Справа № 162/725/24
Провадження № 1-кп/162/113/2024
31 грудня 2024 року селище Любешів
Любешівський районний суд Волинської області у складі
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судових засідань - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
потерпілих - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
представника потерпілих - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченої - ОСОБА_8 ,
захисника - адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 29.05.2024 року за №12024030530000400 про обвинувачення
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, заміжньої, з вищою освітою, вчителя ЗЗСО «Залізницький ліцей ім. Івана Пасевича» Любешівської селищної ради, несудимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 Кримінального кодексу України (далі - КК України)
ОСОБА_8 28.05.2024 року о 10 год 52 хв в порушення п.2.3б, 10.5, 11.3, 12.1, 13.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 року №1306, керуючи технічно справним автомобілем марки «AUDІ» моделі «А6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , при цьому рухаючись зі швидкістю близько 50 км/год по автодорозі Р14 неподалік автозаправної станції «WOG» за адресою вул. Незалежності, 2а, сел. Любешів Камінь-Каширського району Волинської області, здійснюючи маневр повороту праворуч на автодорогу в напрямку с. Залізниця Камінь-Каширського району Волинської області, проявила безпечність та неуважність, неправильно оцінила дорожню обстановку, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій і легковажно розраховуючи на їх запобігання на даній ділянці дороги, не обрала безпечної швидкості руху, що унеможливило постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не впоралася з керуванням автомобіля, допустивши його бічний занос ліворуч, внаслідок чого виїхала на смугу зустрічного руху, де передньою частиною свого автомобіля зіткнулася із мотоциклом марки «VIPER V250L», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_5 , який рухався по своїй смузі руху у зустрічному напрямку в сторону сел. Любешів Камінь-Каширського району Волинської області.
У результаті даної ДТП: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (водій мотоцикла марки «VIPER V250L») згідно з висновком судово-медичного експерта отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми грудної клітки, закритого перелому ІV ребра справа, забою лівого колінного суглобу у вигляді втисненого перелому медіального плато проксимального епіфізу лівої великогомілкової кістки і травматичного розриву медіального меніску вказаного суглоба, які по ступеню тяжкості відносяться до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень по ознаці тривалого розладу здоров'я терміном більше, ніж 21 день; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (пасажир мотоцикла марки «VIPER V250L») згідно з висновком судово-медичного експерта отримала тілесні ушкодження у вигляді саден носа, які як кожне окремо, так і у весь їх перелік відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, забійної рани ділянки правого колінного суглоба, які по ступеню тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я терміном більше 6 діб, а також забою лівого колінного суглоба у вигляді забійної рани шкіри, гематоми і травматичного розриву медіального меніску вказаного суглоба, які по ступеню тяжкості відносяться до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень по ознаці тривалого розладу здоров'я терміном більше, ніж 21 день.
У прямому причинному зв'язку з виникненням даної ДТП та наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_8 вимог Правил дорожнього руху України, а саме п.2.3б, 10.5, 11.3, 12.1, 13.3.
Таким чином, ОСОБА_8 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Обвинувачена ОСОБА_8 у судовому засіданні вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнала, підтвердила обставини, викладені в обвинувальному акті та вказала наступне. 28 травня близько 09 год 50 хв виїхала із заправки «WOG» і прямувала на с. Залізниця. Повертаючи на кільці, з ввімкненим покажчиком повороту направо, не впоралася з керуванням (невчасно повернула руль), виїхала на зустрічну смугу руху, де і здійснила наїзд на мотоцикл. У момент, коли помітила перед собою мотоцикл, ще встигла загальмувати і різко повернути направо. Бачила, що білий шолом вдарився у лобове скло, але не бачила, хто це. Відразу, вийшовши з машини, підбігла до потерпілих, впізнала їх. На мотоциклі було двоє людей, за кермом був ОСОБА_10 , пасажиром була ОСОБА_11 , обоє були в шоломах. ОСОБА_11 сиділа трималась за ногу, а ОСОБА_10 стояв позаду неї з телефоном у руках. Швидку допомогу викликав хтось із сторонніх, оскільки вона через хвилювання не могла цього зробити. Посвідчення водія має з 2015 року, але практично їздила рідко, до цього у ДТП не потрапляла, транспортний засіб «AUDІ», яким їхала, належить її чоловіку. Дорожнє покриття було сухе, сонячний день, жодних перешкод на дорозі не було. Їхала на третій передачі з приблизною швидкістю 50 км/год. Пізніше побачила ОСОБА_10 вже в лікарні, запитала, де ОСОБА_11 , аби побачити її стан та як вона себе почуває, вибачалася. Запитала у ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , чи може їм телефонувати, вони пішли на контакт. ОСОБА_10 домовився, якщо вони приїдуть додому, дасть знати. Ввечері він подзвонив, і вона з чоловіком поїхала до них, відразу взявши із собою кошти для відшкодування шкоди. Відбулася гарна розмова, віднеслися з розумінням до ситуації, знову ж вибачалася. Гроші ОСОБА_10 не взяв, домовилися, що будуть чекати, поки ОСОБА_11 вийде з лікарні, оскільки неможливо передбачити суму витрат. Телефонувала їм майже кожного дня. У неділю поїхала відвідати ОСОБА_11 в лікарні, а в понеділок її виписали, про що дали знати обвинуваченій, поїхали до них додому. Домовилися, що оплатить їм моральну шкоду, еквівалентну вартості лікування, вони повідомили, що мають поїхати ще на обстеження до ОСОБА_12 . Сказала, що зачекає до закінчення лікування. Через деякий час, коли знову поїхали до ОСОБА_11 і ОСОБА_10 додому, аби запитати за суму відшкодування, вони не назвали конкретну суму, чеків на лікування не показали, тобто не дотрималися домовленості про вирішення питання у досудовому порядку. Суму, визначену у цивільному позові, дізналася вже у суді. Дійти згоди їм не вдалося. Дуже жалкує, що завдала шкоди здоров'ю, просила вибачення. Цивільні позови визнала частково, не заперечує проти відшкодування моральної шкоди у розмірі, еквівалентному вартості лікування.
Потерпілий ОСОБА_5 у судовому засіданні вказав, що 28 травня 2024 року вони з дружиною вирішили поїхати до ОСОБА_13 та, під'їжджаючи до кільцевого перехрестя по трасі Залізниця-Любешів, за метрів 10-12 на їх смугу руху з великою швидкістю виїхав автомобіль та збив їх на мотоциклі. Він був за кермом мотоцикла. Вони були обоє в шоломах, посвідчення водія отримав ще у 1985 році. Зіткнення уникнути можливості не було. Від сильного удару дружину викинуло з мотоцикла, вона перелетіла через нього, вдарилась об скло автомобіля і впала на асфальт. Він відчув потужний тупий удар, впав поруч з мотоциклом. Коли почав підніматися, його хитало та дуже боліла голова, в очах посіріло. Він запитав у дружини, чи вона хоч жива, на що вона відповіла так. Запитав, що у неї болить, вона відповіла, що болить голова і шия ззаду, болить у грудях, ноги і нижче живота - все так болить, що не підніметься, і залишилась там лежати. Від удару у неї побився шолом, відірвалися ремінці від нього і він впав на землю. У неї була затерта кофта і повністю розірвані штани. Пізніше дізналися, що побився і її телефон. У нього також все боліло (і в грудях), було дуже тяжко стояти та ворушитися, була затерта кофта також та дві дірки в джинсах, одна дірка в кросівку. Мотоцикл повністю був зім'ятий. До них підійшла обвинувачена (яка була в автомобілі одна) і почала просити, щоб не викликали поліцію, казала, що відкупить мотоцикл, оплатить лікування та інші витрати. Потім приїхала швидка допомога, їм надавали першу медичну допомогу. Пізніше приїхала поліція, дружину поклали на ноші, занесли в швидку і їх повезли на приймальне відділення, де пробули приблизно 5 годин: дружину поклали у хірургічне відділення, його - у терапевтичне. Йому поставили діагноз «струс головного мозку та закритий перелом четвертого ребра справа». По всьому тілу були синці. Найбільше його турбувало ребро, оскільки унеможливлювало нормальний рух тіла, боліло навіть вже вдома. Дружина перших чотири дні взагалі не піднімалася, мала також багато забоїв. До них приїжджала дочка з Києва, аби їм допоїти і за ними доглянути. Дуже стурбований тим, що вони з дружиною могли загинути в цій аварії. За весь період, коли він був у лікарні, ОСОБА_14 до нього не заходила і не зателефонувала. Коли їх виписували, дали направлення для проходження більш детального обстеження. Тиждень пробули ще вдома, оскільки були слабкі, а тоді поїхали зробили МРТ. Пізніше лікар сказав зробити УЗД та рентген. В результаті дружині поставили діагноз «розрив меніска лівого колінного суглоба, забої…» (дослівно не знає), а йому - «розрив меніска лівого колінного суглоба та вдушений перелом кістки в лівому колінному суглобі». Також їм назначили лікування і приписали спеціальні пов'язки для ніг з пластинами, у яких нога не згиналася, що завдавало незручностей та болю у повсякденному житті, носили їх ціле літо та частину осені. Вони зателефонували до ОСОБА_15 , щоб зустрітися щодо подальшого вирішення ситуації. Обвинувачена приїжджала до них, не запитувала, як проходить їх лікування та чим допомогти, просто сказала, що все компенсує. Однак ніякої компенсації до цього часу вони не отримали. Потім вони знову їздили до Луцька, однак через отримані ушкодження не могли їхати автобусом та замовляли бус, оплачуючи додаткові місця, щоб покласти травмовані ноги. Згодом після чергового обстеження лікар сказав, що йому потрібно робити операцію, а дружина поки може лікуватися уколами, які дуже дорогі, і отримані ними травми на все життя. Відтак потрібні великі кошти на лікування та реабілітацію, які для них є непідйомними. Вони також позичали гроші на лікування, коли у них не було. Крім цього, потрібно відкупити мотоцикл, оскільки це не їх власність, а сина. Домовленості щодо врегулювання питання про розмір відшкодування витрат у досудовому порядку досягти не вдалося. Всі ці події дуже вплинули на їх стан, у нього порушився сон, завдали моральних та психологічних травм, душевного болю, а також фінансових і матеріальних. На даний час ребро зажило, а нога болить і повністю не згинається. Загальний понесений розмір витрат на його лікування становить близько 150000 гривень, однак не всі мають документальне підтвердження. Потерпілий вважає каяття обвинуваченої у суді нещирим та вказав, що не пробачив її.
Потерпіла ОСОБА_6 суду повідомила, що 28 травня вдень їхали із Залізниці у сторону Любешова мотоциклом сина, за кермом був її чоловік ОСОБА_5 . Коли заїхали на поворот, на зустрічну смугу виїхав автомобіль. Оскільки сиділа ззаду, то не бачила руху автомобіля, почула лише, як чоловік крикнув «куди ти їдеш», тоді глянула поперед нього і побачила перед собою автомобіль. Потім відчула, що піднялася на нього і падає головою в щось тверде, перекидається і сідає. Повернутись вона не могла через біль в шиї. Тоді чоловік запитав, чи вона жива. Потім підійшла ОСОБА_14 , казала, щоб не викликали поліцію, вона все оплатить. На той час вона нічого не могла відповісти. У автомобілі, яким керувала ОСОБА_8 , інших осіб не бачила. Викликали швидку, і її поклали у швидку, надали першу медичну допомогу (пробули там десь півгодини), потім її повезли на приймальне відділення, а чоловік там з'явився згодом, не знає, як саме він прибув. Їх обстежували лікарі, при цьому до неї підходила обвинувачена та казала, що все оплатить. У лікарні їй допомагали сусіди і родичі (носили на носилках, мили, передягали), оскільки сама вона не пересувалась та не могла сісти. Обвинувачена також заходила до неї, телефонувала і питала як вона там, однак ніякої допомоги від неї не було. На другий день приїхала дочка допомагати. ОСОБА_14 приїхала до неї в лікарню на сьомий день. Після виписки з лікарні, подзвонили обвинуваченій з приводу відшкодування шкоди, на що вона відповіла: «Я все оплачу, я вас почула». Викликали її два рази, вона приїжджала і обіцяла все оплатити. Через тижнів два їм дали направлення на додаткові обстеження у Луцьку, які вони пройшли, після чого зателефонували обвинуваченій, а вона сказала, що буде вирішувати питання витрат через адвоката. Отримані травми дуже вплинули на її ритм життя та повсякденні побутові справи, викликали постійний біль. Вона три місяці носила пов'язку на нозі, що перешкоджало нормальній діяльності. На даний час лікування завершене, однак ще відчуває наслідки травми ноги. Домовленості щодо врегулювання питання про розмір відшкодування витрат у досудовому порядку досягти не вдалося. Обвинувачена жодних коштів не надала, вибачалася у лікарні, отримали лише відшкодування від страхової компанії. Витрати, пов'язані з лікуванням, становлять 150000 тисяч, однак всіх відповідних чеків немає. Щодо покарання покладається на розсуд суду.
Винуватість обвинуваченої ОСОБА_8 , крім повного визнання вини останньою, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, підтверджується також зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, яким судом надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, зокрема:
- рапортом про прийняття та реєстрацію заяви в ІКС ІПНП 28.05.2024 року за №3397;
- повідомленнями про нещасний випадок невиробничого характеру щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_16 від 28.05.2024 року;
- протоколом огляду місця події від 28.05.2024 року з додатками;
- постановою про визнання і приєднання до справи речових доказів від 29.05.2024 року, а саме легкового автомобіля марки «AUDІ» моделі «А6», 2001 року випуску чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та мотоцикла марки «VIPER V250L», 2018 року випуску червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 05.06.2024 року про накладення арешту на вказане майно;
- постановою слідчого про призначення та доручення проведення судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження технічного стану транспортного засобу від 15.07.2024 року;
- висновком експерта №СЕ-19/103-24/9481-ІТ від 13.08.2024 року з додатками, відповідно до якого на момент експертного огляду автомобіля марки «AUDІ» моделі «А6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , робоча гальмова система та система рульового керування знаходилась у працездатному стані;
- оптичним диском DVD+R об'ємом 4.7Гб, 16-х, 120 мін., марки «MEDIA» сірого кольору з відеозаписами з камери відеоспостереження «Безпечне місто», протоколом його огляду від 19.07.2024 року з додатками, та постановою про визнання його речовим доказом від 18.07.2024 року;
- висновком експерта №119 від 01.07.2024 року, відповідно до якого у ОСОБА_5 виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, закритого перелому четвертого ребра справа, які утворилися внаслідок траматичної дії тупого предмета (предметів) без відображення контактуючої поверхні, за механізмом удар, можливо, при обставинах, вказаних в описовій частині постанови, термін утворення відповідає даним, вказаним у наданій медичній документації. Тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому четвертого ребра справа по ступеню тяжкості відноситься до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень по ознаці тривалого розладу здоров'я, більше, ніж 21 день;
- випискою із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_5 №1782/192;
- висновком лікаря-рентгенолога від 10.06.2024 року (відносно ОСОБА_5 );
- консультаційним висновком спеціаліста від 10.06.2024 року (відносно ОСОБА_5 );
- консультаційним висновком спеціаліста від 05.07.2024 року (відносно ОСОБА_5 );
- висновком експерта №106 від 01.08.2024 року;
- висновком експерта №120 від 01.07.2024 року;
- консультаційним висновком спеціаліста від 05.07.2024 року (відносно ОСОБА_6 );
- випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_6 №1778/763;
- висновком лікаря-рентгенолога від 19.06.2024 року (відносно ОСОБА_6 );
- висновком експерта №96 від 29.07.2024 року, відповідно до якого у ОСОБА_6 було виявлено тілесні ушкодження, а саме забій лівого колінного суглобу у вигляді забійної рани шкіри, гематоми і травматичного розриву медіального меніску вказаного суглоба, забійна рана ділянки правого колінного суглоба, садна носа, які утворились внаслідок травмуючої дії тупого предмета (предметів), будь-які характерні особливості слідоутворюючої поверхні яких (якого) в записах медичної документації не зафіксовані, не виключається, що в термін, вказаний у фабулі постанови, та не виключається ймовірність утворення всього їх переліку у результаті такого виду травматизму, як травма мотоцикліста (пасажира мотоцикла) при зіткненні з легковим автомобілем. За ступенем тяжкості забій лівого колінного суглоба за ознакою тривалого (більше 21 дня) розладу здоров'я належить до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Розглядаючи кримінальне провадження щодо обвинуваченої ОСОБА_8 , суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод в наданні доказів, їх дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом в межах пред'явленого обвинувачення, безпосередньо дослідивши та перевіривши усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Оцінюючи надані стороною обвинувачення та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством, є чіткими та послідовними у їх взаємозв'язку, а також такими, що узгоджуються між собою, визнавальними показаннями обвинуваченої та показаннями потерпілих.
Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу злочину, інкримінованого обвинуваченій, надавши оцінку вказаним обставинам, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів у її обґрунтованості.
Відтак,повно та всебічно з'ясувавши обставини вчинення кримінального правопорушення, суд вважає доведеним факт порушення ОСОБА_8 вимог п.2.3б, 10.5, 11.3, 12.1, 13.3 Правил дорожнього руху України, які перебувають в причинно-наслідковому зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою, у результаті якої відбулося зіткнення із мотоциклом марки «VIPER V250L», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_5 , який рухався по своїй смузі руху у зустрічному напрямку, через що водій та пасажир мотоцикла отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості. Тобто, обвинувачена ОСОБА_8 вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 286 КК України.
Вказаний висновок суду узгоджується з п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» (заява №1637/04), у якому зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини» п. 282). Таке доведення випливає із сукупності ознак та неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, встановлених судом.
При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_8 суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 року, № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 року, Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Суд бере до уваги повне визнання вини обвинуваченою ОСОБА_8 та висловлену неодноразово нею в судовому засіданні позицію щодо жалю з приводу тих обставин, які вона вчинила. Потерпілі у судовому засіданні вказали, що не вибачили обвинуваченій, однак з їх показань у справі встановлено, що обвинувачена телефонувала, цікавилась станом здоров'я та висловлювала свої вибачення, хоча не в достатній кількості, на думку потерпілих, та все ж висловлювала. З огляду на вказане, суд вважає встановленими фактори, які свідчать про справжність, щирість визнання вини, шляхом відповідного ставлення обвинуваченої до скоєного, що виражається в належній критичній оцінці нею своєї протиправної поведінки, її осуд, бажання залагодити провину та вважає встановленою таку пом'якшуючу обставину, як щире каяття обвинуваченої ОСОБА_8 .
Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
При призначенні покарання, суд враховує, що вчинений ОСОБА_8 злочин, згідно зі ст.12 КК України, є нетяжким злочином, бере до уваги характер діяння, обстановку, спосіб та місце його вчинення, конкретні обставини справи, з урахуванням форми, виду, ступеня вини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_8 слід призначити покарання за санкцією ч.1 ст.286 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Разом з тим, беручи до уваги обставини, що безпосередньо пов'язані із вчиненням кримінального правопорушення та характеризують поведінку обвинуваченої після вчинення кримінального правопорушення, повне визнання вини обвинуваченою у вчиненому, характеризуючі дані вказаної особи, зокрема, ОСОБА_8 раніше не судима, за місцем роботи характеризується виключно позитивно, документальні дані про звернення за наркологічною та психіатричною допомогою відсутні. На підставі викладеного, враховуючи пом'якшуючу обставину, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винної, суд вважає можливим виправлення винної без реального відбування покарання, із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, яке буде достатнім для виправлення ОСОБА_8 та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Призначення такого основного покарання, на думку суду, буде перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого злочину, відповідатиме його меті і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства, правами потерпілих та особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.
Також представником цивільних позивачів (потерпілих) було подано позовні заяви до обвинуваченої ОСОБА_8 та ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (в частині позову до якої провадження було закрито ухвалою суду від 12.11.2024 року у зв'язку із відмовою від позовних вимог на підставі врегулювання спору) про відшкодування моральної шкоди. Зокрема, в інтересах потерпілого ОСОБА_5 просить стягнути з ОСОБА_8 завдану моральну шкоду у розмірі 199604,19 гривень; в інтересах потерпілої ОСОБА_6 завдану моральну шкоду у розмірі 149554,02 гривень, обґрунтовуючи це тим, що внаслідок ДТП та неправомірних дій цивільного відповідача, цивільним позивачам були спричинені тривалі фізичні та душевні страждання, тимчасова відірваність від соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, бажання уникати контактів, почуття образи та обурення.
У відзивах, поданих захисником, зазначено, що ОСОБА_8 визнає позовні вимоги частково, зокрема за позовом ОСОБА_6 - у розмірі 4149,86 гривень, за позовом ОСОБА_5 - у розмірі 4690,45 гривень, оскільки цивільними позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження як наявності моральних та фізичних страждань, а також обґрунтуванню заявленого розміру відшкодування такої.
Дослідивши подані сторонами документи та оцінивши їх доводи, суд дійшов таких висновків.
Частиною 5 ст. 128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з положеннями ст. 1167, 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала , якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» із змінами внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам по собі факт порушення права (справи Войтенко проти України, Науменко проти України).
Вказана позиція є аналогічною і у вирішенні інших справ Європейського суду: рішення від 15 жовтня 2009 року у справі Антипенко проти Російської Федерації, постанова у справі від 14 лютого 2008 року Пшеничний проти Російської Федерації.
Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985р. у справі «Абдулазіз , Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Суд керується також рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 р. і вважає, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом Констатації Судом факту порушення. Крім того, в даному рішенні Європейський суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Разом з тим, суд звертає увагу, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування, як про це зазначається у відзивах з посиланням на попередню домовленість між сторонами.
Вирішуючи цивільні позови про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з того, що внаслідок вчинення обвинуваченою ОСОБА_8 кримінального правопорушення, потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було заподіяно моральну шкоду, яка виразилася у фізичному болі, фізичних та душевних стражданнях, яких вони зазнали та зазнають у зв'язку з ушкодженням здоров'я, лікуванням та реабілітацією і вимагало та вимагає від них додаткових зусиль для організації свого життя та з урахуванням засад розумності, справедливості, приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 50000 гривень, на кожного з потерпілих, яка визначена з урахуванням всіх обставин справи.
З матеріалів справи не вбачається достатньо переконливих доказів заподіяння такого розміру моральної шкоди, який передбачений позовами, а також такого матеріального стану відповідача, який би свідчив про її спроможність реально задовольнити вимоги позивачів у заявлених ними розмірах грошового стягнення. Відтак, зазначений вище розмір задоволених судом позовних вимог, на думку суду, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, та не порушує баланс між правами обвинуваченої, з одного боку, та інтересами потерпілих - з іншого.
Крім цього, представником цивільних позивачів подані заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у яких просить стягнути з ОСОБА_8 по 20625 гривень на користь кожного потерпілого.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати, які згідно з п.1 ч.1 ст. 118 КПК України, серед іншого, складаються з витрат на правову допомогу.
А тому, ураховуючи викладене, документально підтверджені та понесені потерпілими витрати на правничу допомогу, а саме - ОСОБА_5 в розмірі 20625 гривень (що підтверджується договором про надання професійної правничої допомоги №01-13/06 від 13.06.2024 року з додатком №1 до нього, рахунком на оплату №01-29/08 від 29.08.2024 року, актом приймання-передачі грошових коштів №02-29/08 від 29.08.2024 року та детальним описом робіт) та ОСОБА_6 у розмірі 20625 гривень (що підтверджується договором про надання професійної правничої допомоги №02-13/06 від 13.06.2024 року з додатком №1 до нього, рахунком на оплату №03-29/08 від 29.08.2024 року, актом приймання-передачі грошових коштів №04-29/08 від 29.08.2024 року та детальним описом робіт), підлягають стягненню із відповідача ОСОБА_8 на користь кожного із зазначених вище потерпілих.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_8 не застосовувався.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України, скасувавши накладений на них арешт.
Відповідно до положень ч.2 ст.124 КПК України стягнути з обвинуваченої на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Керуючись ст. 50, 65-67 КК України, ст. 23, 1167, 1168 ЦК України, ст.124, 128, 373, 374, 392-395 КПК України, суд
ОСОБА_8 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, і призначити їй покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
На підставі ст.75, 76 КК України ОСОБА_8 звільнити від відбування призначеного основного покарання, якщо вона протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки, а саме:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Цивільні позови ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 20625 (двадцять тисяч шістсот двадцять п'ять) гривень витрат на правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 20625 (двадцять тисяч шістсот двадцять п'ять) гривень витрат на правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_8 в дохід держави витрати за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/103-24/9481-ІТ від 13.08.2024 року у розмірі 6058 (шість тисяч п'ятдесят вісім) гривень 24 копійки.
Арешт на майно, накладений на підставі ухвали слідчого судді Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 05.06.2024 року, - скасувати.
Речові докази, а саме:
-легковий автомобіль марки «AUDІ» моделі «А6», 2001 року випуску чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та мотоцикл марки «VIPER V250L», 2018 року випуску червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , які знаходяться у ВПД №1 (сел. Любешів) Камінь-Кашинрського РВП ГУНП у Волинській області, - повернути власникам;
-оптичні диски з відеозаписами з місця події - залишити у матеріалах кримінального провадження.
Копію вироку негайно після його оголошення вручити обвинуваченій, прокурору. Інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Любешівський районний суд Волинської області шляхом п одачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя Любешівського районного суду Волинської області ОСОБА_17