12 грудня 2024 року місто Київ
справа № 753/12259/22
провадження № 22-ц/824/5069/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання Височанської Н.В.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 9 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Трусової Т.О.,
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив визначити місце проживання малолітньої дитини сторін - дочки ОСОБА_3 , з ним.
Позов обґрунтовано тим, що у 2014 році сторони зареєстрували шлюб, у якому у них народилася дочка ОСОБА_4 , 2014 р.н. Рішенням суду від 26 січня 2022 року шлюб між сторонами розірвано. З часу розлучення між сторонами почалися непорозуміння щодо участі батька у вихованні дочки, оскільки відповідачка створювала штучні перешкоди у їх спілкуванні.
Розпорядженням Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації йому визначено графік його спілкування з дитиною.
Розпорядження відповідачкою не виконувалось і лише після втручання Служби у справах дітей та сім'ї йому вдавалось інколи бачитись з дитиною. Під час зустрічей дитина була напружена, у поганому настрої та скаржилась, що мати постійно залякує її поліцією, виганяє на загальний коридор, обіцяє здати до інтернату, у квартиру дуже часто навідуються чоловіки, і тоді її одну відправляють на дитячий майданчик. 16.08.2022 він прибув до квартири колишньої дружини та побачив на балконі незнайомого чоловіка і, сприйнявши його як злодія, викликав поліцію та свою рідню. З'ясувалося, що дружина була з колегою, обоє напідпитку, а дочки вдома не було. З 24.08.2022 упродовж 7 днів дитина була з позивачем. 31.08.2022 о 12-00 год. він привіз та передав дитину матері, а приблизно о 15:00 год йому зателефонували сусідки та повідомили, що відповідачка кричить на дитину і б'є її, після чого він викликав поліцію і поїхав до дитини. У відділку поліції дитина поскаржилась, що мати нанесла їй удари по потилиці, чим завдала їй фізичних і моральних страждань. Дитині дали право вибору, з ким іти додому, і вона сказала, що хоче їхати з татом. 09.09.2022 позивач взяв дитину згідно з розпорядження і з того часу вона перебуває з ним.
Позивач зазначає, що він є здоровою людиною без шкідливих звичок, має роботу, самостійний дохід і постійне місце проживання, відмінні житлові умови, де дитина має власну простору кімнату з усім необхідним, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання і добре ставиться до дочки, натомість відповідачка дуже погано ставилась до дитини, майже не займається її вихованням, отримує на роботі догани. Позивач також вважає, що поряд з матір'ю життю та здоров'ю дитини загрожує небезпека.
Відповідачка ОСОБА_2 вимоги позивача не визнала та пред'явила зустрічний позов про визначення місця проживання дочки ОСОБА_3 з нею.
Заперечуючи проти вимог первісного позову та обґрунтовуючи вимоги зустрічного позову, відповідачка зазначила, що навіть в період шлюбу позивач не забезпечував дитину матеріально, а після ухвалення судом рішення про стягнення з нього аліментів намагався уникнути зобов'язання щодо утримання дитини шляхом подання апеляційної скарги. Після розірвання шлюбу відповідачка поважала право батька на спілкування з дитиною і жодних перешкод у цьому не чинила.
11.09.2022 всупереч розпорядження органу опіки та піклування позивач не повернув їй дитину і до цього часу дочка перебуває у батька. Позивач не дає спілкуватися з дитиною ні їй, ні її родичам, дитина перестала спілкуватись з друзями-однолітками та з'являтися у школі. Вже потім позивачка дізналась, що батько перевів ОСОБА_3 на онлайн-навчання, фактично ув'язнивши її вдома. Щодо описаної позивачем ситуації, то повідомлені ним обставини викривлені і не відповідають дійсності, що було встановлено при проведенні службової перевірки за місцем її роботи. Водночас під час подій 16.08.2022 позивач, його родичі та так звані «адвокати» поводились агресивно, відносно неї вчинялись насильницькі дії і з цього приводу розслідується кримінальне провадження, а у грудні 2021 року відносно позивача складено терміновий заборонний припис, який засвідчує, що саме він був кривдником у їх відносинах.
Відповідачка вказує, що доводи позивача про її агресивну поведінку, погане ставлення до дитини, залякування, побиття та її негативну репутацію надумані і не відповідають дійсності, вона дуже любить свою дочку та піклується про неї, прикладає максимум зусиль, щоб дитина росла у турботі, злагоді та була усім забезпечена, вона має роботу та дохід більший, ніж дохід позивача, створила для дитини належні умови для проживання, виховання та всебічного розвитку, при цьому вважає позивача хорошим батьком, ніколи не налаштовувала дочку проти нього і завжди була за їх спілкування.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 9 лютого 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 488,60 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що по-перше, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо побиття матір'ю малолітньої доньки; з письмових пояснень ОСОБА_3 неможливо встановити, чи говорила вона правду, чи можливо її свідчення є проявом фантазії або навіюванням іншими дорослими, зокрема, батьком; до відповідальності за вчинення домашнього насильства відповідачка не притягувалась; відповідно суд не взяв до уваги пояснення дитини як доказ насильства над дитиною.
Інших доказів неналежного ставлення матері до виконання своїх обов'язків та існування обставин, з якими законодавець пов'язує неможливість передачі дитини матері, позивач не надав.
Не підтверджується належними доказами і доводи позивача про те, що відповідачка чинила йому перешкоди у спілкуванні з дитиною та у її вихованні.
Суд першої інстанції вважав, що усі дії позивача, які вчинялися ним після ухвалення судом рішення про стягнення з нього аліментів, були направлені на провокування і створення конфліктних ситуацій з відповідачкою і використання цього конфлікту у своїх інтересах, далеких від інтересів дитини.
Про це свідчить суперечлива поведінка позивача в період здійснення процедури розгляду його заяви про визнання способів участі у вихованні дитини та після ухвалення органом опіки та піклування відповідного рішення, залучення до вирішення спірних питань з відповідачкою родичів та інших осіб, які не мають жодного відношення до спірних правовідносин, висування вимог про передачу йому дитини ще до ознайомлення відповідачки з рішенням органу опіки та піклування, прибуття за місцем мешкання відповідачки з такими вимогами у день, який не відповідає визначеному органом опіки та піклування графіку його спілкування з дитиною при відсутності домовленості з відповідачкою щодо їх безперервного спілкування під час літніх канікул, ініціювання викликів поліції тощо.
Невідповідність поведінки позивача умові якнайкращого забезпечення інтересів дитини і є тим найвагомішим аргументом, який свідчить не на користь залишення дитини з батьком.
Врахувавши те, що не було встановлено жодних виняткових обставин, які б були підставою для розлучення дитини з матір'ю, суд відхилив вимоги позивача та поклав в обґрунтування рішення висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір'ю як такий, що відповідає внутрішньому переконанню суду, яке базується на оцінці сукупності установлених при розгляді цієї справи обставин.
На думку суду, таке рішення відповідає інтересам дитини, яка залишиться проживати під материнським доглядом та опікою, альтернативи яким на сьогодні не існує, у звичному для неї соціально-підтримуючому середовищі в умовах стабільності, безпеки, впевненості у сьогоденні та більш відділеній часовій перспективі, та буде позбавлена негативних психоемоційних переживань, пов'язаних з неправомірною поведінкою батька щодо усунення матері від участі у її житті.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір'ю - відмовити.
В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення є незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків суду обставинам справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Зокрема, зазначає про те, що оскільки місце проживання дитини змінилося (проживає у Німеччині), юрисдикція суду України на вирішення спору про визначення місця проживання дитини припинилася.
Суд першої інстанції порушив право ОСОБА_1 бути обізнаним про нові докази, знайомитися з доказами, брати участь у їх дослідженні.
Суд першої інстанції не дослідив змістовну частину висновку про визначення місця проживання дитини, взяв до уваги виключно пояснення представника третьої особи, не витребував від третьої особи матеріали справи.
Також зазначає, що не був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, який відбувся 08.02.2023.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Камінська М.П. просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказує, що 25.12.2022 позивач ОСОБА_1 без погодження та відома відповідачки, матері дитини ОСОБА_4 , незаконно та самовільно прийняв рішення фактично змінити місце проживання дитини і утримання її у Федеративній Республіці Німеччина.
Відзив на апеляційну скаргу від третьої особи не надходив.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Кононенко О.І. апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити.
ОСОБА_2 та її представники адвокати Іванченко І.В., Камінська М.П. проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення суду як законне і обгрунтоване залишити без змін.
Представник Служби у справах дітей Дарницької районно в м.Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, про день і час розгляду справи повідомлені шляхом направлення судового повідомлення до електронного кабінету, причини своєї неявки представник Служби суду не повідомили.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.
Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2022 року.
Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
До 2021 року сторони мешкали разом з дитиною за зареєстрованим місцем їх проживання у двокімнатній квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , придбаній ними в період шлюбу.
У 2021 році стосунки між подружжям розладилися, у зв'язку з чим чоловік та дружина стали мешкати роздільно.
За взаємною згодою сторін дочка залишилась проживати з матір'ю за вищевказаною адресою, де для неї створені належні умови для проживання, розвитку та навчання, а саме: у квартирі зроблений сучасний ремонт, для дитини є окрема кімната, яка облаштована усіма необхідними меблями та технікою - ліжком, столом для навчання, ноутбуком, що підтверджується актом обстеження умов проживання дитини від 04.11.2022, складеного спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї.
Свідок ОСОБА_5 показала, що в садочку ОСОБА_3 завжди була охайною і доглянутою, у доброму настрої і ніколи не скаржилась на батьків, слідів фізичних покарань на її тілі вона ніколи не бачила. До садочка її здебільшого приводила і забирала мама, до якої дівчинка була дуже прив'язана. Мама брала активну участь у житті групи, шила костюми до дитячих свят, жодних нарікань на її поведінку не було.
Свідок ОСОБА_6 пояснила, що її сім'я приятелює з сім'єю ОСОБА_7 з 2016 р., коли їх діти разом ходили у дитячий садок і здружились. З того часу вони регулярно зустрічались, ходили один до одного в гості та разом з відповідачкою на прогулянки з дітьми. Відносини між ОСОБА_2 і її дочкою завжди були теплі і ніжні, дівчинка виглядала доглянутою, була веселою, контактною і ніколи не скаржилась на маму.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року, з позивача стягнуто аліменти на утримання дитини в розмірі частини його доходу.
Станом на вересень 2022 року дочка сторін навчалась у 3 класі спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 255 з поглибленим вивченням природничо-математичних предметів Дарницького району м. Києва.
Медичне обслуговування Ангеліни здійснюється лікарем-педіатром КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Дарницького району м. Києва згідно з укладеною декларацією, дитина щороку проходить плановий профілактичний огляд, щеплена за календарем вакцинації, на диспансерному обліку не перебуває, всі рекомендації та призначення лікарів мати дитини виконує в повному обсязі, останній огляд дитини відбувся 02.06.2022 в амбулаторних умовах в присутності матері з профілактичною метою.
Відповідачка ОСОБА_2 служить у поліції на посаді дільничного офіцера поліції Дарницького УП ГУНП у м. Києві, обсяг її доходу за період з березня по серпень 2022 року склав 310 650,03 грн.
У липні 2022 року позивач звернувся до Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про встановлення способів його участі у вихованні дитини, яку мотивував тим, що відповідачка чинить перешкоди у здійсненні його батьківських прав.
Згідно з даними акту обстеження умов проживання позивача, що був складений 15.07.2022 в рамках процедури розгляду його заяви про визначення способів участі у вихованні дитини, місцем його мешкання є двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , у якій створені відмінні умови для проживання дитини: у квартирі зроблений сучасний ремонт, для дитини відведено окрему кімнату, облаштовану усіма необхідними меблями - ліжком, письмовим столом, кріслом, полицями для книжок тощо.
На час пред'явлення позивачем цього позову вищевказана квартира позивачу не належала, а була передана у його власність на підставі договору дарування лише 21.10.2022, тобто після постановлення судом ухвали про залишення позову без руху.
Позивач ОСОБА_1 працює в ТОВ «Водоліт» на посаді головного інженера, обсяг його доходу за період з квітня по вересень 2022 року склав 56 500 грн, за місцем роботи він характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Питання участі ОСОБА_1 у вихованні дитини було розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації 28.07.2022 та за результатами обговорення в присутності обох батьків та родичів позивача (матері, сестри, чоловіка сестри) було прийняте рішення, яким рекомендовано органу опіки та піклування визначити участь батька у вихованні дитини за відповідним графіком.
08.08.2022 Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією було прийняте розпорядження № 341 про визначення участі батька ОСОБА_1 у вихованні дитини ОСОБА_4 за таким графіком: щосереди з 15-00 до 20-00 год; другий, четвертий тиждень місяця з 15-00 год. п'ятниці до 16-00 год. неділі; десять днів літніх канікул - за домовленістю між батьками, без участі третіх осіб.
За рішенням органу опіки та піклування батька було зобов'язано дотримуватись режиму виховання, харчування та розвитку дитини, не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно матері дитини, а матір - не перешкоджати батькові брати участь у вихованні дитини та у спілкуванні з нею, не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно батька дитини.
Зі змісту протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини вбачається, що позивач ініціював перегляд рішення органу опіки та піклування з підстав незгоди з ним, проте у перегляді рішення комісія відмовила.
У період здійснення процедури розгляду заяви про визначення способів участі батька у вихованні дитини та одразу після ухвалення органом опіки та піклування відповідного рішення позивач неодноразово звертався до Служби у справах дітей та сім'ї з питань організації роботи щодо забезпечення його участі у спілкуванні з дитиною.
12.08.2022 позивач разом з родичами та іншими особами прибув за місцем мешкання відповідачки, де не застав її з дитиною вдома, після чого ініціював виклик поліції ( том 1 а.с. 99-100).
16.08.2022 (у вівторок) позивач вчергове разом з родичами та іншими особами прибув за місцем мешкання відповідачки, де між ними виникла сварка, яка переросла у бійку.
Судом першої інстанції здійснено перегляд відеозапису подій 16.08.2022, наданий відповідачкою, і на переконання суду наведені ОСОБА_2 обставини насильницьких дій по відношенню до неї з боку позивача та прибулих з ним осіб дійсно мали місце.
За заявою відповідачки щодо спричинення їй тілесних ушкоджень колишнім чоловіком та жінкою на ім'я ОСОБА_8 було відкрите кримінальне провадження № 12022105020001804 (том 1 а.с. 126).
У період з 24.08.2022 по 31.08.2022 за домовленістю між сторонами дитина безперервно перебувала з батьком, а у день її повернення до матері позивач звинуватив відповідачку у побитті дитини.
Про побиття дитини позивач повідомив орган поліцію по спецлінії «102» та в подальшому подавав до поліції та до Служби у справах дітей та сім'ї численні письмові заяви та скарги з приводу неправомірних дій відповідачки, її начальника та інших співробітників поліції, у яких вимагав притягнення їх до відповідальності, заборони відповідачці наближатись до дитини, негайного її відібрання від матері і передання йому.
Звернення щодо неправомірних дій відповідачки та її колег надходили до поліції і від родичів позивача (сестри і її чоловіка) та інших осіб, які брали участь у подіях 16.08.2022.
Указані обставини визнаються сторонами та підтверджуються висновком, складеним за результатами проведеного за місцем служби відповідачки службового розслідування щодо можливого порушення службової дисципліни окремими працівниками Дарницького УП (том 1 а.с. 77-92).
Зі змісту цього висновку вбачається, що дочка сторін під час спілкування з поліцейськими підтвердила факт її побиття матір'ю, проте медичним оглядом наслідків побиття (тілесних ушкоджень) на її тілі не було виявлено, а відомості, які стали підставою для проведення службового розслідування, не знайшли свого підтвердження.
09.09.2022 позивач забрав дитину на вихідні згідно з графіком і у визначений день не повернув її матері.
З цього часу дочка сторін проживає з позивачем, як він стверджує, за власним бажанням, школу дитина не відвідує, оскільки за заявою батька її було переведено на дистанційне навчання (том 1 а.с. 76).
16.09.2022 позивач звернувся до Служби у справах дітей та сім'ї з клопотанням про визнання розпорядження щодо його участі у вихованні дитини нечинним, посилаючись на те, що його дочка наразі проживає з ним, та він подав до суду позов про визначення місця проживання дитини з батьком (том 1 а.с. 72).
Клопотання позивача неодноразово розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини і в кінцевому результаті комісія рекомендувала органу опіки та піклування відмовити у ОСОБА_1 у визнанні розпорядження таким, що втратило чинність (том 1 а.с. 101-102, 103-104, 105-106).
Відповідно до пояснень відповідачки після того як позивач забрав дитину він не повідомляє їй її місцезнаходження та не допускає до будинку, де ймовірно дитина перебуває, на телефонні дзвінки не відповідає, вимоги надати можливість зустрітись та поспілкуватись з дитиною ігнорує.
Відповідачка стверджує, що після 09.09.2022 вона не має жодних контактів з дочкою, а її телефон вимкнений.
Свідок ОСОБА_9 - рідна тітка відповідачки та хрещена мати дочки сторін показала, що з ОСОБА_3 у неї завжди були теплі і приязні відносини, вони регулярно спілкувались особисто і по телефону, але після того як дитина стала проживати з батьком, з дозволу останнього вона лише один раз поговорила з хрещеницею по телефону. Після 24.09.2022 відповідач перестав відповідати на її телефонні дзвінки, у грудні 2022 року взагалі її заблокував, а телефон дитини постійно вимкнений.
Свідок ОСОБА_6 показала, що через деякий час після останньої спільної прогулянки з дітьми в кінці серпня 2022 року ОСОБА_3 перестала відповідати на телефонні дзвінки свого друга (її сина) і з того часу жодного зв'язку з нею немає.
У підготовчому засіданні позивач зазначив, що він не переховує дитину, і вона може вільно спілкуватись з матір'ю телефоном, проте здійсненим судом телефонним дзвінком на повідомлений сторонами номер ОСОБА_3 було установлено, що телефон вимкнений.
З метою з'ясування думки дитини в судовому засіданні в присутності представника органу опіки та піклування та дитячих психологів суд двічі зобов'язував позивача забезпечити явку дитини в судове засідання, проте розпорядження суду позивачем не виконано.
Як пояснила в суді представник органу опіки та піклування, комісія з питань захисту прав дитини також вимагала, щоб позивач привів дитину на засідання комісії, однак вимоги комісії були ним проігноровані.
За заявою матері суд вжив заходів забезпечення зустрічного позову шляхом зобов'язання батька на час судового розгляду справи передавати дитину матері кожної п'ятниці кожного місяця о 19:00 на період до 19:00 неділі з ночівлею дитини у її житловому приміщенні.
Допитаний як свідок державний виконавець ОСОБА_10 повідомив суду, що ухвала суду про забезпечення позову не виконується, оскільки не вдалося встановити місце проживання боржника та дитини, неодноразовими виходами за вказаною в ухвалі адресою ( АДРЕСА_2 ) їх не виявлено, зі слів сусідів вони не бачили ОСОБА_1 з літа, за місцем його роботи у ТОВ «Водоліт» повідомили, що у грудні 2022 року він звільнився з роботи за власним бажанням, на листи та електронні повідомлення виконавця боржник не реагує.
Вказані обставини підтверджуються також дослідженими судом матеріалами виконавчого провадження.
Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки опіки та піклування у висновку від 30.01.2023 № 101-836/02 вважає за недоцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 , а за доцільне - визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір'ю ОСОБА_2 .
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов'язків.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров'я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19).
Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
У цій справі встановлено, що кожен із сторін бажає, щоб дитина проживала разом з ним, навівши відповідні аргументи.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).
При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.
З матеріалів справи убачається, що пред'явивши позов про визначення місця проживання дитини сторін з ним, позивач ОСОБА_11 перешкоджав здійсненню дитиною права на висловлення своєї думки щодо місця проживання та ухилявся від виконання ухвали суду про забезпечення позову щодо зустрічей дитини з матір'ю, приховував місце перебування дитини, і як встановлено в подальшому до закінчення розгляду спору судом першої інстанції 25.12.2022 у незаконний спосіб без відповідного нотаріально посвідченого дозволу матері ОСОБА_2 вивіз доньку сторін з території України до Федеративної Республіки Німеччина.
Лише під час перебування справи в провадженні апеляційного суду, зі спливом більше двох років з 11.09.2022 - дати коли ОСОБА_1 не повернув доньку ОСОБА_3 матері ОСОБА_2 відповідно до графіку, якимвизначено участь батька ОСОБА_1 у вихованні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з використанням режиму відеоконференції надав можливість колегії суддів апеляційного суду з'ясувати думку дитини.
Так, 04 грудня 2024 року, донька сторін ОСОБА_4 повідомила, що вже два роки проживає з батьком ОСОБА_1 у Німеччині, спілкуватися з матір'ю ОСОБА_2 , дідусем та бабусею зі сторони матері, хрещеною не має бажання. Мама била її, мамині батьки не били. Потім сказала, що бабуся била, про це вона розповідала тільки татові.
Водночас слід зазначити, що 5 червня 2023 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про призначення судово-психологічної експертизи для з'ясування питань щодо спроможності малолітньої ОСОБА_4 , з урахуванням її вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку та умов мікросоціального середовища надавати оцінку відношенню кожного з батьків до неї, виявляти прихильність до когось з батьків; її прихильності до батьків; впливу на її психологічний стан зміни умов його проживання, виховання і оточення у випадку передачі дитини від батька до матері. Проведення експертизи просив доручити Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз МЮУ, зобов'язавши того з батьків, з ким дитина проживатиме на час проведення експертизи, забезпечити прибуття ОСОБА_4 до експертної установи для спідкування з експертом.
Ухвалою Київського апеляційного суд від 15 червня 2023 року вказане клопотання задоволено частково. Призначено у справі судову психологічну експертизу на вирішення якої поставлено питання:
-Який психологічний стан малолітньої ОСОБА_4 чи є у неї стурбованість відносно вибору проживання з одним із батьків? Які індивідуально-психологічні особливості має дитина?
-Які специфічні психологічні взаємовідносини у дитини з матір'ю ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_1 ?
-Яка ступінь психологічного впливу на дитину та її виховання з боку матері та батька?
-Чи має місце негативний психологічний вплив на дитину та її виховання з боку матері або батька будь- якої іншої особи?
-Чи виявляє дитина прихильність до кожного із батьків, до кого із них більшу прихильність? Якими психологічними факторами це викликано?
-З ким із батьків, виходячи із індивідуально-психологічних особливостей, емоційного стану, рівня розвитку, інтересів дитини краще проживати дитині точки зору її психологічного комфорту та здоров'я?
-Які наявні та приховані бажання дитини щодо місця проживання з кожнним із батьків? З ким із батьків дитина бажала б проживати постійно?
-Яка найбільша психологічна сумісність дитини: з сім'єю матері або із сім'єю батька?
-Чи вплинула зміна місця проживання дитини на її психологічний стан?
Чи є позитивним психологічне сприйняття дитиною сім'ї, в якій вона проживає на даний час?
-Чи спроможна дитина взагалі з урахуванням його віку, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку усвідомлювати реальний зміст сімейної ситуації, яка склалася навколо спору батьків щодо визначення місця проживання?
Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інститут судових експертиз Міністерства юстиції України. Зобов'язано ОСОБА_1 забезпечити прибуття ОСОБА_4 , до експертної установи.
25 липня 2024 року до Київського апеляційного суду з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз повернулась справа разом з повідомленням експерта Боженко А. про неможливість надання висновку судової психологічної експертизи у справі, у зв'язку з невиконанням клопотання експерта - неявкою в означений час 3 липня 2024 року для безпосереднього психологічного обстеження ОСОБА_1 та доньки сторін ОСОБА_4 .
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи справу та ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини сторін з матір'ю ОСОБА_2 , суд першої інстанції належним чином дослідив наявні в матералах справи докази, надані сторонами на підтвердження своєї позиції, здійснивши належну їх оцінку, прийнявши до уваги суперечливу поведінку позивача ОСОБА_1 щодо врахування ним інтересів дитини, яка мала місце і в суді апеляційної інстанції, оскільки заявивши клопотання про призначення судової психологічної експертизи ОСОБА_1 прибуття ОСОБА_4 до експертної установи не забезпечив.
Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18 роз'яснив, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Крім того, враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини (зокрема, дитина тривалий час проживає з батьком, який чинить перешкоди у спілкування матері з сином, що призвело до такого негативного наслідку, як втрата сталих емоційних зв'язків матері та дитини).
Таким чином, саме лише висловлене дитиною бажання проживати з батьком не може бути безумовною підставою для відповідного визначення місця проживання, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності.
Згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини (постанови Верховного Суду у справах № 400/829/17, № 682/966/17, № 363/3907/16-ц, № 377/128/18, № 718/1768/18, № 761/259113/14-ц, № 610/2531/17).
У справі, що переглядається, думка дитини щодо її бажання проживати з батьком у контексті цієї справи, на погляд колегії суддів, є непереконливою з огляду на малолітній вік дитини, тривалий час проживання з батьком, створення батьком умов усунення матері з життя дитини, конфлікт між батьками щодо визначення місця проживання доньки.
У постанові від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20 Верховний Суд зауважив, що сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків.
Безумовна любов та турбота батьків необхідна дитині для того, щоб розвинути впевненість у собі, яка буде основою її особистості в дорослому житті. Дитина, як ОСОБИСТІСТЬ, потребує безумовної любові, поваги та прийняття.
Водночас як убачається із матеріалів справи дії позивача ОСОБА_1 на переконання колегії суддів свідчать про ігнорування ним найвищих інтересів дитини та її право отримувати любов та турботу не тільки батька, а й матері, яка під час дії в Україні воєнного стану з огляду на місце роботи позбавлена можливості виїзду за кордон.
Дії позивача ОСОБА_1 при зволіканні з заслуховуванням думки дитини як при засіданні органу опіки та піклування, так і в суді першої інстанції, незабезпечення прибуття дитини для проведення судової психологічної експертизи, про яку він сам клопотав перед судом, розцінюється апеляційном судом як намагання відтягнути час, за який, з огляду на вік дитини, можливо сформувати вигідну для своєї позиції думку доньки щодо її ставлення до матері.
Відповідно до доказів, наявних в матеріалах справи, показів опитаних судом першої інстанції свідків, матір'ю доньки сторін ОСОБА_2 створені належні умови для проживання, розвитку та навчання дитини, здійснено заходи щодо охорони здоров'я дитини, ОСОБА_2 працевлаштована, має стабільний та гідний дохід.
У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц зроблено висновок про те, що суд не може визначити місце проживання дитини з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції врахував ту обставину, що на час розгляду справи позивач ОСОБА_1 був звільнений з роботи, доказів його матеріального стану на даний час та спроможності утримувати та надавати належне матеріальне утримання дитини, позивачем ОСОБА_1 не надано.
Також важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів.
Доказів жорстокого поводження матері ОСОБА_2 з дитиною, притягнення її до адміністративної чи кримінальної відповідальності, у тому числі за вчинення домашнього насильства, учасниками справи не надано та таких фактів не встановлено.
Події, яка відбулася 31.08.2022, судом першої інстанції надана належна оцінка з якою погоджується і суд апеляційної інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 поважала право дитини на зустрічі та спілкування з батьком.
Водночас відносно позивача ОСОБА_1 08.12.2021 було складено Терміновий заборонний припис стосовно кривдника, у зв'язку зі скоєнням домашнього насильства щодо дружини (на той час) ОСОБА_2 .
Крм того, 17.08.2022 за заявою відповідачки щодо спричинення їй тілесних ушкоджень колишнім чоловіком ОСОБА_1 та жінкою на ім'я ОСОБА_8 було відкрите кримінальне провадження № 12022105020001804.
11.09.2022 ОСОБА_1 без згоди матері, органів опіки та піклування змінив місце проживання дитини, змінив форму навчання дитини, застосовані у цій справі судом заходів забезпечення позову щодо контакту доньки сторін з матір'ю не виконував.
Колегія суддів вважає, що донька сторін тривалий час не має належних контактів з матір'ю, два роки проживає в іншій країні з батьком, який має особисту неприязнь до відповідачки ОСОБА_2 , що вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з чим емоційний контакт з матір'ю у певній мірі втрачено саме під впливом цих обставин, унаслідок чого дитина заявила про те, що не бажає спілкуватися з матір'ю.
04.12.2024 під час опитування дитини сторін, на переконання колегії суддів, вбачалась її невпевнена позиція щодо її особистого відношення до матері. На запитання суду чи любить вона маму, дитина відповіла, що: «50 на 50». На запитання чи хороша мама, дитина відповіла: « ІНФОРМАЦІЯ_5 ». Разом з цим вказала і на приємні спогади про матір щодо святкування свого дня народження, відвідування з нею кінотеатру, отримання від матері подарунків.
На думку колегії суддів подолання певних дискомфортних на першому етапі незручностей для дитини, пов'язаних з тимчасовою зміною звичного для неї місця проживання і середовища, а також налагодження емоційного контакту дитини з матір'ю має відбуватися у співпраці батька і матері, а також органів у справах дітей, за необхідності - психологів. Доказів, які б свідчили про неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між матір'ю та донькою або шкідливість таких контактів для неї, не здобуто.
Доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують та на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції не впливають з наступних підстав.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 роз'яснив, що відповідно до статті 16 Гаазької Конвенції 1980 року після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не будуть вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.
Вказана норма обмежує юрисдикцію виключно органів держави, на територію якої дитину переміщено, а не держави, із якої було дитину переміщено.
Згідно зі статтею 19 Гаазької Конвенції 1980 року ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції, щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування.
У свою чергу нормами чинного законодавства України не передбачено імперативної умови про те, що перебування дитини за межами України є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання такої дитини.
Більше того, зважаючи на положення міжнародних договорів щодо збереження юрисдикції судів України у питаннях батьківської відповідальності, очевидним є можливість вирішення справи про визначення місця проживання дитини саме національними судами.
Таким чином, сама по собі обставина проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання.
Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні, а факт повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини.
Отже, доводи позивача про те, що юрисдикція суду України на вирішення спору про визначення місця проживання дитини припинилася, є неспроможними.
Щодо інших доводів апеляційної скарги про порушення сдом першої інстанції норм процесуального права слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом статті 12, частини третьої статті 13 ЦПК України кожна сторона реалізує свої процесуальні права на власний розсуд з метою досягнення бажаного процесуального результату.
Разом з тим, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом, ОСОБА_1 як один із засобів комунікації зазначив адресу своєї електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_6 . Заяви ОСОБА_1 про зміну його електронної адреси матеріали справи не містять та на їх подачу позивач не посилається.
Якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19).
Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Відповідно до матеріалів справи позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_13 були присутні в судовому засіданні, яке відбулось 30.11.2022, та під розписку були повідомлені про наступне судове засідання на 16.12.2022 (том 1 а.с. 140).
16.12.2022 у судовому засіданні приймав участь представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_13 , який під розписку були повідомлений про наступне судове засідання на 31.01.2022 (том 1 а.с. 181).
В судове засідання, яке відбулось 31.01.2022 ні позивач ОСОБА_1 , ні його представник ОСОБА_13 не з'явилися, водночас до суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід судді.
Про наступне судове засідання, яке відбулось 08.02.2022 позивач ОСОБА_1 повідомлявся судом електронною поштою на адресу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 та 08.02.2022 від нього зареєстровано клопотання про перенесення дати засідання (том 1 а.с. 222-223, 247).
Згідно з частиною першою статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.
Відповідач та його представник протягом розгляду справи судом першої інстанції знали та мали об'єктивну можливість брати участь у розгляді справи.
Отже, відсутні підстави вважати, що позивач ОСОБА_1 не повідомлявся судом про день та час розгляду справи, який відбувся 08.02.2022, а здійснене повідомлення є неналежним.
Та обставина, що у висновку Дарницької районної в місті Києві держаної адміністрації від 30.01.2023 № 101-836/02 про визначення місця проживання дитини зазначено, що на засіданні комісії 24.01.2023 була присутня дитина, що вочевидь є опискою, оскільки достовірно встановлено, що дитина разом з батьком виїхала з території України 25.12.2022, на законність та обґрунтованість рішення суду не впливає, та не є безумовною підставою до скасування рішення суду.
З огляду на категорію справи відповідно до частини 2 статті 13 ЦПК України, будь-яких порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які є безумовної підставою до скасування рішення суду, та/або порушення засад змагальності, як про це зазначає позивач ОСОБА_1 , апеляційним судом не встановлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до статті 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Камінською М.П. надано суду договір про надання правової допомоги № 150 від 27 вересня 2022 року, укладений ОСОБА_2 з АБ «Марії Камінської», додаткову угоду про надання правової допомоги від 20 травня 2023 року, відповідно до якої сторони вартість складення відзиву на апеляційну скаргу з відповідними діями у сумі 13861,39 грн, договір про надання правової допомоги № 150 від 27 вересня 2023 року, укладений ОСОБА_2 з АБ «Марії Камінської».
Також додано акт про надання послуг, рахунок на оплату та відповідну квитанцію про сплату ОСОБА_2 13861,39 грн (том 3 а.с.89-94).
У матеріалах справи наявні докази, які відповідають обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом робіт, обумовлених договором про надання правової .
Підстави визнавати дії адвоката такими, що не були необхідними та необґрунтованими, відсутні.
Ураховуючи те, що дії адвоката в цій справі були необхідними та обґрунтованими, оскільки предметом розгляду є стягнення фактично понесених позивачем витрат, колегія суддів вважає, що розмір гонорару за надані послуги не є завищеним щодо обсягу наданих адвокатом послуг та значенням результату розгляду вказаного питання для позивача.
На підставі викладеного, колегія суддів на підставі вищевказаних норм матеріального та процесуального права приходить до висновку про задоволення заяви представника відповідача про розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції.
Вордночас роз'яснює, що заявлені витрати, понесені ОСОБА_2 в суді першої інстанції, підлягають вирішенню судом першої інстанції шляхом подання заяви про ухвалення додаткового рішення.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 9 лютого 2023 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13861,39 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанова складена 27 грудня 2024 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус