30 грудня 2024 р. Справа № 520/5670/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2023, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/5670/21 за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі- позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Харківській обл.), в якому з урахуванням уточнень просив:
- визнати протиправним рішення ГУ ПФУ у Харківській обл. від 15.10.2020 щодо відмови у перерахунку та виплаті йому пенсії з 30.10.2004 в розмірі 90 відсотків відповідних сум грошового забезпечення та у виплаті різниці між сумою перерахованої пенсії і раніше виплаченими сумами з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати згідно Закону України від 19.10.2000 № 2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III);
- зобов'язати ГУ ПФУ у Харківській обл. перерахувати та виплачувати йому пенсію за вислугу років в розмірі 90 відсотків відповідних сум грошового забезпечення згідно з пунктом “а» ст. 13 та ст. 23 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на підставі звільнення з військової служби за станом здоров'я;
- зобов'язати відповідача виплатити йому різницю між сумою перерахованої пенсії і раніше виплаченими сумами, з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати згідно Закону № 2050-III, за період з 30.10.2004.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2023 адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки розглянув справу без повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2023 у адміністративній справі № 520/5670/21 повністю і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд при розгляді справи обставини, викладені позивачем, не розглядав, а рішення винесено без дотримання засад верховенства права.
Вважає, що суд не проаналізував приписи п. «а» ст. 13 Закону № 2262-ХІІ на наявність подвійного тлумачення та відповідно не надав оцінки обставинам справи з позиції верховенства права.
Звернув увагу суду на те, що формулювання звільнений «через хворобу» та звільнений «за станом здоров'я» є ідентичними за сенсом та змістом.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Харківській обл. як отримувач пенсії, відповідно до вимог Закону 2292-ХІІ.
Відповідно до свідоцтва про хворобу № 118/2766 від 13.05.2004 року військово-лікарської комісією (далі - ВЛК) при військовій частині НОМЕР_1 , рішення якої затверджено постановою Центральної ВЛК МО України 14.06.2004, у позивача встановлене захворювання пов'язане з проходженням військової служби. На підставі статей 39Б, 41В, 40В, 71В графи III розкладу хвороб наказу Міністра оборони України від 04.01.1994 №2, від 12.07.1999 №207 визначено, що ОСОБА_1 непридатний до військової служби у мирний час, обмежено здатний у воєнний час.
13.10.2004 з урахуванням вказаних обставин наказом Головнокомандувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №282 позивача звільнено з військової служби в запас за станом здоров'я. Виключено зі списків особового складу наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 № 131 від 29.10.2004. Вислуга років на військовій службі становить 32 роки 1 місяць.
30.10.2004 ІНФОРМАЦІЯ_2 призначено позивачу пенсію за вислугу років 32 роки в розміру 86 % відповідних сум грошового забезпечення (50 % за 20 років вислуги та 36 % за 12 років вислуги понад 20 років).
30.09.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив виправити помилку ІНФОРМАЦІЯ_3 та відповідно до пункту «а» ст. 13 Закону № 2262-ХІІ, призначити йому з 30.04.2004 пенсію за вислугу років в розмірі 90% відповідних сум грошового забезпечення (55%+36%), як звільненому за станом здоров'я, а також перерахувати з 30.10.2004 основний розмір пенсії в розмірі 90 % відповідних сум грошового забезпечення та виплатити різницю між сумою перерахованої пенсії і раніше виплаченими сумами з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000.
ГУ ПФУ у Харківській обл. листом від 15.10.2020 повідомило позивача, що в зв'язку з тим, що він звільнений за станом здоров'я в запас пенсійне забезпечення розраховується - 50 % відповідних сум грошового забезпечення, виплата пенсії проводиться в установлених розмірах, пенсійне забезпечення здійснюється з додержанням норм та вимог чинного законодавства.
Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії у розмірі 90 % відповідних сум грошового утримання, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивача звільнено за станом здоров'я у запас, а не у відставку, призначення та виплата позивачу пенсії за вислугу років у розмірі 86% (50% + 36%) відповідних сум грошового забезпечення є правомірним, відтак підстав для перерахунку відсоткового розміру пенсії відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є Закон № 2262-ХІІ.
Зазначений Закон №2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону № 2262-ХІІ (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" ст. 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (ст. 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992 «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних правовідносин) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) в запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби в мирний або воєнний час; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно із п. 62 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 № 1053/2001, звільнення осіб офіцерського складу, прапорщиків (мічманів) з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо вони не досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби в мирний або воєнний час; б) у відставку, якщо вони досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я з виключенням з військового обліку.
Частиною 3 ст. 28 Закону №2232-ХІІ передбачено граничний вік перебування військовозобов'язаних у запасі, а саме офіцери, які перебувають у запасі, поділяються на розряди за віком: а) у запасі першого розряду: молодші офіцери - до 45 років; старші офіцери: майор (капітан 3 рангу), підполковник (капітан 2 рангу) - до 50 років; полковник (капітан 1 рангу) - до 55 років; вищі офіцери - до 60 років; б) у запасі другого розряду: молодші офіцери - до 50 років; старші офіцери: майор (капітан 3 рангу), підполковник (капітан 2 рангу) - до 55 років; полковник (капітан 1 рангу) - до 60 років; вищі офіцери - до 65 років.
Таким чином, звільнення зі служби в запас і у відставку є різними формами звільнення та пов'язані з настанням різних обставин.
Звільнення у запас за станом здоров'я здійснюється у випадку недосягнення особою віку, встановленого Законом № 2232-XII для перебування у запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я непридатні до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатні 2-го розряду). Натомість звільнення у відставку за станом здоров'я здійснюється щодо осіб, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 13.04.2022 у справі №0540/6069/18-а.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено у запас за станом здоров'я.
На момент призначення пенсії відсоткове значення складало 86% від суми грошового забезпечення (з яких 50% за 20 років вислуги та 36% за кожний рік вислуги понад 20 років), що є правомірним.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача проводити перерахунок такої пенсії у розмірі, право на яке позивач не набув (90%).
Посилання апелянта на висновки, викладені у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2021 у справі № 520/12781/2020, колегія суддів вважає помилковими, оскільки в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України суди мають враховувати висновки лише Верховного Суду, викладені у його постановах та лише в частині застосування певних норм права.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки Верховного Суду щодо застосування норм права по даній категорії справ є сталими, як на час звернення позивача до суду з даним позовом, так і під час постановлення судового рішення судом першої та апеляційної інстанції ( постанови Верховного Суду від 05 лютого 2021 року у справі № 1.380.2019.000262, від 11 березня 2021 року у справі № 1.380.2019.002722, від 13.04.2022 у справі №0540/6069/18-а).
На підставі вище викладеного колегія суддів, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2023 року по справі № 520/5670/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк