ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" грудня 2024 р. справа № 300/7254/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення певних дій,
Ботвінцев Гліб Анатолійович (надалі, також - представник позивача), який діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 23.09.2024 звернувся в суд з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі, також - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неприйняття рішення по суті за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.07.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.07.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення у спосіб і порядок, визначені постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період».
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем поштовим зв'язком надіслана заява про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", до якої додано нотаріально завірені копії документів для підтвердження його права на відстрочку від мобілізації. Однак, протягом встановлених законом строків жодних відповідей стосовно викладених позивачем у заяві питань на його адресу від ІНФОРМАЦІЯ_3 не надходило. На переконання позивача, ІНФОРМАЦІЯ_4 як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання засобами поштового зв'язку від ОСОБА_1 заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права, повинен був прийняти рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.17,18).
ІНФОРМАЦІЯ_2 правом подання відзиву не скористався.
Копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву з додатками надіслано до електронного кабінету відповідача, які відповідно до довідок про доставку електронного листа отримані ним 23.09.2024 та 27.09.2024 відповідно (а.с.20,21).
Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Частиною 6 статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач засобами поштового зв'язку звернувся до відповідача із заявою від 08.07.2024 (отримана відповідачем 10.07.2024 за вх.№С-2635) про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (а.с.8).
Листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.07.2024 №7046 позивачу наголошено на поданні заяви про надання відстрочки особисто, а тому запропоновано ОСОБА_1 прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 особисто для уточнення військово-облікових даних та оформлення заяви на відстрочку відповідно до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Порядку №560 (а.с.7 та зворотна сторона).
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач через свого представника звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено та наразі триває.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, надалі також - Закон №389-VIII).
Окрім того, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (надалі, також - Закон №3543-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону №3543-XII визначені категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).
Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (надалі, також - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Відповідно до абзацу 9 пункту 11 Положення №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Пунктом 12 Положення №154 визначено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 №3633-IX було внесено зміни до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", які набрали чинності 18.05.2024, зокрема статтю 22 Закону викладено в новій редакції. Так, новою редакцією статті 22 передбачено, зокрема, що "Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України".
Так, Кабінет Міністрів України, на виконання вказаної норми, 16.05.2024 прийняв Постанову №560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" (надалі, також - Порядок №560).
Відповідно до пункту 56 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Пунктом 57 Порядку №560 передбачено, що для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Відповідно до пункту 58 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (пункт 59 Порядку №560).
Згідно з пунктом 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку. До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Отже, наведеними нормами визначено, що військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов'язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.
При цьому, суд звертає увагу на те, що Порядком №560 не надано права начальникам районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу) одноособово повертати подані документи, оформлюючи таке повернення листом, з підстав недотримання військовозобов'язаним порядку звернення із заявою, визначеного абзацом першим пункту 58 Порядку №560.
Як вбачається з наявних у справі матеріалів, заява ОСОБА_1 отримана відповідачем 10.07.2024 за вх.№С-2635. Тобто, розглянута вона мала бути, враховуючи приписи пункту 60 Порядку №560, до 17.07.2024 включно, оскільки 17.07.2024 - сьомий день з дати надходження заяви позивача.
Натомість, відповідь ІНФОРМАЦІЯ_3 датована 26.07.2024 (а.с.7 та зворотна сторона), тобто поза межами семиденного строку для розгляду, що свідчить про бездіяльність щодо нерозгляду заяви позивача від 08.07.2024, отриманої відповідачем 10.07.2024.
Більше того, суд звертає увагу, що заява позивача та додані до неї документи по суті поставленого позивачем питання комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 фактично не розглянуті, оскільки листом від 26.07.2024 №7046 наголошено на поданні заяви про надання відстрочки особисто та запропоновано ОСОБА_1 прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 особисто для уточнення військово-облікових даних та оформлення заяви на відстрочку відповідно до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Порядку №560 (а.с.7 та зворотна сторона).
Встановлені обставини справи доводять, що відповідачем за результатами розгляду вказаної вище заяви позивача не прийнято відповідного рішення та не оформлено для позивача відстрочки від призову під час мобілізації або обґрунтованої відмови в її наданні. Роз'яснення відповідача про необхідність особистої подачі заяви та документів, які дають право на відстрочку від призову чи особистого прибуття для уточнення військово-облікових даних, не узгоджуються зі вказаними вище передбаченими законом підставами та способом дій такого суб'єкта владних повноважень щодо обов'язку винести акт владно-управлінського характеру (рішення).
Таким чином, у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, за результатами розгляду звернень військовозобов'язаних, що відповідно, входить до його виключної компетенції.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права повинен був прийняти рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в наданні відстрочки від призову, із зазначенням причин неврахування тих чи інших доказів.
Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач у відповідь на заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та доданих документів, рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в наданні відстрочки від призову не прийняв, а направив інформаційний лист від 26.07.2024, який не є рішенням суб'єкта владних повноважень, що породжує юридичні наслідки.
Cуд звертає увагу, що обов'язок особисто подати, не є тотожним обов'язку особисто прибути, при цьому ні Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", ні Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", ні Порядок №560 не зобов'язують військовозобов'язаного особисто прибувати до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для реалізації права на відстрочення від призову під час мобілізації з підстав, передбачених статтею 23 Закону №3543-ХІІ.
При цьому, у спірних правовідносинах відповідач не ставив під сумнів факт, що заява про відстрочку направлена військовозобов'язаним особисто.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позивач, надіславши особисто поштовим зв'язком заяву та документи для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, дотримався процедури особистого їх подання (направлення).
Відтак, відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на думку суду, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Варто зазначити, що при прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб'єкт владних повноважень повинен вчинити.
У даному випадку вказана бездіяльність стосується як неприйняття відповідного рішення у встановлений законодавством строк, так і неприйняття відповідного рішення за результатами розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі підпункту 2 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що свідчить про її протиправність.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на викладене, а також встановлені обставини справи, позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі спеціально створеної комісії у розгляді по суті та ухваленні рішення за заявою від 08.07.2024 військовозобов'язаного ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі спеціально створеної комісії розглянути по суті заяву від 08.07.2024 військовозобов'язаного ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з урахуванням правової позиції суду, наданої у рішенні, та прийняти відповідне рішення.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Наявною в матеріалах справи квитанцією №8792-0248-5067-3968 від 20.09.2024 підтверджується сплата позивачем судового збору за звернення до суду із даним позовом у розмірі 1 937,92 грн (а.с.14,15).
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (3028*0,4 * 0,8%) = 968,96 грн.
Таким чином судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Порядок повернення судового збору, зокрема, сплаченого в більшому розмірі визначений статтею 7 Закону України "Про судовий збір".
Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, відтак підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачена сума судового збору у визначеному законом розмірі, що становить 968,96 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неприйняття рішення по суті за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.07.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.07.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення у спосіб і порядок, визначені постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) сплачену суму судового збору, що становить 968,96 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ;
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_1 .
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.