(ч.1 ст.36 СК).
Позивач та ОСОБА_3 уклали 26.07.2024 шлюб та стали подружжям. Закон містить застереження, що саме подружжя повинні мати дитину. ОСОБА_3 є чоловіком позивачки, але він не є батьком ОСОБА_2 .
Посилання позивача на ст.268 СК України суд не бере до уваги, оскільки вітчим зобов'язаний утримувати пасенка , якщо у нього немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер. Також питання «утримання» дитини не є спірним в цих правовідносинах.
Позивач не надала суду та відповідачу доказів, що батько ОСОБА_2 позбавлений батьківських прав, а ОСОБА_3 його усиновив.
Тому правових підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі абз. 4 пп. «г» п. З ч. 5 ч. 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» немає.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.
Позивач не надав суду належних та достатніх доказів для того, що існують правові підстави для звільнення її з військової служби, тому позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Т. О. Гордієнко