Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/16666/2024 Доповідач - Ратнікова В.М.
м. Київ Справа № 357/1202/24
27 грудня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Ящук Т.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» Крюкової Марини Володимирівни на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Цуранова А.Ю., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фінтраст Україна» звернулося досуду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначало, що 30 серпня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно - телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір №4699922 про надання споживчого кредиту. Зазначений договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом №53-ОД від 16 січня 2020 року та розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents.
Згідно умов кредитного договору сума кредиту складає 10 000 грн, строк кредиту 30 днів, дата повернення кредиту ( 29.09.2021) зі встановленою відсотковою ставкою у розмірі 1,90 % в день.
Вказувало, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання за вказаним договором виконало в повному обсязі, надало можливість відповідачу користуватись кредитними коштами, зарахувавши грошові кошти в сумі 10 000 грн. на платіжну карту відповідача № НОМЕР_1 .
Станом на 29.09.2021 року відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, в зв'язку з чим, а також керуючись пунктами 4.3. кредитного договору кредитний договір було автопролонговано, строк користування кредитом було продовжено на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль.
Зазначало, що надалі відповідач оплати за кредитним договором не здійснював.
Вказувало на те, що пп. 3 п. 5.1. кредитного договору передбачено, що ТОВ «Авентус Україна» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди відповідача.
Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов'язань перед кредитором, 25 травня 2022 року між ТОВ ТОВ «Авентус Україна», як клієнтом, та ТОВ «ФК«Фінтраст Україна», фактором, було укладено договір факторингу № 25-05/2022 згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором.
Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Авентус Україна»повідомило відповідача шляхом направлення на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначену при укладенні кредитного договору, відповідного повідомлення.
Станом на дату звернення досуду з даним позовом заборгованість відповідача по кредитному договору позивачу не сплачена і складає 10 000,00 грн - тіло кредиту та 22 800,00 грн - нараховані проценти, а всього - 32 800,00 грн.
З огляду на вище викладене, просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість у розмірі 32 800 грн, інфляційні втрати- 10200, 80 грн, три відсотки річних- 1997, 65, грн., судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
У березні 2024 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фінтраст Україна» Столітній Михайло Миколайович подав до суду заяву про зменшення позовних вимог. Відповідно до якої просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фінтраст Україна» заборгованість у розмірі 32 800 грн, інфляційні втрати- 857, 48 грн, три відсотки річних- 150, 96 грн., судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» суму заборгованості в розмірі 15 700 грн., інфляційні втрати в розмірі 458,57 грн., три відсотки річних в розмірі 68,39 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 4 800 грн. та судовий збір в розмірі 1 162,75 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 13 вересня 2024 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» Крюкова Марина Володимирівна подала апеляційну скаргу в якій просила суд рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» суму заборгованості в розмірі 32 800 грн., інфляційні втрати в розмірі 10 200, 80 грн., три відсотки річних в розмірі 1997, 65 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. та судовий збір в розмірі 2422, 40 грн.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим,що не погоджується з позицією суду, викладеної в судовому рішення, оскільки відповідачу перед укладенням цьогодоговору була в чіткій та зрозумілій формі надана вся інформація, зокрема, він ознайомився з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», що розміщені на Веб-сайті та затверджені наказом № 53-ОД від 16 січня 2020 року. А отже, підписавши кредитний договір, відповідач фактично погодився з усіма умовами відповідно до цього договору.
Зазначає, що всі нарахування заборгованості було здійснено відповідно до умов кредитного договору та в межах строку кредиту. А отже, суд в своєму рішенні неправильно здійснив нарахування відсотків, що призвело до ухвалення неправомірного рішення та спричинило негативні наслідки для позивача.
Вказує на те, що на підтвердження укладання з відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору про надання споживчого кредиту з ТОВ «Авентус Україна», позивачем було надано доказ - договір, який було підписано шляхом зазначення одноразового ідентифікатора, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, яким, зокрема, передбачено спосіб перерахування коштів - на банківську картку, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.
Зазначає, що переказ коштів, виданих в рамках даного кредитного договору здійснено шляхом перерахування на банківську картку, яку відповідачем вказано особисто в заяві на отримання кредиту, а також зазначено в кредитному договорі та підтверджується копією довідки платіжного провайдера ТОВ «ФК «Контрактовий дім». Зазначений платіжний провайдер має відповідну ліцензію Національного банку України на здійснення переказів коштів у національній валюті без відкриття рахунків та внесений в Державний реєстр фінансових установ, що підтверджується свідоцтвом.
Посилається на те, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку в частині визначення суми відсотків, які підлягають стягненню з відповідача. В даному випадку нараховані відсотки не носять штрафного характеру - не є пенею чи неустойкою, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
Вказує на те, що судом не надано належної оцінки доказам з яких вбачається, що нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
Також, зауважує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки п.10.8 договору, відповідно до якого, підписуючи цей договір, споживач підтверджує, зокрема, що:
перед укладенням цього договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст.9 Закону України «Про споживче кредитування; б) вказана в ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на Веб-сайті;
він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», (далі - Правила), що розміщені на Веб- сайті та затверджені наказом № 53-ОД від 16 січня 2020 року, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Посилається також на те, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки наданому позивачем поденному детальному розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором. Вважає, що наданий позивачем поденний розрахунок заборгованості (картка обліку) є належним та допустимим доказом наявної у відповідача заборгованості.
Посилається на те, що як на підставу своїх вимог щодо стягнення заборгованості, Товариством в свою чергу було надано розрахунок заборгованості по кредитному договору, який оформлений належним чином як документ Товариства, що підписаний директором ТОВ «Авентус Україна» та скріплений печаткою Товариства, підтверджує надання Товариством кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, нарахування Товариством відсотків, а також часткове погашення позичальником заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, фактично отримані та використані кошти відповідач в добровільному порядку не повернув.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30 серпня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 ембуло укладено договір №4699922 про надання споживчого кредиту у формі електронного документу, який було підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором С170695.
Відповідно доумов п. 1.3 договору сума кредиту складає 10 000,00 грн.
Згідно умов п.1.4. договору строк кредиту 30 днів.
Відповідно до п.1.5.1. договору, стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п. 4.2 договору, у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п. 4.3 договору.
Відповідно до п.2.1. договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем Товариству з метою отримання кредиту.
Згідно з п.3.1. договору, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.
В п. 4.1. договору зазначено, що строк кредиту може бути продовжено: за ініціативою споживача на кількість днів, зазначену в п.1.4. договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп.4.2.(пп. 4.2.1.-4.2.4.) договору; або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов, визначених в п. 4.3 (пп. 4.3.1 - 4.3.2) договору.
Порядок автопролонгації строку кредиту визначений в п. 4.3. договору.
Згідно умов п.4.3.1 договору сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до пп. 4.2.2- 4.2.4. договору. Тобто, в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Споживач дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах, передбачених в пп. 4.3.1 договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою споживача, у порядку передбаченому п.4.2. договору.( а.с. 16-25).
Згідно довідки ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 06.06.2022 року на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 було перераховано суму коштів у розмірі 10 000 грн. ( а.с. 70-73).
25 травня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна», як клієнтом, та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна, фактором, було укладено договір факторингу № 25-05/2022 згідно з умовами якого, клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором.( а.с. 102-110).
За п.1.2 договору факторингу права вимоги щодо конкретного боржника переходять до фактора (позивача) з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі реєстру боржників, після чого фактор (позивач) стає кредитором по відношенню до боржників стосовно його заборгованості.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 25 травня 2022 року ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором №4699922, в загальному розмірі 32 800,00 грн, з яких: 10 000 грн - тіло кредиту, 22 800 грн нараховані проценти за користування кредитом ( а.с. 35).
З картки обліку договору вбачається, що заборгованість відповідача становить суму у розмірі 32 800,00 грн., яка складається з : 10 000, 00 грн. простроченої заборгованості за кредитом та 22 800 грн. простроченої заборгованість за нарахованими процентами.( а.с 40-52).
Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Авентус Україна» повідомило відповідача- ОСОБА_1 шляхом направлення на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначену при укладенні кредитного договору, однак в матеріалах справи відсутні докази отримання вказаного повідомлення відповідачем ( а.с. 32).
Задовольняючи частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції посилався на те, що з матеріалів справи вбачається, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача на укладання такого договору та на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому встановлюється воля останніх.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені у статтях 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплатити суму боргу кредитору.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування, чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12) та від 31.10.2018 (№202/4494/16-ц).
За умовами укладеного між сторонами договору № 4699922 про надання споживчого кредиту від 30.08.2021 року передбачено надання кредиту в розмірі 10 000 грн. строком на 30 днів.
Отже, позивач за вказаним договором має право на стягнення процентів за користування кредитними коштами за 30 днів, що, виходячи із установлених у договорі процентної ставки (1,90%) становить 5 700 грн. (10 000х1,90/100х30).
Саме ця заборгованість по процентам має бути стягнута з відповідача на користь позивача, в іншій частині позову слід відмовити.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі погодитися не може, з огляду на наступне.
Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 95 Цивільного процесуального кодексу України.
За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається із матеріалів справи, 30 серпня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №4699922 про надання споживчого кредиту у формі електронного документу, який було підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором С170695.
Виконання позивачем (кредитором) обов'язку щодо надання грошових коштів підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 06.06.2022 року, відповідно до якої на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 було перераховано суму коштів у розмірі 10 000 грн.
З картки обліку договору вбачається, що заборгованість відповідача становить суму у розмірі 32 800,00 грн., яка складається з : 10 000, 00 грн. простроченої заборгованості за кредитом та 22 800 грн. простроченої заборгованість за нарахованими процентами.( а.с 40-52).
З досліджених судом доказів встановлено, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, то без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Отже, відповідач уклав із ТОВ «Авентус України» електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором А652456), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ст. 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Як встановленосудом, 25 травня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна», як клієнтом, та ТОВ «ФК«Фінтраст Україна, фактором, було укладено договір факторингу № 25-05/2022 згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором. ( а.с. 102-110).
За п.1.2 договору факторингу права вимоги щодо конкретного боржника переходять до фактора (позивача) з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі реєстру боржників, після чого фактор (позивач) стає кредитором по відношенню до боржника стосовно його заборгованості.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 25 травня 2022 року ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором №4699922, в загальному розмірі 32 800,00 грн, з яких: 10 000 грн - тіло кредиту, 22 800 грн нараховані проценти за користування кредитом ( а.с. 35).
Згідно долученого до справи договору факторингу №25-05/2022 від 25 травня 2022 року, за яким відступлено право вимоги боргу ОСОБА_1 за кредитним договором, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, визначили межі, обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора, порядок передачі документів новому кредитору, що підтверджують права вимоги до боржника, ціну договору та порядок розрахунку між сторонами за відступлення, що відповідач не спростував.
Вказаний договір факторингу є чинним, оскільки його дійсність ніким не оспорено, а тому він підлягає виконанню.
Щодо відсотків за користування кредитом колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до умов п. 1.3 укладеного договору споживчого кредиту, сума кредиту складає 10 000,00 грн.
Згідно вимог п.1.4. договору строк кредиту 30 днів, а отже дата повернення кредиту 29.09.2021 року.
Відповідно до п.1.5.1. договору, стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п. 4.2 договору, у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п. 4.3 договору.
Відповідно до п.2.1. договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем Товариству з метою отримання кредиту.
Згідно з п.3.1. договору, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.
В п. 4.1. договору зазначено, що строк кредиту може бути продовжено: за ініціативою споживача на кількість днів, зазначену в п.1.4. договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп.4.2.(пп. 4.2.1.-4.2.4.) договору; або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в п. 4.3 (пп. 4.3.1 - 4.3.2) Договору.
Порядок автопролонгації строку кредиту визначений в п. 4.3. договору, а саме:
З огляду на умови п.4.3.1 договору сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше, ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до пп. 4.2.2- 4.2.4. договору. Тобто, в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах, передбачених в пп. 4.3.1 договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у нього наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою споживача, у порядку передбаченому п.4.2.договору ( а.с. 11-13).
Отже, з урахуванням положень п.4.3.5. договору та з урахуванням того, що станом на дату повернення кредиту (29.09.2021) у позивача - ОСОБА_1 була наявна заборгованість за кредитом, що у свою чергу призвело до продовження строку кредиту на 90 днів. Тобто, датою повернення кредиту стало 28.12.2021 року.
Викладене у свою чергу свідчить про те, що сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування з 30 серпня 2021 року по 28 грудня 2021 року (з урахуванням автопролонгації) за користування кредитними коштами.
Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору.
Подана позивачем картка обліку договору є чіткою, повною та розгорнутою по окремим категоріям. Даних на її спростування матеріали справи не містять.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь відсотків за період кредитування з 30 серпня 2021 року по 28 грудня 2021 року в сумі 22 800,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також колегія суддів зазначає, що умови укладеного між сторонами кредитного договору відповідачем у судовому порядку не оспорювались.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо того, що за умовами договору позики № 4699922 від 30.08.2021 року передбачено надання кредиту в розмірі 10 000 грн. строком на 30 днів, а тому позивач за вказаним договором має право на стягнення процентів за користування кредитними коштами за 30 днів є помилковим, оскільки не узгоджується із п. 4.3.1 підписаного договору між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , який визначає, що якщо станом на дату повернення кредиту (29.09.2021) у позивача - ОСОБА_1 була наявна заборгованість за кредитом, що у свою чергу призвело до автопролонгації строку кредиту на 90 днів., а датою повернення кредиту стало 28.12.2021 року.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
З огляду на вищенаведене, позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна»має право на відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості.
З урахуванням поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заяви про зменшення розміру позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати- у розмірі 857, 48 грн., та три відсотки річних у розмірі 150, 96 грн.
Розмір заборгованості ОСОБА_1 не спростований та жодних заперечень щодо його неправильності від відповідача не надійшло. Суд вказаний розрахунок перевірив і він є правильним.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.
На підтвердження витрат на правову допомогу у суді першої інстанції представником позивача були надані: копія договору про надання правової допомоги №10/07-2023 від 10 липня 2023 року; копія звіту про надання правової допомоги від 10 липня 2023 року у розмірі 10 000,00 грн; копія рахунку на оплату по замовленню № 1927/09/01 від 09 січня 2024 року у розмірі 10 000,00 грн; копія платіжної інструкції №2705 від 08 січня 2024 року у розмірі 10000,00 грн.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, представник апелянта Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» просила суд стягнути з відповідача на користь позивача -апелянта витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу сторона апелянта надала: копію договору про надання правової допомоги №07/07-2022 від 07 липня 2022 року; копію звіту про надання правової допомоги від 10 вересня 2024 року у розмірі 8000,00 грн; копія платіжної інструкції №5605 від 10 вересня 2024 року у розмірі 8000,00 грн.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву - частина 8 статті 141 ЦПК України.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги - частина 3 статті 137 ЦПК України.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги, та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
За положеннями частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до вимог ч. ч. 5,6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України.
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на оплату послуг адвоката в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду встановила, що витрати та тривалість такої роботи адвоката, як складання позовної заяви, вартістю 10 000,00 грн та тривалістю 10 год. є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить критерію розумності розміру таких витрат.
За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, врахувавши складність справи, суть спору (стягнення заборгованості за кредитним договором) характер послуг, розгляд справи в суді першої інстанції в порядку спрощеного провадження, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи в суді першої інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.
Окрім того, оцінюючиподані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а саме: на правову експертизу документів, складання та подання апеляційної скарги, тривалістю 4 год. та вартістю 8 000 грн., колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, до 4 000,00 грн, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності.
Таким чином, загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій, що підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», становить суму 9 000 грн (5 000 грн + 4 000,00 грн).
Щодо відшкодування витрат по сплаті судового збору колегія суддів зазначає наступне.
При подачі позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2422, 40 грн.
При подачі апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 906, 88 грн.
Після перегляду справи в суді апеляційної інстанції позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» повністю задоволено, з огляду на що з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422, 40грн. за подання позовної заяви, та 2 906, 88 грн. за подання апеляційної скарги, що у сумі становить 5 328, 73 грн.
Керуючись ст. ст. 3, 6, 512, 514, 516, 517, 526, 626-629, 1048, 1054, 1055, 1077, 1078 ЦК України, ст.ст. 3,6,11,12 Закону України «Про електронну комерцію» ст. ст. 133, 137, 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» Крюкової Марини Володимирівни задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2024 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (код ЄДРПОУ: 44559822; місцезнаходження: вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2, м. Київ) заборгованість за кредитним договором у розмірі 32 800 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (код ЄДРПОУ: 44559822; місцезнаходження: вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2, м. Київ) інфляційні втрати у розмірі 857, 48 грн, та три відсотки річних у розмірі 150, 96 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (код ЄДРПОУ: 44559822; місцезнаходження: вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2, м. Київ) витрати на правову допомогу у суді першої інстанції та апеляційній інстанції у розмірі 9 000 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (код ЄДРПОУ: 44559822; місцезнаходження: вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2, м. Київ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422, 40грн. за подання позовної заяви, та 2 906, 88 грн за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Судді: