Справа № 462/5488/24 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А.І.
Провадження № 22-ц/811/3255/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
30 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 25 вересня 2024 року,-
у березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дебт Форс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 21 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг № 2108027518008, за умовами якого відповідачу надано кредит в сумі 4200 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами, нараховані відповідно до умов договору. Стверджує, що відповідач здійснив усі дії, спрямовані на укладення вищезазначеного договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредитних коштів на сайті позикодавця, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої позикодавцем перераховано кредитні кошти. Зазначає, що законодавство передбачає використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором у вигляді алфавітно-цифрової послідовності. Вказує, що сторони узгодили між собою всі істотні умови кредитного договору, зокрема, розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк і умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача на укладення кредитного договору на умовах, визначених в цьому договорі. Вважає, що позикодавець належним чином виконав свої зобов'язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти на умовах, визначених договором про надання фінансових послуг № 2108027518008 від 21 березня 2021 року. Звертає увагу, що на підставі договору факторингу № 1-12 від 01 жовтня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» відступило право вимоги до боржника за договором про надання фінансових послуг № 2108027518008 від 21 березня 2021 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», яке в подальшому відступило право вимоги за вищезазначеним договором Товариству з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на підставі договору відступлення права вимоги № 10-03/2023/1 від 10 березня 2023 року, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» відступило вищезазначене право вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на підставі договору відступлення права вимоги № 04-06/24 від 04 червня 2024 року. Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання фінансових послуг № 2108027518008 від 21 березня 2021 року, у нього виникла заборгованість в розмірі 71093.40 грн., з яких 4200 грн. - заборгованість за тілом кредиту, а 66893.40 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» заборгованість за кредитним договором № 2108027518008 від 21 березня 2021 року в розмірі 71093.40 грн.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25 вересня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» заборгованість за кредитним договором № 2108027518008 від 21 березня 2021 року в розмірі 71093.40 грн., з яких 4200 грн. - заборгованість за кредитом (за тілом кредиту); 66893.40 грн. - заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» 3028 грн. судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» 4000 грн. витрат на правову допомогу.
Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що стягнення заборгованості за кредитним договором №2108027518008 від 21 березня 2021 року уже було предметом судового розгляду, а рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 03 червня 2024 року у справі № 462/2634/24 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за цим кредитним договором у зв'язку з тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів отримання позичальником кредитних коштів в розмірі 4200 грн. та розрахунку заборгованості, що позбавило суд можливості перевірити наявність заборгованості та період її нарахування. Зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» право вимоги за кредитним договором №2108027518008 від 21 березня 2021 року після ухвалення рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 червня 2024 року у справі № 462/2634/24, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в тому обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Вказує, що новий кредитор, як правонаступник, вважається тією ж стороною в судовому процесі, що й первісний кредитор, а відтак судове рішення, ухвалене відносно первісного кредитора, поширюється і на нового кредитора. Вважає, що оскільки набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, провадження у справі підлягає закриттю. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року про відкриття апеляційного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 25 вересня 2024 року ухвалено розглядати без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Розгляд апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 вересня 2024 року призначено на 12 год. 00 хв. 23 грудня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки текст постанови складено 30 грудня 2024 року, то незважаючи на те, що судове засідання призначене на 23 грудня 2024 року, датою ухвалення постанови є саме 30 грудня 2024 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», суд першої інстанції виходив з того, що сторонами в належний спосіб та формі укладено кредитний договір № 2108027518008 від 21 березня 2021 року, в якому погоджено усі істотні умови кредитного договору, однак внаслідок невиконання зобов'язань за умовами договору у відповідача виникла заборгованість в розмірі 71093.40 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача, оскільки відповідач не надав доказів сплати цієї заборгованості та не спростував розрахунок заборгованості, наданий позивачем.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що 21 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг № 2108027518008 «Стандартний», за умовами якого товариство зобов'язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої метина суму, яка зазначається та погоджується сторонами в анкеті-заяві, та складає 4200 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно з умовами цього договору, його додатків та правил.
Пунктом 1.2 договору про надання фінансових послуг № 2108027518008 від 21 березня 2021 року кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та невід'ємною його частиною.
Орієнтовний строк повернення кредиту - 16 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів (п. 1.3 договору про надання фінансових послуг № 2108027518008 від 21 березня 2021 року).
Відповідно до п. 1.4 договору про надання фінансових послуг № 2108027518008 від 21 березня 2021 року проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування (далі - «процентна ставка»), протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту; б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.а); в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.6); г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.в); д) тип процентної ставки - фіксована.
Пунктом 1.9 договору про надання фінансових послуг № 2108027518008 від 21 березня 2021 року передбачено, що граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору): 1 рік.
У заяві-анкеті (для отримання кредиту), яка є додатком №1 до договору про надання фінансових послуг № 2108027518008 від 21 березня 2021 року, підписаній позичальником, сторони погодили, що позичальник просить надати йому кредит на особисті потреби в розмірі 4200 грн. орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів з моменту отримання кредиту, кредит отримано строком на 365 днів з правом дострокового погашення та зобов'язується повернути кредит у розмірі 4200,00 грн. та сплатити проценти у розмірі 1344,00 грн.
Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтею 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили орієнтовний строк повернення кредиту у 16 днів, а також граничний строк кредитування в 1 рік.
При цьому в заяві-анкеті (для отримання кредиту), підписаній позичальником, передбачено сплату процентів за користування кредитним коштами в розмірі та порядку, що відповідають умовам п. 1.4 договору про надання фінансових послуг № 2108027518008 від 21 березня 2021 року.
Крім того у вищезазначеній заяві-анкеті (для отримання кредиту), підписаній позичальником, зазначена електронна адреса позичальника, на яку направлено договір, а також картковий рахунок № НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою від 01 лютого 2024 року, виданою ТзОВ «Фінансова компанія «Вей фор пей», на підставі договору № 2108027518008 21 березня 2021 року здійснено переказ коштів в розмірі 4200 грн. на банківську картку НОМЕР_1 .
Заперечуючи щодо позовних вимог, відповідач стверджує про те, що кошти в розмірі 4200.00 грн. йому позивачем не перераховувались, однак всупереч вимогам статті 89 ЦПК України, він не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що банківська картка НОМЕР_1 йому не належить, що спростовує доводи апелянта про те, що кошти йому не перераховувались.
01 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 1-12, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування»зобов'язується відступити за плату право грошової вимоги, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», здійснивши фінансування в порядку передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, зазначених в реєстрі боржників, який є невід'ємною частиною договору, в тому числі і до боржника ОСОБА_1 за договором про надання фінансових послуг №2108027518008 від 21 березня 2021 року в розмірі 35658.00 грн.
В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором про надання фінансових послуг №2108027518008 від 21 березня 2021 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-03/2023 від 10 березня 2023.
04 червня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 04-06/2024, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» відступило шляхом продажу Товариству з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» право грошової вимоги до боржників, зазначених в реєстрі боржників, який є невід'ємною частиною договору, в тому числі і до боржника ОСОБА_1 за договором про надання фінансових послуг №2108027518008 від 21 березня 2021 року.
З долучених до матеріалів справи розрахунків заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання фінансових послуг № 2108027518008 від 21 березня 2021 року вбачається, що така станом на 30 листопада 2021 року становить 35658.00 грн., з яких 4200 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 31458.00 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 10 березня 2023 року вбачається, що у ньому лише зазначена сума заборгованості в розмірі 71093.40 грн. з яких 4200 грн. - заборгованість за тілом кредиту, а 66893.40 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, при цьому відсутній детальний розрахунок такої за весь період кредитування щодо всіх її складових, в тому числі і порядок нарахування відсотків, зокрема, процентна ставка за якою вони нараховувалися, а також відомості щодо внесення позичальником коштів на погашення заборгованості за кредитним договором за період після 21 березня 2021 року.
За відсутності такої інформації неможливо встановити правильність нарахування процентів за користування кредитними коштами, а відтак і правильність нарахування заборгованості за кредитним договором в цілому станом на 10 березня 2023 року.
Доведення умов кредитування,
+65234наявності заборгованості, її розрахунок згідно умов кредитного договору, є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 751/861/17 (провадження № 61-28582ск18).
Зважаючи на те, що заборгованість станом на 10 березня 2023 року в розмірі 71093.40 грн. розраховано після спливу одного року з моменту укладення договору про надання споживчого кредиту №2108027518008 від 21 березня 2021 року, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що такий розмір заборгованості існував і станом на 20 березня 2022 року, тобто на день закінчення строку дії договору, з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості в розмірі 71093.40 грн. станом на 10 березня 2023 року, на надав розрахунку такої заборгованості, розрахунку процентів за користування кредитними коштами станом на 10 березня 2023 року, нарахування таких після 30 листопада 2021 року.
Разом з тим станом на 30 листопада 2021 року позивач надав детальний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 із зазначенням щоденної суми заборгованості, враховуючи, що такий період нарахування відсотків за користування кредитними коштами погоджено сторонами в договорі про надання фінансових послуг № 2108027518008 від 21 березня 2021 року, процентної ставки, за якою здійснювалося нарахування відсотків, що відповідає умовам, визначеним в п.1.4 договору, відомостей щодо здійснення позичальником оплат на погашення заборгованості, а відтак такий розрахунок підтверджує заборгованість відповідача в розмірі 35658.00 грн.
Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідач, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів та сплати заборгованості в повному обсязі, не спростував наданий позивачем розрахунок заборгованості, а також не надав свого розрахунку заборгованості, який би містив інший розмір заборгованості.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що за умовами договору про надання споживчого кредиту №2108027518008 від 21 березня 2021 року ОСОБА_1 отримав кредитні кошти та користувався ними, однак взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти разом з процентами вчасно не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, що свідчить про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дебт Форс» суму заборгованості станом на 30 листопада 2021 року в розмірі 35658 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4200 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 31458 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду, ухваленим з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2108027518008 від 21 березня 2021 року, в якому просило стягнути заборгованість в розмірі 42667 грн.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 03 червня 2024 року у справі №462/2634/24 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень вищезазначене рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Відповідно до вищезазначеної норми цивільного процесуального законодавства позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Оскільки у справі № 462/2634/24 з позовними вимогами зверталося Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», предметом позову було стягнення заборгованості за кредитним договором № 2108027518008 від 21 березня 2021 року в розмірі 42667 грн. а у даній справі з позовними вимогами звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», предметом позову є стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 2108027518008 від 21 березня 2021 року в розмірі 71093.40 грн., колегія суддів вважає, що у цивільній справі № 462/2634/24 та в даній справі є різний суб'єктний склад учасників та відрізняються предмети позову, що не дозволяє зробити висновок про їх тотожність, відтак відсутні підстави для закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» та стягнення на його користь заборгованості в розмірі 35658 грн. то на підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат, які підлягають стягненню, слід змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дебт Форс» 1518.84 грн. судового збору за подання позову, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дебт Форс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2263.73 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дебт Форс» підлягає стягненню 1518.84 грн. судового збору за подання позову, а з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дебт Форс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2263.73 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, то враховуючи вимоги ч. 10 ст. 141 ЦПК України, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дебт Форс» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 744.89 грн. судового збору.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 вересня 2024 року в частині визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дебт Форс» та в частині стягнення судового збору - змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дебт Форс» 35658 грн. заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 2108027518008 від 21 березня 2021 року.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дебт Форс» на користь ОСОБА_1 744.89 грн. судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 30.12.2024 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк