Справа № 752/11341/22 Головуючий І-ої інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3317/2024 Доповідач: ОСОБА_2
04 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем - ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченої - ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9 ,
представника потерпілої - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - ОСОБА_7 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2024 року відносно ОСОБА_8 ,
Цим вироком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Челябінськ РФ, має на утриманні двох малолітніх дітей, працює керівником з розвитку партнерських відносин у АТ «Сенс-Банк», зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судиму,
визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 4 (чотири) 000(тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68 000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Цивільний позов потерпілої задоволено частково та стягнуто з обвинуваченої ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_9 150 000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням моральної шкоди та 16 900 грн. витрат на залучення експерта для проведення експертизи №1-14/09 від 14.09.2022 року.
Стягнуто з обвинуваченої ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів в сумі 5273 грн за проведення експертизи №042/1-11-2022 від 25.01.2022 року та в сумі 1887,8 грн за проведення експертизи №СЕ-19/111-22/33409-ІТ від 26 серпня 2022 року.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно вироку суду, 24 грудня 2021 року близько 08:45 ОСОБА_8 , керуючи технічно справним автомобілем марки «OPEL-CROSSLAND», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вологому зі снігом дорожньому покритті середньої смуги руху біля будинку № 12 на вул. Дмитра Луценка у м. Києві в напрямку від вулиці Композитора Лятошинського, порушила вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебували пішоходи, не зменшила швидкість та не зупинилася, не надала дорогу пішоходу, виїхала на нерегульований пішохідний перехід вулиці Дмитра Луценка, де передньою частиною свого транспортного засобу вчинила наїзд на пішохода ОСОБА_9 , яка в темпі спокійного руху по пішохідному переходу перетинала проїзну частину з права наліво відносно напрямку руху автомобіля під керуванням ОСОБА_8 .
Внаслідок ДТП ОСОБА_9 спричинено тілесні ушкодження у виді закритої травми правої кисті у вигляді перелому гороподібної кістки, садна на долонній поверхні кисті в проекції її внутрішнього краю; закритої травми правої нижньої кінцівки у вигляді трабекулярного перелому обох виростків стегнової кістки, забою кісткового мозку медіального виростка великогомілкової кістки, часткового розриву медіального утримувача наколінника, часткового інтерстиціального розриву передньої хрестоподібної зв'язки, неповного розриву переднього рогу латерального меніска, заднього рогу медіального меніска, крововиливу в порожнину суглоба, навколосуглобові кишені, підшкірних гематом параартикулярних м'яких тканин на зовнішній поверхні стегна у верхній третині, на внутрішній поверхні гомілки в нижній 2/3 з переходом на стопу, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу.
Не погоджуючись з рішенням суду, захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок та ухвалити новий, яким обвинувачену ОСОБА_8 визнати невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, кримінальне провадження закрити на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості. Відмовити в повному обсязі у задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 .
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що вирок суду є незаконним і необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про винуватість ОСОБА_8 . Матеріали провадження містять недопустимі докази, які були отримані з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Стороною обвинувачення не було надано жодного належного і допустимого доказу на підтвердження фактів та обставин, викладених у обвинувальному акті.
Зокрема захисник вказує, що в протоколі огляду місця події від 24.12.2021 року зазначено, що він складений слідчим Святошинського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_11 за участю слідчого Солом*янського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_12 , однак на сторінках 1-6 протоколу відсутній підпис слідчого ОСОБА_12 . Разом з тим, подія і подальше розслідування відбулося в Голосіївському районі м. Києва. При цьому, захисник відмічає, що ОСОБА_8 не було роз'яснено право залучення адвоката при проведенні зазначеної слідчої дії, що є порушенням права на захист згідно ст.7 і ст. 20,п.3 ч.2 ст.87 КПК України, також в протоколі огляду місця події відсутні роз'яснення ст. 63 Конституції України.
Крім того, захисник зазначає, що в порушення вимог п.1 ч.3 ст.104 КПК України у вказаному протоколі не зазначено повних даних водія ОСОБА_8 : дату народження та місце проживання, а також на сторінці 7 протоколу відсутній підпис понятої ОСОБА_13 , і з п.4 протоколу огляду місця події слідує, що дорожнє покриття було вологим і рихлим, проте в обвинувальному акті вказано, що ОСОБА_8 рухалася автомобілем по сухому і чистому дорожньому покритті. Додана до протоколу схема ДТП не дає змоги встановити відомості, які дозволяють відновити розташування транспортного засобу після ДТП та місце вчинення наїзду на потерпілу. При цьому захисник посилається на правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові по справі № 175/777/15.
Зазначає, що органом досудового розслідування не було вилучено та надано відео з камер спостереження, про які зазначено у п.13 протоколу.
Отже, на думку сторони захисту, протокол огляду місця події від 24.12.2021 року та додана до нього схема не можуть вважатися допустимими доказами, оскільки оформлені всупереч вимогам КПК України та містять неповну і суперечливу інформацію.
Поряд з цим, захисник зазначає, що під час проведення слідчого експерименту від 12.08.2022 року слідчий в порушення вимог ч.3 ст.223 КПК України не повідомив водія ОСОБА_8 та її захисника про проведення слідчого експерименту та не залучив їх і інших свідків події до слідчої дії, тому результати його проведення не можна вважати об'єктивними.
При цьому, слідчий експеримент проведено влітку в інших умовах, не наближених до обстановки, в яких відбувалася подія, а саме 24.12.2021 року в зимній період, тривалість часу проведення слідчої дії вказана у протоколі об 11:00 год. початок і кінець проведення, також в протоколі відсутній підпис потерпілої та дані щодо дати народження і місця проживання. Суд першої інстанції не врахував того, що слідча дія проведена в порушення ч.7 ст.223 КПК України без залучення двох понятих, що є обов'язковим для проведення цієї процесуальної слідчої дії, тому вказаний протокол є недопустимим доказом.
Таким чином, сторона захисту вважає, що результати експертного дослідження у висновку автотехнічної експертизи також є недопустимим доказом, з тих підстав, що в основі експертних досліджень щодо порушень ОСОБА_8 правил дорожнього руху міститься протокол слідчого експерименту від 12.08.2022 року та протокол огляду місця події від 24.12.2021 року. Допитаний свідок ОСОБА_14 висловив лише припущення, що на його думку, особа, яку він не пам*ятає, впала від наїзду на неї транспортного засобу.
На думку захисника, стороною обвинувачення не доведена винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки орган досудового розслідування однобічно і поверхово підійшов до збирання доказів та з'ясування обставин у провадженні.
В частині доводів щодо розгляду цивільного позову, захисник зазначає, що суд формально визначив питання про задоволення позовних вимог потерпілої, не перевірив усіх її вимог, не оцінив наданих нею доказів в розумінні ст.94 КПК України, не обґрунтував і не вмотивував своє рішення згідно з вимогами статей 370, 374 КПК України.
При цьому суд не врахував матеріальне становище обвинуваченої, на утриманні якої перебувають двоє дітей, батько, який хворіє, чоловік у зв'язку з війною втратив роботу, а згідно довідки заробітна плата обвинуваченої складає 45 тис. грн. без вирахування податків і зборів. Наведені обставини не враховані судом при призначенні моральної компенсації потерпілій в розмірі 150 000 грн. та штрафу в розмірі 68 000 грн.
Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, зазначену у постановах від 21.05.2020 року (справа № 202/3076/18), від 28.01.2020 року (справа № 639/1910/19) та ч.10 ст.101 КПК України, захисник вважає, що задовольняючи цивільний позов частково, суд поклав на обвинувачену в повному обсязі витрати за проведену психологічну експертизу потерпілої, що суперечить принципу пропорційності стягнення судових витрат в залежності від розміру задоволених позовних вимог. Тому, стягнення з обвинуваченої саме 150 000 грн. на відшкодування моральної шкоди не можна визнати таким, що відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості.
Окрім того, захисник стверджує, що суд помилково вказав у вироку про відсутність обставин у провадженні, що пом'якшують покарання з огляду на ст.66 КК України, адже не було враховано, що на утриманні обвинуваченої є двоє неповнолітніх дітей, хворий батько, наявність позитивної характеристики з місця роботи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченої та захисника, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, думку потерпілої та представника потерпілої, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла наступного.
Відповідно до вимогст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесні ушкодження, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, яким у вироку дана належна оцінка за визначеними у ст. 94 КПК України критеріями.
Розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 , суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом, в межах висунутого обвинувачення безпосередньо дослідив надані докази та перевірив обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, при обставинах, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується дослідженими в ході судового розгляду доказами: - показаннями потерпілої та свідка; - даними рапорту оперативного чергового Голосіївського УП ГУНП у м. Києві від 24.12.2021; - даними рапорту інспектора УПП в м. Києві ОСОБА_15 від 24 грудня 2021 року; - даними протоколу огляду місця події від 24 грудня 2021 року; - заявою про кримінальне правопорушення від 02 січня 2022 року; - заявою від 01 січня 2022 року; - висновком експерта №042/1-11-2022 від 25.01.2022; - даними протоколу слідчого експерименту від 12 серпня 2022 року; - висновком експерта №СЕ-19/111-22/33409-ІТ від 26 серпня 2022 року; інформаціє, наданою на запит захисника директором УкрГМЦ від 16.11.2023 за №01-18/1245.
Свідок ОСОБА_14 в суді першої інстанції повідомив, що він перебував перед пішохідним переходом та бачив як потерпілу, котра переходила дорогу по пішохідному переходу, збив автомобіль. На дорозі лежав сніг. Автомобіль рухався не швидко. Від удару потерпіла впала, її відкинуло на 1,5-2 метри. Було викликано швидку. Обвинувачена відвезла потерпілу до лікарні, після чого повернулася на місце події.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано вірно за ч.1 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Покладені судом в основу обвинувального вироку докази у своїй сукупності є взаємопов'язаними, узгоджуються між собою, відповідають вимогам належності та допустимості, не містять розбіжностей або суперечностей, які б могли вплинути на правильність висновку суду щодо винуватості ОСОБА_8 у висунутому обвинуваченні.
Оцінивши докази у їх сукупності, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального правопорушення, обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, а саме - в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Доводи захисника щодо недопустимості протоколу огляду місця події від 24.12.2021 року були предметом розгляду суду першої інстанції, який послався на те, що зазначені недоліки не є істотними порушеннями вимог процесуального закону, що потягло б за собою визнання результатів вказаної процесуальної дії недопустимим доказом у кримінальному провадженні. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24.12.21р. складений слідчим Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_11 за участю слідчого Солом*янського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_16 та підписаний зазначеними слідчими та понятими. Відсутність підпису слідчого ОСОБА_17 на всіх аркушах протоколу, як і відсутність підпису понятої ОСОБА_13 на останньому аркуші протоколу не ставить під сумнів допустимість доказів, отриманих внаслідок слідчої дії. Щодо доводів про те, що в протоколі огляду місця події відсутні відомості про роз'яснення ОСОБА_8 права на залучення адвоката, а також те, що судом першої інстанції було проігноровано той факт, що у протоколі огляду місця події відсутні відомості про роз'яснення ОСОБА_8 положень ст. 63 Конституції України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК жодну особу не може бути примушено визнати свою вину у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для її підозри або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Виходячи з цих положень закону, визнання винуватості є правом, а не обов'язком підозрюваного, обвинуваченого.
Доводи сторони захисту, про те що протокол огляду місця події від 24.12.2021 року складений з порушеннями норм КПК України, а слідством під час проведення слідчої дії не було дотримано процесуальних гарантій, таких як право на залучення адвоката та не було роз'яснено положень ст.63 Конституції України, є безпідставними.
Відсутність захисника під час проведення огляду місця події не тягне за собою недопустимості доказів, отриманих під час цієї слідчої дії. Якщо на момент проведення огляду місця події особа ще не мала статусу підозрюваного, то роз'яснення прав, зокрема права на захисника та права не свідчити проти себе, не є обов'язковим.
Колегія суддів апеляційного суду зважає на те, що огляд місця події у цьому кримінальному провадженні, проводився слідчим 24 грудня 2021 року як невідкладна слідча дія, на момент проведення якої у розпорядженні правоохоронних органів не було інформації щодо точних обставин вчинення дорожньо-транспортної пригоди, оскільки вони підлягали встановленню в ході проведення досудового розслідування. Таким чином, на момент проведення слідчої дії жодна особа не мала процесуальних статусів, визначених КПК. Більше того, про підозру ОСОБА_8 було повідомлено лише 31 серпня 2022 року (а.с. 92-93, т. 1).
Посилання захисника на неточності обвинувального акту щодо ознак дорожнього покриття були враховані судом першої інстанції, який у фактичних обставинах, визнаних судом доведеними, встановив, що ОСОБА_8 рухалась по вологому зі снігом дорожньому покритті.
В апеляційній скарзі захисник посилається на порушення ч.7 ст.223 КПК України. Як встановлено з матеріалів кримінального провадження 12.08.2022 року був проведений слідчий експеримент за участю потерпілої ОСОБА_9 , що підтверджується протоколом проведення слідчого експерименту (а.с. 50-53, т.1). До зазначеного протоколу долучено план-схему та фототаблицю, які в цілому узгоджуються з показаннями потерпілої та свідка в ході судового розгляду, а також іншими доказами у справі. А тому, відсутність понятих не ставить під сумнів дані, отримані під час слідчого експерименту.
Що стосується доводів і вимог апелянта, які стосуються цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 , то колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 1 ст.128 КПК України визначено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що потерпіла ОСОБА_9 подала до суду цивільний позов, в якому просила стягнути з обвинуваченої ОСОБА_8 на її користь 526 500 грн в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди та 16 900 грн. витрат на залучення експерта.
Вироком суду цивільні вимоги потерпілої ОСОБА_9 були задоволені часткового, а саме ухвалено стягнути на користь потерпілої ОСОБА_9 150 000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням моральної шкоди та 16 900 грн витрат на залучення експерта для проведення експертизи №1-14/09 від 14.09.2022. В задоволенні решти вимог цивільного позову відмовлено.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.
Відповідно до ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Виходячи із положень ст.129 КПК України, ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом на підставі фактичних обставин справи з урахуванням вимог розумності і справедливості. Тобто, вирішення даного питання законодавцем віднесено до дискреційних повноважень суду (судового розсуду).
З огляду на викладене, доводи захисника обвинуваченого про те, що суд невірно встановив розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню на користь потерпілих, - є суб'єктивними та необґрунтованими, спростовуються фактичними обставинами кримінального провадження. Долю процесуальних витрат вирішено відновідно до вимог ст. 124 КПК України. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 418 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2024 року відносно ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
___________ _______________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4