Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 грудня 2024 року Справа№200/7642/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зінченка О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
30 жовтня 2024 року ОСОБА_1 (далі-позивач) через свого представника - адвоката Сорокіну І.В., яка діє на підставі ордера від 30.10.2024, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі-відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №262740010488 від 18.09.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її навчання з 08.12.1994 р. по 01.02.1995 р. та роботи з 06.09.1982 р. по 30.06.1990 р;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.09.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області їй відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивачка вважає рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки, на її думку, має право на пенсію за віком. Також у позовній заяві позивачка просила стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
Ухвалою суду від 01 листопада 2024 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що звернення позивачки опрацьовано за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Відповідно до статті 26 Закону України №1058 починаючи з 1 січня 2018 право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу 30 років.
Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивачки становить 24 роки 00 місяців 10 днів. До загального страхового стажу не враховано період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 06.09.1982 згідно з записами 1-3 з 06.09.1982 по 30.06.1990 на підприємстві Виробниче об'єднання «Кристал», оскільки у записі 3 - дата звільнення 30.06.1990 не відповідає даті наказу про звільнення 18.10.1990, що є порушенням Інструкції № 58. Днем звільнення вважається останній день роботи (адміністрація зобов'язана видати робітнику або службовцю його трудову книжку в день звільнення із внесеним до неї записом про звільнення).
До загального страхового стажу також не враховано період навчання в Українському інституті туризму з 08.12.1994 по 01.02.1995 відповідно до свідоцтва № 5 від 01.02.1995, оскільки в свідоцтві відсутній підпис голови екзаменаційної комісії.
Враховуючи вищевикладене, оскаржуване у судовому порядку рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, є правомірним. Відповідачем, на його думку, протиправних дій чи бездіяльності, по відношенню до позивачки не допущено.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 134 КАСУ для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Неподання стороною детального опису робіт (наданих послуг) є підставою для відмови у задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката (постанова Верховного Суду від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18). Оскільки позивачем у цій справі не надано детального опису робіт (наданих послуг), Головне управління позбавлене можливості оцінити співмірність витрат, їх реальність та необхідність, просить відмовити в задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.
Відтак, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
11.09.2024р. ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (Подільський район) із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Заяву опрацьовано за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №262740010488 від 18.09.2024 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Зазначено, що необхідний страховий стаж визначений ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та становить 30 років.
Страховий стаж позивача становить 24 роки 0 місяців 10 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не враховано:
- період роботи з 06.09.1982 р. по 30.06.1990 р. згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 06.09.1982р., оскільки дата звільнення «30.06.1990» не відповідає даті наказу про звільнення «18.10.1990» та наявне виправлення в даті прийняття;
- період навчання з 08.12.1994 р. по 01.02.1995 р. згідно свідоцтва №5 від 01.02.1995, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії.
Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон № 1058-ІV від 09.07.2003 року “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ( далі- Закон № 1058).
Законом №1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Дослідженням трудової книжки позивача НОМЕР_2 судом встановлено, що у спірний період з 06.09.1982 по 30.06.1990 позивачка працювала на підприємстві Виробниче об'єднання «Кристал».
Як зазначає відповідач у рішенні про відмову позивачці у призначенні пенсії, спірний період не зараховано до страхового стажу, оскільки дата звільнення «30.06.1990» не відповідає даті наказу про звільнення «18.10.1990» та наявне виправлення в даті прийняття.
20 червня 1974 року постановою Держкомтруда СРСР №162 затверджено “Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях» (далі - Інструкція № 162), яка діяла на момент заповнення трудової книжки позивача.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2. Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції №162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції №162).
Відповідно до пункту 2.8. Інструкції №162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Згідно з пунктом 2.9. Інструкції №162 у розділі Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення.
З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок що й Інструкція №162.
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року №656 “Про трудові книжки працівників та службовців», яка діяла на час заповнення трудової книжки, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Отже, працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Щодо незарахування до загального страхового стажу періоду навчання в Українському інституті туризму з 08.12.1994 по 01.02.1995, суд зазначає наступне.
Відповідно до свідоцтва №55 від 01.02.1995р., позивачка з 08.12.1994р. до 01.02.1995р. навчалась на курсах підготовки кухарів Українського інституту туризму, присвоєно кваліфікацію «кухар ІІІ розряду».
Зазначений диплом містить підпис «секретаря» та завірений гербовою печаткою, підпис «Голови екзаменаційної комісії» відсутній.
Враховуючи зазначене, суд зауважує, що та обставина, що в дипломі відсутній підпис голови екзаменаційної комісії не може слугувати беззаперечною підставою для відмови у зарахуванні вказаного часу навчання до страхового стажу.
Крім того, відповідач відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-ІV вправі перевірити інформацію, яка зазначена в дипломі.
Однак, в спірному рішенні не зазначено, що відповідач надсилав запит до інституту, в якому навчалась на курсах позивач у спірний період, та/або до архівних установ, з метою уточнення інформації про факт навчання позивача.
Згідно зі статтею 56 Закону “Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
З огляду на наведене, є підстави вважати, що у розглядуваному випадку наявні підстави для зарахування спірних періодів роботи та навчання позивачки до страхового стажу.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на встановлені обставини у справі, суд вважає, що відповідачем спірне рішення прийнято без урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому суд доходить до висновку щодо його протиправності, та, як наслідок, про скасування рішення.
Разом з цим, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 14 цієї частини, та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до статті 58 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», органом, який призначає пенсії є Пенсійний фонд.
Як встановлено, саме до повноважень Пенсійного органу віднесено вирішення питання щодо зарахування пільгового стажу для призначення пенсії.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм закону, слід зазначити, що суд не є тим органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій. Суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії та самостійно зарахувати пільговий стаж для призначення пенсії Закону України “Про пенсійне забезпечення», оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів.
Відтак, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб'єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.
З огляду на наведене, у розглядуваному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.09.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо відшкодування позивачу витрат за надані правничі послуги адвоката, суд зазначає наступне.
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі № 540/2307/21.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано: копію ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1712705 від 30.10.2024; свідоцтво про право зайняття адвокатської діяльністю серія ДН № 4770 від 28.12.2016, договір про надання правничої допомоги від б/н від 01.05.2024; додаток № 2 від 25.10.2024 до договору про надання правничої допомоги від 01.05.2024; акт виконаних послуг від 04.11.2024; інформаційне повідомлення про зарахування коштів від 30.10.2024; платіжну інструкцію від 30.10.2024.
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 справі №520/6658/21).
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), предмет спору та значення справи для сторін, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на заперечення представника відповідача щодо обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 12 000,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки послуги, надані позивачці охоплюються загальною діяльністю адвоката щодо складання позовної заяви і подання її до суду. При цьому, суд зазначає, що сторони несуть витрати на професійну правничу допомогу адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану із справою.
Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн., відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягає стягненню з відповідача 807,47 грн., за рахунок його бюджетних асигнувань, що є пропорційною частиною до задоволених вимог.
Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення дій, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 262740010488 від 18.09.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
В частині інших позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 807,47 грн. (вісімсот сім гривень 47 копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень).
Повний текст рішення складено та підписано 30 грудня 2024 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.В. Зінченко