16 грудня 2024 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/11864/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів - Мазурик О. Ф., Желепи О. В.
при секретарі Мудрак Р. Р.
за участі адвоката Кулініченко Г. В., в інтересах ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу адвоката Мельниченка Євгенія Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_2 ,
на рішення Обухівського районного суду Київської області у складі судді Висоцької Г. В.
від 09 квітня 2024 року
у цивільній справі № 372/3531/22 Обухівського районного суду Київської області
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1
про відшкодування витрат на будівництво,
В листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказувала, що відповідач ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки з кадастровим номером 3223110100:01:050:0090, без відому своєї дочки позивачки ОСОБА_2 , яка будувала вказаний будинок на цій ділянці та господарські споруди, зареєструвала за собою право власності на вказане нерухоме майно. Вказувала, що побудувала вказаний будинок та господарські будівлі за мовчазної згоди відповідача, виключно за усними домовленостями та за власні кошти, внаслідок чого відповідач отримала у свою власність без будь-якої правової підстави нерухоме майно, самовільно побудоване позивачкою ОСОБА_2 , яка є дочкою відповідача.
Зазначала про те, що ОСОБА_1 відмовляється добровільно компенсувати позивачці вартість будівництва чи визнати за нею (чи її сином ОСОБА_3 - єдиним онуком ОСОБА_1 ) право власності на побудований дочкою будинок із господарськими спорудами, з огляду на шо просила стягнути з відповідачки з підстав визначених ст. 1212 ЦК України суму витрат на будівництво будинку та господарських споруд, як набутих відповідачкою безпідставно.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 квітня 2024 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, адвокат Мельниченко Є. О., в інтересах ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу у якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апелянт зазначає, що обґрунтування відмови суду у задоволенні позову зводиться виключно до того, що лише в чотирьох квитанціях міститься прізвище ОСОБА_4 . Утім, вважає, що в матеріалах справи є докази того, що будинок побудований самочинно, а вже потім ОСОБА_1 стала його номінальним власником, висновки суду першої інстанції суперечать навіть поясненням відповідачки. Викладені у позові обставини порушення прав позивача відповідачкою підтвердили свідки, а сусіди підписали акт про будівництво будинку позивачкою. Свідки відповідача, яких допитав суд, не змогли зазначити чиї кошти були витрачені на будівництво.
Звертає увагу суду, що в суді першої інстанції позивачкою було повністю доведено поза розумним сумнівом те, що ОСОБА_2 в повному обсязі, самостійно та за власний кошт здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, належній відповідачці, внаслідок чого ОСОБА_1 отримала безпідставно у власність нерухоме майно. Зазначає, що на момент подачі апеляційної скарги вартість майна визначена експертизою, як і вартість будинку. Суд визнав доведеність витрат за заявленими позивачкою чеками на 31 833,74 грн, утім не задовольнив позов навіть частково.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Куліченко Г. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність доводів скаржника, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Вказує, що апеляційна скарга ґрунтується на особистих міркуваннях позивача, без належного правового та доказового обґрунтування. Зазначає, що позивач ніяких дій в оформлені документації на будинок не вчиняла, не оплачувала, що в апеляційній скарзі не спростовано. Ставши власником нерухомого майна в 2017 році, відповідач ніяких зауважень від позивача не отримувала. В подальшому, ОСОБА_5 подала позовну заяву до суду, яка ґрунтувалась на її особистих міркуваннях, деяких квитанціях на придбання будівельних матеріалів за рахунок коштів відповідача, що позивачем спростовано не було, в зв'язку з чим суд прийняв законне рішення про відмову у позові.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції адвокат Кулініченко Г. В., в інтересах ОСОБА_1 , заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи їх необґрунтованими, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним.
Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Мельниченко Є. О., в судовому засіданні 05 серпня 2024 року апеляційну скаргу підтримав з підстав та доводів, викладених в ній, просив її задовольнити. В судове засідання, призначене на 16 грудня 2024 року представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Мельниченко Є. О., будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи, не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутність.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення адвоката Кулініченко Г. В., в інтересах ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву до неї, колегія суддів виходить з наступного.
Звертаючись до суду з даним позовом позивачка вказувала, що з матір'ю ОСОБА_1 у неї в 2000-му році була домовленість про те, що гроші від продажу своєї квартири АДРЕСА_1 вона віддасть сестрі ОСОБА_6 , яка залишилась проживати у батьківській квартирі АДРЕСА_2 у цьому ж будинку, а за це отримає від матері ділянку по АДРЕСА_3 для будівництва власного садового будинку з господарськими спорудами.
Так як це все відбувалося між найближчими родичами (матір'ю та двома сестрами), то вони це все оформили усно між собою, і ОСОБА_4 почала будувати за власні кошти будинок, розпочавши з того, що оселилася у металевому вагончику, який стояв на цій ділянці.
Позивач стверджувала, що власними силами та виключно за свої кошти розпочала будівництво фундаменту, побудувала одну кімнату (кухню) і перейшла жити у кухню ( ОСОБА_2 , її чоловік ОСОБА_7 та син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Вказувала, що саме вона замовила цеглу для будівництва стін будинку. Вікна, двері, дах, внутрішні роботи, газифікація, паркан, все було зроблено та побудовано за рахунок ОСОБА_2 . Вона повністю оплачувала всі платежі та проводила роботи у будинку, також сплачувала комунальні платежі.
З огляду на те, що ОСОБА_2 та її мати ОСОБА_1 є близькими родичами, то ОСОБА_2 вважала себе де-факто власником домоволодіння та садового будинку, який вона побудувала за свої кошти. Вказувала про те, що позивач побудувала також убиральню, літню кухню, літній душ, колодязь, поставила огорожу та ворота, повністю облаштувала двір. Крім того, всі платежі з оформлення права власності на будинок, всі проекти з газифікації, електрифікації та технічної документації, комунальні платежі від імені ОСОБА_1 також сплачувала виключно ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності та необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Законодавець у статті 4 ЦПК України встановив, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).
Із способів захисту цивільних прав та інтересів, що визначені статтею 16 ЦК України, позивачем для захисту обрано такий спосіб як визнання права.
Такий спосіб захисту застосовується у разі, коли наявність у особи конкретного суб'єктивного права піддається сумніву, суб'єктивне право оспорюється, заперечується або ж існує реальна погроза таких дій. Визнання права є способом усунення невизначеності у взаєминах суб'єктів, необхідних умов для його реалізації і запобігання з боку третіх осіб діям, які перешкоджають його нормальному здійсненню.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджувала, що будівництво будинку на земельній ділянці, що їй не належить, відбувалось з мовчазної згоди власника-відповідача й за рахунок позивача, а тому вважала, що збудоване за її рахунок нерухоме майно набуте відповідачем без достатніх правових підстав.
Отже позивачу належало довести не лише вартість витрачених на будівництво матеріалів, а передусім факт здійснення нею будівництва на земельній ділянці відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 23 листопада 2004 року, згідно нотаріально посвідченого договору дарування ОСОБА_1 отримала у дарунок земельну ділянку, площею 610 квадратних метрів, розташовану на території Обухівської міської ради Обухівського району Київської області, в межах садового товариства «Вікторія».
21 грудня 2012 року, на підставі договору дарування земельної ділянки від 23 листопада 2004 року, ОСОБА_1 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.
В середині 2016 року ОСОБА_1 звернулася до ФОП ОСОБА_8 для оформлення документів на будівництво. Остання, на підставі поданих документів, виготовила ескіз забудови, викопіювання з проектного плану, будівельний паспорт та схему забудови земельної ділянки.
03 жовтня 2016 року посадовими особами виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області був складений акт перевірки дотримання вимог у сфері законодавства, а саме виявлено будівництво ОСОБА_1 садового будинку на власній земельній ділянці на АДРЕСА_3 без відповідних дозвільних документів та користування ним без введення в експлуатацію, в зв'язку з чим відповідач, як власник земельної ділянки та забудовник, отримала припис № С-0310/2 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, а саме - здійснення будівництва без відповідних документів та його експлуатація без прийняття в експлуатацію.
05 жовтня 2016 року ОСОБА_1 була притягнута до адміністративної відповідальності в виді стягнення 6800 грн. штрафу за самочинне здійснення нею будівництва садового будинку на ж/м «Вікторія». Вказаний штраф був сплачений ОСОБА_1 особисто.
З будівельного паспорту садового будинку, виданого 02 вересня 2016 року відділом розвитку інфраструктури містобудування та архітектури виконавчого комітету Обухівської міської ради господарських будівель і споруд вбачається, що замовником будівництва садового будинку за адресою АДРЕСА_3 є ОСОБА_1
20 березня 2017 року згідно рішення державного реєстратора, на підставі поданих особисто ОСОБА_1 документів, зареєстровано за останньою право власності на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідно до положень частин 1-2 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).
Доказів здійснення самочинного будівництва відповідачем (ст. 376 ЦК України) чи надання відповідачу земельної ділянки для забудови (ст. 413 ЦК України) матеріали справи не містять й на підтвердження таких обставин позивачем не подавались належні й допустимі докази, водночас, відповідачем доведено належність прав на земельну, здійснення забудови та реєстрації права власності на закінчений будівництвом об'єкт.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає доведеним, що відповідач, як власник земельної ділянки у встановленому законом порядку набула прав власника на побудований на цій земельній ділянці житловий будинок.
Щодо відсутності підстав для застосування ст. 1212 ЦК України, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Сутність зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року в справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року в справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).
Як зазначено вище, позивачу належало довести здійснення власними коштами будівництва житлового будинку, що у подальшому був зареєстрований за відповідачкою.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На виконання ухвали суду від 10 липня 2023 року була проведена по даній справі судова оціночно-будівельна експертиза, відповідно до висновку експерта № 3516 від 20 грудня 2023 року, вартість аналогічного об'єкта нерухомого майна - домоволодіння (будинку та господарських споруд) за адресою: АДРЕСА_4 - складає 1 708 534 грн; вартість будівництва (створення) об'єкта нерухомого майна - домоволодіння (будинку та господарських споруд) за адресою: АДРЕСА_4 - складає 2 292 329 грн.
Між тим, допустимих та достовірних доказів того, що будівництво будинку та господарських споруд (убиральні, літньої кухні, душу, колодязю, воріт) та облаштування двору, що на час розгляду справи у суді першої інстанції має вартість - 2 292 329 грн, здійснено за рахунок грошових коштів позивача у ході розгляду справи не здобуто.
Додані до позовної заяви копії письмових доказів купівлі будівельних матеріалів та сплати комунальних послуг, ні підтверджують, а ні здійснення позивачем будівельних робіт, співмірних із визначеною вартістю будинку 2 292 329 грн, ні проживання у такому будинку й несення витрат на його утримання.
Зокрема, видаткові накладні на цеглу, кільця, вікна (а.с. 21 та зворот, ас. 26 т. 1), не містять інформації, що придбані позивачем будівельні матеріали були відвантажені (доставлені) за адресою: АДРЕСА_4 й були використані у будівництві саме за цією адресою.
В акті монтажно-будівельних робіт (а.с. 22, т. 1) адреса виконання робіт не відповідає адресі АДРЕСА_4 ; замовником робіт зазначено ОСОБА_1 , й хоча акт підписаний ОСОБА_9 , доказів сплати нею робіт за актом не подано.
Ураховуючи, що на вирішення експерта під час проведення оціночно-будівельної експертизи не ставилось питання щодо часу здійснення будівництва та використаних під час будівництва матеріалів, доводи позивача про понесення витрат на сплату будівельних матеріалів для будівництва будинку за адресою АДРЕСА_4 , є необґрунтованими.
Надані позивачем рахунки на оплату послуг газопостачання, не містять інформації про оплату отриманих послуг саме позивачкою. Крім того, усі надані рахунки виписані на споживача - ОСОБА_1 , яка , як зазначається, є єдиною особою, що проживає за адресою АДРЕСА_4 . Рахунки за листопад 2015, травень 2016, серпень 2015, червень 2016, березень 2016 (а.с. 32-34, т. 1)взагалі не містять інформації щодо здійснення їх оплати.
Так само, подані товарні чеки про придбання меблів у вересні-листопаді 2012 року, не містять інформації, що належить до предмету доведення у межах даної справи.
За недоведеності фактичних обставин здійснення будівництва коштами позивача, відсутні підстави для висновку про набуття відповідачкою майна за рахунок позивача, й, відповідно виключає застосування правового механізму визначеного ст. 1212 ЦК України.
Посилання в апеляційній скарзі про те, що залишились поза увагою суду першої інстанції покази свідка зі сторони позивача - ОСОБА_10 , який, під присягою, вказував на те, що всі кошти на будівництво були саме позивачки ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 , є безпідставними, адже відповідно до ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У контексті спірних правовідносин, належність особі грошових коштів, чи здійснення нею витрат на придбання майна, не доводиться показами свідків.
Доводи апеляційної скарги щодо незадоволення судом позову у частині доведених витрат, колегія суддів відхиляє як безпідставні, адже судом не встановлено обставин понесення позивачем вказаних витрат саме на будівництво будинку за адресою АДРЕСА_4 .
Апеляційний суд звертає увагу, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява N 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 12 жовтня 2023 року (справа № 499/895/19).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Мельниченка Євгенія Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 23 грудня 2024 року.
Судді Є. П. Євграфова
О. В. Желепа
О. Ф. Мазурик