30 грудня 2024 р. Справа № 520/5660/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Господарського суду Донецької області, Державної судової адміністрації України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, по справі № 520/5660/24
за позовом ОСОБА_1
до Господарського суду Донецької області , Державної судової адміністрації України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду адміністративним позовом до Господарського суду Донецької області, Державної судової адміністрації, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Господарського суду Донецької області фінансування виплати належної судді господарського суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31.01.2024 та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн., у 2024 році - 3028 грн.
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Господарський суд Донецької області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн., за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн., за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн., за період з 01 січня 2024 року по 31 січня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.
- визнати протиправними дії Господарського суду Донецької області щодо нарахування та виплати судді господарського суду Донецької області ОСОБА_1 у період з 01 січня 2021 року по 31 січня 2024 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.
- зобов'язати Господарський суд Донецької області провести нарахування та виплату судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 січня 2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІІІ виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн., за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн., за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн., за період з 01 січня 2024 року по 31 січня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що за період з 01 січня 2021 року по 31 січня 2024 року їй було нараховано та виплачено суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення для визначення суми яких використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», в розмірі 2102 грн. Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач мав нарахувати позивачу суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: за весь 2021 рік - встановленого на 1 січня 2021 року в розмірі 2270 грн; за весь 2022 рік - встановленого на 1 січня 2022 року в розмірі 2481 грн; за весь 2023 рік - встановленого на 1 січня 2023 року в розмірі 2684 грн., за січень 2024 року - встановленого на 1 січня 2024 року в розмірі 3028 грн. Внаслідок цього розмір винагороди позивача не відповідає розміру, установленому спеціальним Законом, у зв'язку із чим позивач не погоджується із сумою виплаченої їй суддівської винагороди та вважає, що відповідачами порушено її право на належне матеріальне забезпечення та право на володіння майном в розумінні ч.іст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Господарського суду Донецької області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 29 лютого 2024, допомоги на оздоровлення за 2021-2024, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн., у 2024 році - 3028 грн.
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Господарський суд Донецької області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн., за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн., за період з 01 січня 2023 року по 28 грудня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн., за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.
Визнано протиправними дії Господарського суду Донецької області щодо нарахування та виплати судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 у період з 01 січня 2021 року по 29 лютого 2024 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.
Зобов'язано Господарський суд Донецької області суд провести нарахування та виплату судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 29 лютого 2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн., за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн., за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн., за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн., з врахуванням виплачених сум.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Господарським судом Донецької області подано апеляційну скаргу, скаржник вважає, що при прийнятті рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору судом.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Законом №1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Разом з тим, норма частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Так, статтею 7 Закону №1082-IX, установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні. Отже, з 1 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102 грн. При здійсненні розрахунку Господарський суд Донецької області діяв на підставі, в межах і в спосіб передбачені Конституцією України та законами України і жодним чином не порушував прав позивача.
Державної судової адміністрації України також подано апеляційну скаргу, в якій другий відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду № 520/20691/23 від 08.07.2024.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що зазначив, що Державній судовій адміністрації України виділялися з Державного бюджету бюджетні асигнування на виплату суддівської винагороди з розрахунку з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік. Таким чином, виплата суддівської винагороди у 2021-2024 роках за рахунок бюджетних асигнувань не могла бути виплачена з іншого розміру розрахункової величини прожиткового мінімуму, оскільки затверджені бюджетні кошториси та виділені асигнування з Державного бюджету були проведені з розрахунку 2 102 грн, а не з іншого розміру. Зауважив, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" (далі - Програма), головним розпорядником якої є ДСА України. Ураховуючи те, що спірний період минув, на який виділялися кошти з Державного бюджету України та законодавець чітко визначив механізм виконання судових рішень ухвалених на користь суддів, вважає, що кошти, у разі задоволення позовних вимог, необхідно стягувати з зазначеної Програми. Крім того зазначив, що на думку відповідача строк звернення до суду першої інстанції пропущений. Також, заперечує проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи вважає, що в задоволенні вимог апеляційних скарг Господарського суду Донецької області та Державної судової адміністрації України слід відмовити з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , Указом Президента України "Про призначення суддів» №1290/2010 від 28.12.2010 року призначена на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду строком на п'ять років.
Наказом Донецького окружного адміністративного суду від 12.04.2011 №38-к позивача зараховано до штату суду.
Указом Президента України "Про переведення суддів" від 12.03.2012 №194/2012 позивача переведено на посаду судді Господарського суду Донецької області у межах п'ятирічного строку.
Наказом Господарського суду Донецької області від 03.04.2012 №102-к позивача зараховано до штату суду.
Указом Президента України "Про призначення суддів" від 28.09.2017 №296/2017 позивача призначено на посаду судді Господарського суду Донецької області.
Обґрунтовуючи доводи заявлених позовних вимог позивач вказала, що в період з 01.01.2021 по 29.02.2024 року Господарський суд Донецької області здійснив нарахування та виплату їй щомісячної суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн., замість належного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня кожного календарного року.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Господарський суд Донецької області, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням прожиткового мінімуму - 2102,00 грн., діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді. Таким чином, Господарським судом Донецької області вчинено протиправні дії щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у період з 01 січня 2021 року по 29 лютого 2024 року суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. Крім того, зазначив, що невиплата позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі по тексту - Закон №1402-VIII), гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод. У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону №1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі по тексту - Закон №1401-VIII).
Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15.07.1999 №966-XIV "Про прожитковий мінімум", відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Зі змісту означеної норми Закону №966-XIV вбачається, що у ній закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15 грудня 2020 року №1082-IX (далі по тексту - Закон України №1082-IX) встановлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02 грудня 2021 року №1928-IX (далі по тексту - Закон України № 1928-IX) встановлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Згідно зі ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03 листопада 2022 року №2710-IX (далі по тексту - Закон України №2710-IX) встановити з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Згідно зі ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09 листопада 2023 року №3460-IX (далі по тексту - Закон України №3460-IX) установити з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Слід зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас Законами України №1082-IX, №1928-IX, №2710-IX, №3460-IX фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.
Проте, означені Закони України №1082-IX, №1928-IX, №2710-IX, №3460-IX не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн.), 01.01.2022 (2481,00 грн.), 01.01.2023 (2684,00 грн.), 01.01.2024 (3028,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), на підставі Законів України №1082-IX, №1928-IX, №2710-IX, №3460-IX була неправомірною.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 у справі №140/5481/22, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 15.08.2023 у справі №120/19262/21.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, Господарським судом Донецької області нараховано та виплачено позивачу за спірний період суддівську винагороду, виходячи з розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
При цьому, як зазначено вище, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн.), 01.01.2022 (2481,00 грн.), 01.01.2023 (2684,00 грн.), 01.01.2024 (3028,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), на підставі Законів України №1082-IX, №1928-IX, №2710-IX, №3460-IX, була неправомірною.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов'язання Господарський суду Донецької області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 29 лютого 2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270,00 грн., на 1 січня 2022 року - 2481,00 грн., на 1 січня 2023 року - 2684,00 грн., на 1 січня 2024 року 3028,00 грн. з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Так, Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п'ятою статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Тобто, Господарський суд Донецької області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2021, 2022, 2023, 2024 роки.
Враховуючи надані сторонами пояснення, судом апеляційної інстанції встановлено, що Державною судовою адміністрацією України, як головним розпорядником бюджетних коштів, була виділена сума коштів у недостатньому розмірі для забезпечення виплати Господарським судом Харківської області суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2021 року - 2270 грн., на 1 січня 2022 року - 2481 грн., на 1 січня 2023 року - 2684 грн., на 1 січня 2024 року -3028,00 грн.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).
Із врахуванням статусу Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу, у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов'язання Державну судову адміністрацію України забезпечити Господарський суд Донецької області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Господарського судом Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270,00 грн., за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481,00 грн., за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684,00 грн., за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028,00 грн.
Стосовно доводів апеляційної скарги про необхідність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.ч.6 ст.12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Колегія суддів зазначає, що у розумінні частини 6 статті 12 КАС дана справа не належить до справ незначної складності. Водночас така її характеристика автоматично не відносить її до тієї категорії справ, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За частиною 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті.
Згідно з частиною 3 статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
Ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, водночас суд першої інстанції, беручи до уваги передбачені частиною 3 статті 257 КАС України умови, може розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження, якщо дійде такого висновку.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що розгляд цієї справи за правилами спрощеного провадження не вплинув на остаточний результат при апеляційному розгляді справи. Як наслідок зазначені доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 по справі № 340/1916/20.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача, що у разі задоволення позову, виконання судового рішення на користь судді необхідно стягувати за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ систем правосуддя», колегія суддів зазначає, що перший відповідач - Господарський суд Донецької області, має здійснити нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди, а другий відповідач - Державна судова адміністрація України, здійснити відповідне фінансування. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16, відсутня необхідність зазначати в резолютивній частині рішення суду таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення позивачем строку звернення з позовом до суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України викладені у рішеннях від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 та від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у справі №260/3564/22 (рішення від 06.04.2023) дійшов висновку про поширення дії частини 1 статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
У згаданому рішенні у справі №260/3564/22 Верховний Суд констатував, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Приведений правовий висновок також підтримано у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року у справі № 620/14688/23.
Зважаючи на приписи частини 5 статті 242 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформовані у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 та у постанові від 01.10.2024 у справі №620/14688/23.
Таким чином, право позивача на звернення до суду першої інстанції з позовом за період з 01.01.2021 року по 18.07.2022 року відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не було обмежене будь-яким строком.
Стосовно періоду з 19.07.2022 по 31.10.2023, колегія суддів зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, главу XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України доповнено пунктом такого змісту:
"1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, лише з 01.07.2023 встановлені законодавчо обмеження щодо застосування строків, визначених ч. 2 ст. 233 КЗпП України, а тому за вказаний вище період позивач також не пропустив строк звернення до суду.
Також не сплинув строк позовної давності щодо вимог з 01.11.2023 по 27.11.2023 з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Тобто, початок перебігу строку звернення до суду починається з дня фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. №4-рп/2021 (справа №1-5/2012) та постанові Верховного Суду від 03.09.2019 р. №320/5789/18.
Фактичний розрахунок за листопад 2023 року здійснено 31 листопада 2023 року, отже перебіг строку звернення до суду з вимогами про здійснення перерахунку та виплати винагороди за листопад 2023 року почався 31 листопаду 2023 року.
Враховуючи, що позовну заяву подана до суду 27 лютого 2024 рок, трьохмісячний строк звернення до суду з позовними вимогами за листопад 2023 року позивачем не пропущено.
Таким чином, враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про попуск строку звернення позивачем з позовом до суду першої інстанції безпідставними.
Інші доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Господарського суду Донецької області, Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 по справі № 520/5660/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Л.В. Любчич