Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 грудня 2024 року Справа№200/8203/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Пенсійного фонду України, про визнання дій протиправними, скасування постанови, рішення, та зобов'язання вчинити певні дії, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (надалі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач-1), Пенсійного фонду України (в подальшому -ПФУ, відповідач-2), про:
- визнання протиправними дії відповідача-1 щодо не виплати заборгованості по страховим виплатам з 01.07.2014 р. по 31.10.2014 р. та з 01.05.2015 р. по 01.07.2024 р.;
- визнання протиправною та скасування постанови Селидівського МВ УВД ФССУ в Донецькій області від 05.12.2016 р. №0556/51065/7 про припинення страхових виплат з 01.05.2015 р;
- визнання протиправним та скасування рішення Адміністративної комісії виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (протокол від 11.11.2015 р. № 71/2015) про припинення страхових виплат з 01.12.2015 р.;
- зобов'язання відповідача-1 виплатити заборгованість по страховим виплатам з 01.07.2014 р. по 31.10.2014 р. та з 01.05.2015 р. по 01.07.2024 р. на банківський рахунок НОМЕР_1 АТ «Державний ощадний банк України».
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 01.07.2024 відповідач-1 поновив виплату страхових виплат позивачу, але не виплатив заборгованість по страховим виплатам з 01.07.2014 по 31.10.2014 та з 01.05.2015 по 01.07.2024. Позивач вважає такі дії відповідача-1 протиправними та такими, що порушують його право на отримання належних страхових виплат.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін, поновлено строк звернення до суду з даним позовом та відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення у справі. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
13 грудня 2024 року від представника відповідача-1 надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що постановою відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Селидове Донецької області (правонаступник - Селидівське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області) від 05.12.2016 № 0556/51065/7 «Про зняття з обліку потерпілого» виплати ОСОБА_1 були припинені з 01.05.2015 в зв'язку з закінченням терміну дії довідки (ВПО), відповідно пункту 6 частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (у редакції Закону України від 28.12.2014 №77-VІІІ; із змінами). Щомісячні страхові виплати за період з 01.07.2014 по 31.10.2014 та з 01.05.2015 по 30.11.2015 були нараховані, але не виплачені. В період з 01.12.2015 по 30.06.2024 щомісячні страхові виплати потерпілому не нараховувалися та не сплачувалися в зв'язку з тим, що ОСОБА_1 за продовженням раніше призначених виплат як ВПО до відділень УВД ФССУ в Донецькій області та до ГУ ПФУ в Донецькій області не звертався. В липні 2024 року ОСОБА_1 за допомогою веб-порталу ПФУ звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Донецькій області про поновлення страхових виплат. Постановою ГУ ПФУ в Донецькій області № 5001-65588894/5001-65588894-2024-1 від 13.09.2024 ОСОБА_1 поновлено щомісячні страхові виплати з 01.07.2024 у розмірі 4867,10 грн. Виплату щомісячної страхової виплати за минулий період можливо буде провести з урахуванням норм Постанови №365 на умовах окремого порядку, після прийняття цього порядку Кабінетом Міністрів України. Також, представник відповідача-1 зазначив, що надати рішення Адміністративної комісії виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (протокол від 11.11.2015 р. №71/2015) про припинення страхових виплат позивачу з 01.12.2015 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області немає можливості у зв'язку з його відсутністю. Враховуючи викладене, представник відповідача-1 просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
16 грудня 2024 року від представника відповідача-2 надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що будь-яких звернень та скарг від позивача на адресу Пенсійного фонду України не надходило. Пенсійним фондом України не приймалося жодних рішень з питань забезпечення страховими виплатами позивача, в розумінні припису статті 19 КАС України, які можуть бути оскаржені до суду. Враховуючи наведене, Пенсійний фонд України є неналежним відповідачем у справі, прав позивача Фондом не порушено. У зв'язку з чим, представник відповідача-2 просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує щомісячні страхові виплати.
Відповідно до довідки МСЕК № 004077, виданої 11.09.2003 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги установлено, що позивачу була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 25 % за сукупністю з 01.11.2003 безстроково.
За даними Єдиної інформаційно-аналітичної системи Фонду соціального страхування України ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Селидові Донецької області (правонаступник - Селидівське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області) з 01.11.2014 по 30.04.2015.
Постановою Відділення ВД ФССНВ та ПЗУ у м. Селидові від 05.12.2016 № 0556/51065/7 «Про зняття з обліку потерпілого» припинено всі страхові виплати ОСОБА_1 з 01.05.2015 у зв'язку з закінченням терміну дії довідки (ВПО).
Постановою ГУ ПФУ в Донецькій області № 5001-65588894/5001-65588894-2024-1 від 13.09.2024 ОСОБА_1 поновлено щомісячні страхові виплати з 01.07.2024 у розмірі 4867,10 грн.
З матеріалів справи судом встановлено, що з 01.07.2014 по 31.10.2014 та з 01.05.2015 по 30.06.2024 страхові виплати позивачу не нараховані і не виплачені, доказів протилежного суду не надано.
Листом від 29.10.2024 року №29547-27572/Б-02/8-0500/24 відповідач-1 повідомив позивача, що виплати були припинені відповідно до постанови Селидівського МВ УВД ФССУ в Донецькій області від 05.12.2016 №0556/51065/7 з 01.05.2015, в зв'язку з закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Нарахування щомісячних страхових виплат було припинено з 01.12.2015 на виконання рішення Адміністративної комісії виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (протокол від 11.11.2015 №71/2015) в зв'язку з відсутністю інформації про знаходження позивача на території, підконтрольній українській владі. Щомісячні страхові виплати за період з 01.07.2014 по 31.10.2014 та з 01.05.2015 по 30.11.2015 були нараховані Донецьким МВ УВД ФССУ в Донецькій області, але не виплачені своєчасно в зв'язку з припиненням діяльності органів Державного казначейства України в м. Донецьк через тимчасову окупацію міста. Згідно з додатком до передавального акту, укладеного між управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та Пенсійним фондом України, розмір заборгованості за зазначений період складає 15534,04 грн. З грудня 2015 року по липень 2024 року за продовженням щомісячних страхових виплат позивач не звертався. Заборгованість зі страхових виплат відсутня. В липні 2024 року позивач звернувся з заявою про поновлення страхових виплат. На дату надання відповіді заява опрацьована та позивачу поновлено страхові виплати з 01.07.2024 у розмірі 4867,10 грн. Виплату щомісячної страхової виплати за минулий період можливо буде провести з урахуванням норм Постанови №365 на умовах окремого порядку, після прийняття цього порядку Кабінетом Міністрів України.
Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.
Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність невиплати страхових виплат позивачу за період з 01.07.2014 по 31.10.2014 та з 01.05.2015 по 30.06.2024.
Разом з цим, суд зазначає, що з 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, ч. 2 розд. VII Прикінцеві та перехідні положення якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Отже, з 01 січня 2023 року (у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (надалі Закон № 1105-XIV).
Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону № 1105-XIV у чинній редакції передбачено, що 1. здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються: 1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) у разі смерті отримувача страхових виплат; 7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого; 8) в інших випадках, передбачених законом.
Судом не встановлено передбачених вказаними законодавчими приписами підстав для припинення страхових виплат.
Частиною 7 ст. 41 Закону № 1105-XIV установлено, що якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Закон № 1105-XIV не передбачає того, що страхові виплати здійснюються тільки особам, які перебувають на контрольованій Україною території.
Відповідач посилається на приписи Постанови Правління Фонду соціального страхування України №27 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб».
Проте суд зазначає, що вказана Постанова втратила чинність на підставі Постанови Пенсійного фонду № 4-1 від 26.01.2024.
Крім того, суд не приймає посилань відповідача на Постанову №365, оскільки цей підзаконний нормативний акт не є законом, тому не може звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 2 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості потерпілим, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд зазначає, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд звернув увагу, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Так, перший пункт передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що у частині першій статті 46 Закону № 1105-XIV наведено перелік підстав для припинення страхових, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством. При цьому, в Законі не встановлено критеріїв для "інших випадків", крім закріплення цих випадків у законодавстві.
Суд вважає, що перелік підстав для припинення виплати страхових виплат в Законі закріплено з метою недопущення нецільового використання коштів Фонду, що виділяються на такі виплати, та унеможливлення свавільного втручання органів державної влади у право особи на її отримання.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що відповідач-1 протиправно не виплатив страхові виплати позивачу з 01.07.2014 по 31.10.2014 та з 01.05.2015 по 30.06.2024, діяв не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Також, суд зазначає, що на виконання ухвали суду від 29.11.2024 року відповідачем-1 не надані докази нарахування страхових виплат за спірний період, тому суд виходить з того, що страхові виплати за спірний період не нараховані та не виплачені.
Разом з цим, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Адміністративної комісії виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (протокол від 11.11.2015 р. № 71/2015) про припинення страхових виплат з 01.12.2015 р, задоволенню не підлягають, оскільки доказів існування такого рішення сторонами суду не надано.
Позовні вимоги щодо виплати заборгованості по страховим виплатам на банківський рахунок НОМЕР_1 АТ «Державний ощадний банк України» задоволенню не підлягають, оскільки у спірних правовідносинах належним та повним способом захисту порушених прав позивача є виплата заборгованості по страховим виплатам, через те, що позивач повинен надати інформацію про відкритий ним рахунок в АТ «Ощадбанк».
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Пенсійного фонду України, про визнання дій протиправними, скасування постанови, рішення, та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню шляхом зобов'язання відповідача-1 нарахувати і виплатити щомісячні страхові виплати позивачу за періоди з 01.07.2014 по 31.10.2014 та з 01.05.2015 по 30.06.2024.
Приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, у порядку ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 968,00 грн., з відповідача підлягає стягненню 774,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Пенсійного фонду України, про визнання дій протиправними, скасування постанови, рішення, та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділення ВД ФССНВ та ПЗУ у м. Селидові від 05.12.2016 № 0556/51065/7 «Про зняття з обліку потерпілого» про припинення страхових виплат ОСОБА_1 з 01.05.2015 року.
3. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат за періоди з 01.07.2014 по 31.10.2014 та з 01.05.2015 по 30.06.2024.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) нарахувати і виплатити страхові виплати ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за періоди з 01.07.2014 по 31.10.2014 та з 01.05.2015 по 30.06.2024.
5. В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), судовий збір у розмірі 774 (сімсот сімдесят чотири) гривні 40 копійок.
Судове рішення складено та підписано 30 грудня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.М. Чучко