Іменем України
31 грудня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/1315/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Заботіна Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 29 жовтня 2024 року надійшов адміністративний позов адвоката Заботіна Віталія Вікторовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - перший відповідач, ГУПФУ в Луганській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - другий відповідач, ГУПФУ в Харківській області) з такими вимогами:
1) визнати протиправними дії ГУПФУ в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з квітня 2024 року;
2) визнати протиправними дії ГУПФУ в Харківській області щодо припинення нарахування та виплати страхових виплат позивачу з квітня 2024 року;
3) зобов'язати ГУПФУ в Луганській області поновити нарахування та виплату щомісячної пенсії позивачу з квітня 2024 року з виплатою усієї суми пенсійної заборгованості;
4) зобов'язати ГУПФУ в Харківській області поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат позивачу з квітня 2024 року з виплатою усієї суми страхової заборгованості.
В обґрунтування вимог зазначено, що згідно з листом ГУ ПФУ в Луганській області від 28 жовтня 2024 року з 01 березня 2016 року призупинено виплату позивачу пенсії на підставі повідомлення правоохоронних органів про відсутність особи за місцем реєстрації фактичного проживання на території, підконтрольній українській владі. Позивач із заявами про поновлення пенсійних виплат особисто до територіальних органів відповідача після 01 березня 2016 року не звертався.
Також позивач набув право на отримання страхових виплат та став на облік до ГУПФУ в Харківській області.
Згідно з відповіддю ГУПФУ в Харківській області від 07 серпня 2024 року на звернення позивача в березні 2024 року проведено верифікацію отримувачів страхових виплат. Внаслідок виявленої розбіжності, страхову виплату позивачу призупинено з 01 квітня 2024 року.
Щодо призупинення нарахування і виплати пенсії та щомісячних страхових виплат позивачем зазначено, що у статті 49 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» також визначено вичерпний перелік підстав для припинення страхових виплат.
Оскільки відповідачами припинено виплату позивачу пенсії та страхових виплат з відсутніх у вказаних Законах підстав, представник позивача вважає такі дії відповідачів протиправними.
Ухвалою від 04 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву; встановлено сторонам строк для обміну заявами по суті справи; витребувано від відповідача докази, яких не вистачає для розгляду справи.
ГУПФУ в Луганській області 19 листопада 2024 року надійшов відзив, в якому перший відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області, особовий рахунок № НОМЕР_1 . Пенсійну справу позивача взято на облік УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області з 01 серпня 2014 року за матеріалами електронної пенсійної справи, як внутрішньо переміщену особу.
Право внутрішньо переміщених осіб на отримання пенсійних виплат визначається Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) та відповідними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Відповідно частини третьої статті 12 Закону № 1706-VII довідка внутрішньо переміщеної особи скасовується та виплата пенсії припиняється в разі надходження до Пенсійного фонду України інформації від Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо повернення особи до покинутого місця проживання.
Відповідно до підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного 3 проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (далі - Порядок № 365), соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
З 01 березня 2016 року нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено на підставі списків пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію Службою безпеки України щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території (відсутність особи понад 60 днів за місцем реєстрації фактичного проживання на території, підконтрольній українській владі).
Надати рішення про призупинення виплати пенсії немає можливості, оскільки згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, Луганська область віднесена до тимчасово окупованої російською федерацією території України. Управління Пенсійного фонду України Луганської області на цих територіях були захоплені разом із документацією, архівами пенсійних та інших справ тощо. Доступ до них з означеного часу повністю відсутній.
Також перший відповідач зауважив, що оскільки виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено з 01 березня 2016 року, а не з 01 серпня 2022 року, то поновлення виплати пенсії відповідно до пункту 4 Постанови № 162 за заявою про поновлення виплати пенсії, що надійшла через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи пенсіонера у режимі відеоконференцзв'язку, не передбачено.
Позивач 06 березня 2024 року засобами веб-порталу за допомогою кваліфікованого електронного підпису подав заяву про зміну виплатних реквізитів. Зміни були внесені до електронної пенсійної справи.
Крім того, Департаментом соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації листом від 05 листопада 2024 року № 4/4506-31 повідомлено, що станом на 30 жовтня 2024 року відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб у Луганській області відсутні.
Для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії та необхідними документами: паспортом громадянина України; документом про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; чинною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на території, де органи державної влади України здійснюють свої повноваження.
Станом на теперішній час ОСОБА_1 із заявою про поновлення виплати пенсії, згідно із чинним законодавством, не звертався.
Від ГУПФУ в Харківській області 25 листопада 2024 року надійшов відзив, в якому другий відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
З 2014 року було прийнято ряд нормативних актів, які регулюють питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зокрема Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Зазначеними нормативно-правовими актами передбачено, що отримати пенсію на контрольній українською владою території зазначені особи можуть за умови реєстрації їх як внутрішньо переміщених осіб. Переведення пенсійних виплат здійснюється у спрощеному порядку за матеріалами електронних пенсійних справ.
Згідно з наявною інформацією, позивач перебував на обліку та отримував страхові виплати як внутрішньо переміщена особа в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області. Пунктом 9 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV визначено, що особливості здійснення страхових виплат за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень, затверджених у Постанові № 637 під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження страхових виплат та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб (далі - ЄІБДВПО) у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством соціальної політики України.
Продовження виплати щомісячної страхової виплати здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України після звернення внутрішньо переміщеної особи до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем реєстрації як внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення / перерахування / продовження страхових виплат за формою, передбаченою Додатком 1 до Порядку № 4-1.
Питання продовження виплати щомісячної страхової виплати може бути вирішене у разі особистого звернення позивача з відповідною заявою, у встановленому порядку та після підтвердження відповідним територіальним органом соціального захисту населення інформації про реєстрацію в ЄІБДВПО.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали судової справи у електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) є пенсіонером, як отримувач пенсії за віком перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області, що підтверджено наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення від 29 серпня 2001 року серії НОМЕР_3 , матеріалами з пенсійної справи позивача.
Рішенням ГУПФУ в Хмельницькій області від 13 червня 2024 року № 195069 про встановлення особи за заявою від 16 квітня 2024 року за результатами проведеного відеоконференцзв'язку 28 травня 2024 року та опрацювання наданих одержувачем документів, відповідей на поставлені запитання в ході відеоконференції особу ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 (2178623535 № пенсійної справи 909190838233) встановлено.
Рішенням відділу перерахунків пенсій № 1 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, житлових субсидій та пільг ГУПФУ в Харківській області від 19 червня 2024 року № 909190838233 відмовлено у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі заяви від 16 квітня 2024 року, зареєстрованої 14 червня 2024 року за № 7768. За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_1 виплату пенсії призупинено з 01 лютого 2016 року та встановлено особливість «ВПО не зареєстрована». Роз'яснено, що під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України з урахуванням даних з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики. Заява приймається за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, реєстраційного номера облікової картки платника податків, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та реєструється в установленому порядку.
З листа ГУПФУ в Луганській області від 28 жовтня 2024 року № 1200-0208-8/27386, надісланого у відповідь на адвокатський запит представника позивача від 24 жовтня 2024 року, слідує, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області як отримувач пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, має статус внутрішньо переміщеної особи, виплату якої з 01 березня 2016 року призупинено на підставі повідомлення правоохоронних органів про відсутність особи за місцем реєстрації фактичного проживання на території, підконтрольній українській владі.
За результатом проходження відеоконференцзв'язку відповідно до Порядку встановлення територіальним органом Пенсійного фонду України особи одержувача пенсії, щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, інших соціальних виплат шляхом відеоконференцзв'язку, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 20.11.2023 № 49-2, рішенням ГУПФУ в Хмельницькій області від 13.06.2024 № 195069 особу ОСОБА_1 встановлено. Автоматично сформовану заяву про поновлення пенсії розглянуто за принципом екстериторіальності відповідно до пункту 4.2 Порядку 22-1, та рішенням ГУПФУ в Харківській області від 19.06.2024 № 909190838233 в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 відмовлено. Враховуючи зазначені нормативні акти, для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії та необхідними документами: паспортом громадянина України; документом про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; чинною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на території, де органи державної влади України здійснюють свої повноваження.
Відповідно до листа Департаменту соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації від 05 листопада 2024 року № 4/4506-31 за інформацією Обласного комп'ютерного інформаційно-обчислювального центру соціального захисту населення Луганської області станом на 30 жовтня 2024 року відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб у Луганській області відсутні.
Копії вищеописаних документів наявні в матеріалах справи.
Отже, з наданих ГУПФУ в Луганській області документів судом встановлено, що першим відповідачем припинено позивачу нарахування та виплату пенсії з 01 березня 2016 року у зв'язку з отриманням повідомлення правоохоронних органів про відсутність особи за місцем реєстрації фактичного проживання на території, підконтрольній українській владі.
Також за даними ІКІС ПФУ ОСОБА_1 з 09 серпня 2012 року є отримувачем регресних виплат (щомісячна страхова виплата втраченої заробітної плати) відповідно до Закону № 1105-XIV.
За постановою ГУПФУ в Харківській області від 25 березня 2024 року № 527039 (27977.0) припинено (призупинено) щомісячну страхову виплату ОСОБА_1 з 01 березня 2024 року на підставі частини другої статті 9, пункту 8 частини першої статті 40 Закону № 1105-XIV.
З листа ГУПФУ в Харківській області від 07 серпня 2024 року № 23160-23092/К-03/8-2000/24, направленого у відповідь на звернення позивача на вебпортал Пенсійного фонду України від 15 липня 2024 року, слідує, що в березні 2024 року було проведено верифікацію отримувачів страхових виплат. Внаслідок виявленої розбіжності, страхову виплату позивачу призупинено з 01 квітня 2024 року. Роз'яснено, що для поновлення страхових виплат внутрішньо переміщеним особам необхідно звернутись до територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та документами, що підтверджують право на отримання страхових виплат особисто, або заява разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), може бути подана в електронній формі через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України у разі здійснення Вами авторизації на вебпорталі з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія. Підпис».
Копії вищеописаних документів наявні в матеріалах справи.
Отже, з наданих ГУПФУ в Харківській області документів судом встановлено, що другим відповідачем припинено нарахування та виплату позивачу щомісячних страхових виплат з 01 березня 2024 року у зв'язку з відсутністю даних щодо реєстрації ОСОБА_1 в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Згідно з абзацом першим частини першої статті 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Абзацом першим частини третьої статті 4 Закону № 1706-VII визначено, що для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок збирання та оброблення даних, оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та форма її зразка затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина дев'ята статті 4 Закону № 1706-VII).
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України (абзац перший частини першої статті 7 Закону № 1706-VII).
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:
1) подала заяву про відмову від довідки;
2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення;
3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;
4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;
5) подала завідомо недостовірні відомості.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.
У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.
Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є, зокрема, дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг із солідарної системи.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на час припинення позивачу виплати пенсії) визначалось, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на час припинення позивачу виплати пенсії) передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV) законодавство про соціальне страхування складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», цього Закону, інших законодавчих актів та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів.
Частиною першою статті 30 Закону № 1105-XIV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини сьомої статті 30 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:
1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу;
5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 36 Закону № 1105-XIV сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячної заробітної плати, яку потерпілий мав до ушкодження здоров'я.
Частиною першою статті 40 Закону № 1105-XIV визначено, що здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються:
1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) у разі смерті отримувача страхових виплат;
7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого;
8) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 Закону № 1105-XIV страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.
Страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням (частина четверта статті 41 Закону № 1105-XIV).
Відповідно до частини п'ятої статті 41 Закону № 1105-XIV страхові виплати здійснюються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.
Механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) врегульовано Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (далі - Порядок № 509).
Пунктом 3 Порядку № 509 визначено, що заява про взяття на облік повинна містити таку інформацію про заявника: прізвище, ім'я та по батькові; громадянство; дата та місце народження; стать; відомості про малолітніх, неповнолітніх внутрішньо переміщених осіб, які прибули разом з ним (у разі необхідності); відомості про законних представників, які супроводжують малолітню дитину, недієздатних осіб або осіб, дієздатність яких обмежена, та осіб, зазначених в абзаці дев'ятому пункту 2 цього Порядку; відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання; адреса, за якою з особою може здійснюватися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та контактний номер телефону; обставини, що спричинили внутрішнє переміщення; відомості про житлові, соціальні, медичні, освітні та інші потреби; відомості про наявність інвалідності та потребу в технічних та інших засобах реабілітації; відомості про місце навчання/виховання дитини (найменування закладу); відомості про працевлаштування, освіту, спеціалізацію за професійною освітою, посаду, професію; серія (за наявності) та номер паспорта громадянина України або відомості з єДокумента, або свідоцтва про народження, або тимчасового посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, посвідки на постійне/тимчасове проживання, або іншого документа, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України, крім довідки про звернення за захистом в Україні), унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності); серія та номер свідоцтва про народження дитини; реєстраційний номер облікової картки платника податків.
Відповідальним за достовірність відомостей, що містяться в заяві про взяття на облік, є заявник.
Відповідно до пункту 7-1 Порядку № 509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін, Мінцифри подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону (крім осіб, які є власниками пошкодженого або знищеного житлового приміщення (до відновлення такого житлового приміщення) внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, і подали заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема через Єдиний державний вебпортал електронних послуг) приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.
Уповноважений орган або уповноважена особа територіальної громади / центру надання адміністративних послуг на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.
Абзацом першим, другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 637 у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовими заявами можуть проводитись публічним акціонерним товариством «Укрпошта» (далі - ПАТ «Укрпошта») з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб; для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.
Абзацами першим, другим пункту 1 Постанови № 637 (у редакції, чинній з 12 серпня 2023 року) визначено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги (крім допомоги на проживання, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709) та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Пенсійного фонду України внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 р. № 269 та від 20 березня 2022 р. № 332, (далі - внутрішньо переміщені особи) здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги (крім допомоги на проживання, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709) та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Виплата пенсій та соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть здійснюватись акціонерним товариством «Укрпошта» з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб. Виплата (продовження виплати) пенсій та соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зазначеним в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509, здійснюється у встановленому законодавством порядку.
Під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики. Територіальні органи Пенсійного фонду України можуть провести ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв'язку із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг. Під час сеансу такого відеоконференцзв'язку пред'являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, визначеного правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінцифри (абзац четвертий пункту 1 Постанови № 637 у редакції, чинній з 12 серпня 2023 року).
Відповідно до абзацу двадцять другого пункту 1 Постанови № 637 (у редакції, чинній з 12 серпня 2023 року) припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2016 р., № 47, ст. 1702).
Разом з цим, Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», втратив чинність 27 березня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2022 № 363 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо виплат пенсії та грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».
У разі коли строк (період) виплати соціальної виплати не закінчився на дату припинення її нарахування, після відновлення виплати внутрішньо переміщеній особі нараховується розмір соціальної виплати за той період, за який особа мала право на цю виплату (абзац двадцять третій пункту 1 Постанови № 637, в редакції чинній на час розгляду справи).
Згідно з абзацом двадцять четвертим пункту 1 Постанови № 637 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) у разі надходження до Пенсійного фонду України або до його територіальних органів інформації від Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Національної поліції, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що особа повернулась до покинутого місця постійного проживання, або особою подано документи, що містять недостовірні відомості для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії, виплата пенсії продовжується після особистого звернення особи, проходження ідентифікації у порядку, визначеному в абзаці четвертому цього пункту, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та за відсутності підстав, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (абзац двадцять шостий пункту 1 Постанови № 637 (у редакції, чинній станом на час розгляду справи).
З вище наведених норм Закону № 1706-VII та Порядку № 509 слідує, що дія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи може бути скасована за рішенням керівника структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи, у разі отримання від МВС, Національної поліції, ДМС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Мінфіну, Мінцифри інформації про наявність підстав, визначених у статті 12 вказаного Закону, у тому числі й про подання внутрішньо переміщеною особою недостовірних відомостей (пункт 5 частини першої статті 12 Закону № 1706-VII).
Крім того положеннями статті 12 Закону № 1706-VII визначено, що в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування може бути отримана інформація, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, тобто про наявність підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначених у пункті 3 частини першої статті 12 Закону № 1706-VII.
Також з вище наведених правових норм слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV та частиною першою статті 40 Закону № 1105-XIV визначено вичерпні переліки підстав для припинення виплати пенсії та страхових виплат.
Проте такі підстави для припинення виплати пенсії та щомісячних страхових виплат, як отриманням повідомлення правоохоронних органів про відсутність особи за місцем реєстрації фактичного проживання на території, підконтрольній українській владі; скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи; відсутність даних щодо реєстрації особи в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, відсутні.
Пунктом 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV та пунктом 8 частини першої статті 40 Закону № 1105-XIV передбачена можливість припинення виплати пенсії та щомісячних страхових виплат з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
У свою чергу, Постановою № 637 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій та страхових виплат внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, у разі її отримання; наявність рахунку в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».
З матеріалів справи та відзивів судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області як отримувач пенсії за віком на пільгових умовах, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, та в ГУПФУ в Харківській області, як отримувач щомісячних страхових виплат, призначених відповідно до Закону № 1105-XIV.
Як вже вище вказано, припинення з 01 березня 2016 року нарахування та виплати позивачу пенсії відбулося у зв'язку з отриманням повідомлення правоохоронних органів про відсутність особи за місцем реєстрації фактичного проживання на території, підконтрольній українській владі.
Припинення з 01 березня 2024 року нарахування та виплати позивачу щомісячних страхових виплат відбулося у зв'язку із наявністю розбіжностей та відсутністю в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб даних про реєстрацію позивача як внутрішньо переміщеної особи.
Тобто припинення відповідачами нарахування та виплату позивачу пенсії та щомісячних страхових виплат відбулося з підстав, не визначених статтею 49 Закону № 1058-IV та статті 40 Закону № 1105-XIV.
До спірних правовідносин суд вважає неможливим застосування постанов Кабінету Міністрів України, якими визначено інші підстави для припинення виплати пенсії, відмінні від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, з огляду на таке.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом «закон» це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Отже, право особи на отримання пенсії та страхових виплат (у тому числі за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV та Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.
Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV та частиною першою статті 40 Закону № 1105-XIV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії та страхових виплат, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 та пункту 8 частини першої статті 40 цих Законів.
Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17 (провадження № К/9901/2714/17), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17).
Разом з цим, суд зазначає, що відповідачами не надано до суду доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV та статтею 40 Закону № 1105-XIV підстав для припинення позивачу виплати пенсії та страхових виплат.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що припиняючи виплату позивачу пенсії та щомісячних страхових виплат за відсутності передбачених законами України підстав, відповідачі порушили його право на отримання пенсії та страхових виплат.
Щодо наявного рішення, прийнятого ГУПФУ в Харківській області, яким позивачу відмовлено в поновленні, продовженні та перерахунку пенсії та страхових виплат за заявою, наданою через вебпортал, то суд не надає йому правової оцінки, оскільки позивач стверджує, що із заявою про поновлення виплати пенсії він особисто до органів Пенсійного фонду України не звертався, у зв'язку з чим він не оскаржує вказане рішення, а оскаржує дії відповідачів щодо припинення виплати пенсії та страхових виплат за відсутності визначених законом підстав.
Також з наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що рішення про припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року ГУПФУ в Луганській області не приймалося, що також суперечить положенням статті 49 Закону № 1058-IV та свідчить про припинення виплати пенсії не у спосіб, визначений законом.
З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку, що припинення позивачу з 01 березня 2016 року виплати пенсії та з 01 березня 2024 року щомісячних страхових виплат здійснено відповідачами за відсутності підстав, передбачених частинами першими статті 49 Закону № 1058-IV та 40 Закону № 1105-XIV, або підстав, передбачених іншим законом, та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, а отже такі дії відповідачів є протиправними.
Щодо зобов'язання відповідачів здійснити виплату позивачу усієї суми, то суд зазначає таке.
Порядки виплати заборгованості зі страхових виплат та пенсії визначені вище наведеними положеннями статті 46 Закону № 1058-IV та статті 41 Закону № 1105-XIV.
Оскільки позивач не отримував пенсію та страхові виплати з вини відповідачів, які припинили їх нарахування та виплату за відсутності підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV та статтею 40 Закону № 1105-XIV, суд дійшов висновку, що позивач має право на поновлення цих виплат із виплатою заборгованості.
При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до абзацу двадцять шостого пункту 1 Постанови № 637 суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року у справі № 640/11258/320 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та нечинним абзац 21 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 640/11258/20, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року, апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Пенсійний фонд України, Міністерство соціальної політики України, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та нечинним положення постанови відмовлено повністю.
У своїй постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 640/11258/20 Верховний Суд зробив такі правові висновки:
«26. Спірні правовідносини врегульовані Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI (далі - Закон № 5207-VI).
27. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
28. Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
29. Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
30. У статті 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
31. Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
32. Суд відхиляє доводи позивача про те, що спірні відносини регулюються ст. 46, а не 47 Закону № 1058-IV. Стаття 46 встановлює норми права щодо виплати пенсії за минулий час, які не отримано з вини пенсіонера або з вини органу, що виплачує пенсію. Натомість, відносин щодо виплати усіх пенсій, в тому числі і повноваження Кабінету Міністрів визначати відповідний порядок, передбачено у ст. 47 цього Закону.
Таким чином, до повноважень Кабінету Міністрів України належить, зокрема, визначення порядку виплати пенсії.
33. Положенням абзацу 21 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637, яке є предметом спору у цій справі, передбачено визначення Кабінетом Міністрів України саме порядку виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення та які обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати.
34. Наведена норма не суперечить Конституції України та законодавству у сфері пенсійного забезпечення, зокрема Закону № 1058-IV, статтею 47 якого прямо передбачено загальне повноваження саме Кабінету Міністрів України визначати порядок виплати пенсій. Це повноваження включає також і визначення окремого (спеціального) порядку виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення та які обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати.
35. Передумови встановлення окремого правового регулювання порядку виплати пенсій для внутрішньо переміщених осіб мають об'єктивний характер. Спірне положення Постанови Кабінету Міністрів України не містить ознак дискримінації, а навпаки - враховує особливості правового та соціального стану внутрішньо переміщених осіб, яким не було виплачено пенсії, зокрема внаслідок припинення повноважень органів ПФУ на тимчасово непідконтрольній території та має на меті забезпечити фактичне отримання пенсійних виплат.».
В постанові від 28 лютого 2023 року у справі № 640/18720/18 Верховний Суд зазначив, що не знаходить підстав для відступу від вищезазначеного правового висновку.
За приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд зауважує, що 10 листопада 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1165, якою затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території (далі - Порядок № 1165).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 Порядку № 1165 цим Порядком визначено механізм виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) з урахуванням надбавок, підвищень, компенсації втрати частини доходу, грошової допомоги та інших пов'язаних із ними виплат, які не виплачено за період до місяця відновлення їх виплати (далі - пенсійні виплати за минулий період) внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, в тому числі недоотриманої пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - отримувачі).
Пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік (абзац другий пункту 1 Порядку № 1165).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1165 облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами Пенсійного фонду України, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про відновлення виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), а також про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб або осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території (за наявності нарахованих сум, що підлягають виплаті за період до місяця відновлення виплати пенсій або до місяця смерті особи) (далі - рішення), та у cформованому на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період (далі - перелік отримувачів).
За приписами пункту 4 Порядку № 1165 пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису. Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів. У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів. За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев'ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1165 кошти для проведення пенсійних виплат за минулий період включаються до плану-графіка поденного фінансування виплати пенсій і видатків на утримання апарату Пенсійного фонду України, передбаченого Порядком покриття тимчасових касових розривів Пенсійного фонду України, пов'язаних з виплатою пенсій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2010 р. № 1080 (Офіційний вісник України, 2010 р., № 92, ст. 3256).
Таким чином, до пенсійних виплат за минулий період мають застосовуватися вищенаведені положення постанов Кабінету Міністрів України.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Припинивши позивачу нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком без прийняття рішення, передбаченого частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, та за відсутності визначених цією статтею підстав, ГУПФУ в Луганській області вчинив протиправні дії. Відповідно, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій, а також зобов'язання першого відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Що стосується припинення виплати позивачу щомісячних страхових виплат, то судом встановлено, що таке припинення здійснено за постановою ГУПФУ в Харківській області від 25 березня 2024 року № 527039 (27977.0) за відсутності визначених статтею 40 Закону № 1105-XIV підстав. Відповідно, суд вважає, що достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування вказаного рішення, а також зобов'язання другого відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В ході судового розгляду справи встановлено, що право позивача порушено з 01 березня 2016 року та з 01 березня 2024 року.
Разом з тим, відповідно до положень абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач звернувся до суду 29 жовтня 2024 року, тому суд вважає за необхідне поновити право позивача на нарахування і виплату пенсії та страхових виплат в межах шестимісячного строку, як визначено у позовній заяві - з 01 квітня 2024 року.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
визнати протиправними дії ГУПФУ в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати позивачу з 01 березня 2016 року раніше призначеної пенсії за віком на пільгових умовах;
зобов'язати ГУПФУ в Луганській області поновити позивачу з 01 квітня 2024 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком із виплатою заборгованості, яка виникла за період з 01 квітня 2024 року по дату відновлення виплати пенсії;
визнати протиправною та скасувати постанову ГУПФУ в Харківській області від 25 березня 2024 року № 527039 (27977.0) про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати позивачу з 01 березня 2024 року;
зобов'язати ГУПФУ в Харківській області поновити нарахування та виплату позивачу з 01 квітня 2024 року щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати із виплатою заборгованості, яка виникла за період з 01 квітня 2024 року по дату відновлення страхових виплат.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із виходом за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту порушених прав позивача.
Що стосується інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог (частина третя статті 139 КАС України).
Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При зверненні до суду з позовом, поданим в електронній формі, позивачем сплачено судовий збір в сумі 1937,92 грн, як за дві вимоги немайнового характеру, що підтверджено квитанцією від 28 жовтня 2024 року № 3199-9732-7678-5643.
З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачами конституційного права позивача на отримання пенсії та страхових виплат, як складових частин права на соціальний захист і спір виник внаслідок неправильних дій відповідачів, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1937,92 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів по 968,96 грн з кожного.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 370, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Заботіна Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9, код за ЄДРПОУ 21782461), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження: 61022, місто Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код за ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року раніше призначеної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 з 01 квітня 2024 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком із виплатою заборгованості, яка виникла за період з 01 квітня 2024 року по дату відновлення виплати пенсії.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25 березня 2024 року № 527039 (27977.0) про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати ОСОБА_1 з 01 березня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 з 01 квітня 2024 року нарахування та виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати із виплатою заборгованості, яка виникла за період з 01 квітня 2024 року по дату відновлення страхової виплати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення пенсії та страхових виплат за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова