Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 грудня 2024 року Справа№200/3104/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,
У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність щодо не розгляду рапорту на звільнення, не нарахування і невиплати грошового забезпечення за період з 01.12.2022 по теперішній час; - зобов'язати розглянути по суті і надати письмову відповідь на рапорт щодо звільнення з військової служби від 03.04.2023; виплатити невиплачене грошове забезпечення за період з 01.12.2022 по теперішній час. Також позивач просить відшкодувати моральну шкоду, завдану бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 як суб'єкта владних повноважень, у розмірі 400 000,00 грн.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що у наявні дві підстави для звільнення з військової служби відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу»: 1. за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; 2. через сімейні обставини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. У зв'язку з цим 04.04.2023 року засобами поштового зв'язку (Укрпошта) був направлений відповідний рапорт щодо звільнення військовослужбовця з військової служби. Посилається те, що жодних дій командиром Військової частини НОМЕР_1 щодо поданого позивачем рапорту про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами та за станом здоров'я вчинено не було. Також посилається на те, що за період з 01.12.2022 по теперішній час йому незаконно і необґрунтовано припинили нараховувати та виплачувати грошове забезпечення, тим самим порушуючи вимоги законодавства України.
Крім того, позивач зазначає, що у нього істотно погіршився психологічний стан, хоча він знаходиться на заспокійливих ліках, які відпускаються без рецепта. Проте 08.08.2023 року ОСОБА_1 змушений був звернутись до лікаря психотерапевта у ТОВ «Міжнародний інститут клінічних досліджень», за результатами обстеження якого у нього виявлено: розлад адаптації, різко виражений депресивний синдром. Йому було призначено термінове лікування в умовах психіатричного стаціонару, а також сильнодіючі психотропні препарати. Внаслідок сильних моральних страждань через бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту у позивача часто виникає безсоння, головні болі, апатія, виникає затяжна депресія сильно реагує на сторонні різки звуки, які доносяться з вулиці, різке хлопання дверей, з'являється тривога за збереження життя мого та дітей, прислухаєть до будь-яких незрозумілих звуків. Вважає, що розумною та справедливою буде сума морального відшкодування ОСОБА_1 , завданою бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 - 400 000 гривень.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Указує на те, що рішення про звільнення позивача має приймати не командир батальйону, яким є командир військової частини НОМЕР_1 , а командир бригади, яким є командир військової частини НОМЕР_2 . Командиром військової частини НОМЕР_2 надавалась відповідь позивачу щодо його звільнення, а саме що останньому необхідно особисто прибути до військової частини та надати оригінали медичних документів та наказано для скорішого вирішення питання негайно прибути до місця проходження військової служби. Наказ командира Військової частини НОМЕР_2 Позивачем досі не виконано. Також позивачем порушується порядок звільнення з військової частини Позивачу достеменно було відомо про необхідність прибуття до військової частини та подання рапорту разом із документи, які підтверджують причини звільнення, до командування, про що останній повідомлявся як письмово так й усно за допомогою засобів зв'язку. Проте в порушення вимог законодавства позивач з лікувального закладу до військової частини не повернувся.
Також відповідач зазначає, що до Військової частини НОМЕР_1 не надходив рапорт позивача про звільнення з військової служби від 03.04.2023. За відсутності рапорту про звільнення позивача не можливо здійснити розгляд останнього та прийняти рішення по ньому, про що було повідомлено позивача листом від 15.09.2023 №4297. Позивач отримував грошове забезпечення за період з березня 2022 по жовтень 2022. У наступному грошове забезпечення не нараховувалось у зв'язку із неповерненням позивача до військової частини з відпустки за станом здоров'я та не надання медичних документів, які б підтверджували лікування останнього. Вважає, що позивачем не надано суду жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань, яких він зазнав у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із діяльністю відповідача щодо наявності підстав для не проведення відповідних виплат позивачу та не звільнення останнього з військової служби, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров'я, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Водночас позивачем не доведено, в чому безпосередньо полягає завдана моральна шкода, факт її заподіяння не підтверджено належними доказами.
Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що під час особливого періоду воєнного стану, подання військовослужбовцем документів на звільнення разом з рапортом не безпосередньому начальнику, а направлення такої поштою на адресу військової частини хоча і є недотриманням приписів статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 233 Положення № 1153/2008, однак не може бути підставою для не розгляду в розумний строк рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби. Указує на те, що рапорт позивача про звільнення з військової служби від 03.04.2023 був вручений 25.04.2023 року об 13:21 годин відповідно до скріншоту трекінгу відправлення засобами поштового зв'язку. Вважає необґрунтованими доводи щодо відсутності підстав для виплати грошового забезпечення.
Ухвалою суду від 24 травня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, витребувано докази.
Ухвалою суду від 18 червня 2024 року задоволено заяву Військової частини НОМЕР_1 про продовження процесуального строку. Продовжено Військовій частині НОМЕР_1 процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву на 10 днів з дня отримання цієї ухвали.
Ухвалою суду від 22 липня 2024 року розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 20 серпня 2024 року, витребувано докази.
Ухвалою суду від 16 серпня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотань представника ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 20 серпня 2024 року вирішено відкласти підготовче засідання на 19 вересня 2024 року, витребувано докази.
Ухвалою суду від 19 вересня 2024 року відкладено підготовче засідання на 15 жовтня 2024 року. Продовжено строк підготовчого провадження, витребувано докази.
Ухвалою суду від 15 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13 листопада 2024 року.
Ухвалою суду від 13 листопада 2024 року відкладено розгляд справи на 10 грудня 2024 року. Продовжено Військовій частині НОМЕР_1 процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву та витребуваних документів на 10 днів з дня отримання цієї ухвали, витребувано докази.
Ухвалою суду від 10 грудня 2024 року відкладено розгляд справи на 26 грудня 2024 року.
Позивач і представник відповідача до судового засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
Перешкоди для розгляду справи в судовому засіданні, визначені ст. 205 КАС України - відсутні.
Приписами ч. 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Частиною 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_3 , виданого 10.04.2002.
Також позивач надав до суду довідку від 06.04.2023 № 3002-5002694868 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за якою позивач перемістився з м. Торецьк до м. Київ.
Позивач надав до суду копію військового квитка серія НОМЕР_4 , виданого 24.11.2004, відповідно до якого позивач знятий з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 з 03.03.2022.
У довідці відповідача від 17.03.2022 № 7270/164 зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 з 03.03.2022.
У довідці ВЧ НОМЕР_1 від 01.12.2024 № 1554/4692 зазначено, що 25.08.2022 позивач вибув на медичний огляд ВЛК у Військову частину НОМЕР_5 , а 04.12.2022 виведений в розпорядження командира ВЧ НОМЕР_6 .
До суду наданий витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 04.12.2022 № 93-РС щодо звільнення позивача із займаної посади і зарахування в розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 .
До суду надана копія рапорту позивача від 03.04.2023 до командира ВЧ НОМЕР_1 , в якому ОСОБА_1 просив звільни його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини: наявність трьох дітей віком до 18 років).
Відповідач надав до суду довіку № 1554/4632 від 28.11.2024, в якій зазначено, що від позивача до ВЧ НОМЕР_1 не надходив рапорт про звільнення з військової служби від 03.04.2024.
До суду надано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_7 від 24 листопада 2015 року, за яким ОСОБА_2 є дружиною позивача.
Згідно зі свідоцтвом про народження серія НОМЕР_8 від 22 березня 2023 року позивач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 22 березня 2023 року складено відповідний актовий запис № 418.
Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_9 від 12 серпня 2009 року позивач є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що в Книзі реєстрації народжень 12 серпня 2009 року зроблено відповідний актовий запис № 217.
Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_10 від 24 листопада 2015 року позивач є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що 24 листопада 2015 року складено відповідний актовий запис № 253.
Також до суду надано свідоцтво про народження серія НОМЕР_11 від 20 липня 2024 року, за яком позивач є батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Позивач надав до суду копію свідоцтва про хворобу № 64 (вх. № 306 від 17.01.2023), яке складене Центральною військово-лікарською комісією ЗС України, відповідно до якого позивачу встановлено діагноз: стійкий різкий виражений посттравматичний стресовий розлад, зі стійкою затяжною тривожно - депрессивною симптоматикою, та стійкою агрипнією. Різко виражений астено-невротичний синдром з панічними включеннями. Указано, що позивач непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.
Відповідно до складеного КНП «Клінічної лікарні «Психіатрія» епікризу виписного з медичної карти стаціонарного хворого № 11947 від 08.02.2023 (відділення № 5) позивачу встановлений клінічний діагноз: стійкий різкий виражений посттравматичний стресовий розлад, зі стійкою затяжною тривожно - депрессивною симптоматикою, та стійкою агрипнією. Різко виражений астено - невротичний синдром з панічними включеннями. Також зазначено, що захворювання так пов'язане, з проходженням військової служби. Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. Крім того, вказано, що виписується з відділення з покращенням психічного стану, до ВЧ НОМЕР_1 . Прямує самостійно, зобов'язується з'явитися до ВЧ НОМЕР_1 .
У консультативному висновку спеціаліста ТОВ «Міжнародний інститут клінічних досліджень» від 07.08.2023 зазначено, що позивачу встановлено діагноз: розлад адаптація. Різко виражений астено-депресивний синдром. Рекомендовано - лікування (термінове) в умовах психіатричного стаціонару.
Листом від 28.02.2023 № 613 командир Військової частини НОМЕР_2 повідомив позивача (за наслідками розгляду звернення останнього до Міністерства оборони України) про те, що для звільнення з військової служби його необхідно особисто прибути до ВЧ НОМЕР_1 та надати оригінали виписного епікризу та свідоцтва про хворобу.
У вказаному листі наведений номер телефону начальника групи персоналу ВЧ НОМЕР_1 .
Також у вказаному листі зазначено про наказ командира ВЧ НОМЕР_2 , за яким позивач має негайно прибути до місця проходження військової для скорішого вирішення питання позивача.
Листом ВЧ НОМЕР_1 вих № 3431 від 27.07.2023 (за наслідками розгляду скарги, отриманої на гарячу лінію МОУ) позивача повідомлено про те, що до відповідача не надходили його листи та адвокатські запити. Також зазначено, що у ВЧ НОМЕР_1 не обліковується жодний документ, що підтверджує проходження позивачем лікування, що унеможливлює нарахування йому грошового забезпечення.
Листом ВЧ НОМЕР_1 вих № 4297 від 15.09.2023 (за наслідками розгляду скарг, отриманих на гарячу лінію МОУ з питання звільнення з військової служби і не отримання коштів) позивача повідомлено про те, що у 2022 році підтверджено лікування позивача з останньою датою 14.09.2022. Інших підтверджуючих документів не надходило. Позивача було звільнено з посади і зараховано в розпорядження ВЧ НОМЕР_1 із зупиненням виплат грошового забезпечення з листопада 2022 року. Роз'яснено порядок звільнення з військової служби і зазначено, що позивач має прибути до ВЧ НОМЕР_1 і надати відповідні документи.
У листі Військової частини НОМЕР_12 від 14.08.2023 № 825/7179/63 зазначено, що звернення ОСОБА_2 щодо бездіяльності посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 направлено для вирішення викладених по суті питань до Військової частини НОМЕР_13 .
У листі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві № 32313-23/к/11-11-17719/23 від 18.10.2023 зазначено, що станом на 17.10.2023 слідчі ТУ ДБР у м. Києві не повідомляли про підозру ОСОБА_1 .
У листі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Краматорську № Б-555/13-03-536/23 від 17.10.2023 повідомлено про закриття кримінальних проваджень щодо позивача.
Відповідно до виписки з банківського рахунку позивача від 27.09.2023 останні отримав грошове забезпечення за жовтень 2022 року в листопаді 2022 року.
З довідки відповідача від 27.11.2024 вих. № 1554/4610 випиває, що в грудні 2022 року позивач не отримував грошове забезпечення.
Крім того, відповідач надав до суду: - копію рапорту позивача від 15.02.2023 щодо звільнення з військової служби на підставі пп. «б» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я); - листа позивача від 15.02.2023 до Міністерства оборони України щодо сприяння у звільненні з віськової служби і направлення рапорту до ВЧ НОМЕР_1 ; - звернення позивача до Міністерства оборони України ( вх. № Б-6753/ОП від 15.02.2023) щодо розгляду звернення про звільнення з військової служби.
Суд звертає увагу на те, що у зверненні позивача до Міністерства оборони України ( вх. № Б-6753/ОП від 15.02.2023) ОСОБА_1 вказує, що медична частина повідомляла його про те, що він має самостійно дістатися до ВЧ НОМЕР_1 для подання рапорту про звільнення, але йому не відомо місце розташування ВЧ НОМЕР_1 , тому він просить Міністерство оборони України розглянути звернення щодо звільнення з військової служби.
Спірні правовідносини виникли щодо розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби і виплати грошового забезпечення.
Частиною 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до пп. «б» і пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку; через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Статтями 4 - 6, 8 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ), у редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, установлено, що повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан.
Відповідно до ст. 14 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно з п. 1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлено, що цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Підпунктом 2 п. 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 установлено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з п. 240 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я, крім військовослужбовців, визнаних військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (за винятком розумових, сенсорних, психологічних вад та інших захворювань, визначених Міністерством оборони України), які виявили бажання проходити військову службу та стосовно яких прийнято рішення про залишення на військовій службі за контрактом.
Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров'я документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.
Відповідно до п. 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Пунктом 260 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та визнані військово-лікарською комісією непридатними до неї з виключенням з військового обліку, підлягають звільненню у відставку за станом здоров'я, а визнані тимчасово непридатними до військової служби з повторним медичним обстеженням через 6 або 12 місяців - звільненню в запас за станом здоров'я із зазначенням у наказі про звільнення, що ці особи підлягають повторному медичному обстеженню після закінчення відповідного строку.
Пунктом 1.2 розділу І Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за № 438/16454 (далі - Інструкція № 170), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що застосування вимог Положення до громадян України здійснюється рішенням посадових осіб, яким надано таке право Положенням.
У разі тимчасової відсутності зазначених посадових осіб рішення з питань проходження військової служби приймається особами, на яких відповідно до письмового наказу покладене тимчасове виконання обов'язків за цими посадами.
Відповідно до приписів п. 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 установлено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Згідно з п. 22 розділу XII Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року № 280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2022 року за № 1407/38743 (далі - Інструкція № 280), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що після одужання військовослужбовці із закладу охорони здоров'я направляються: непридатні за станом здоров'я (у воєнний час) військовослужбовці за висновком військово-лікарської комісії - безпосередньо до попереднього місця служби, або, відповідно до клопотань командирів військових частин, у списках особового складу яких вони перебувають,- до визначеного у наказі про звільнення з військової служби районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для постановки на військовий облік (крім військовослужбовців, визнаних військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, які виявили бажання проходити військову службу та стосовно яких прийнято рішення про залишення на військовій службі за контрактом).
Відповідно до частин 1 - 4 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до п. 1 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260) установлено, що грошове забезпечення згідно з цим Порядком виплачується: військовослужбовцям, які проходять військову службу в апаратах Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України, Генеральному штабі Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, військовій частині НОМЕР_14 (далі - військові частини).
Згідно з п. 8 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Пунктом 15 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.
Також приписами Порядку № 260 унормовано порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 826/2778/14 зазначив, що норми КЗпП України не містять будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин,
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості..
Згідно з ч. 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14.
Суд звертає увагу, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-наголосив, що, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 9 серпня 2021 року у справі № 340/448/19, від 4 березня 2020 року у справі №815/2215/15, від 19 вересня 2018 року у справі №815/7401/16 зауважував, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування цієї шкоди.
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Зі змісту позовної заяви випливає, що правовідносини щодо розгляду рапорту позивач про звільнення від 15.02.2023 не є спірними в межах цієї справи.
Щодо рапорту позивача про звільнення з військової служби (за сімейними обставинами) від 03.04.2023 позивач посилається на те, що цей рапорт був направлений відповідачу поштою.
Водночас відповідач зазначає, що не отримував рапорт від 03.04.2023.
До позовної заяви наданий опис вкладення в цінний лист (0214011902367) до Військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 з відбитком штемпелю Укрпошти від 04.04.2023. Відповідно до цього опису вкладення в цінний лист позивач надіслав рапорт від 03.04.2023 з додатками (копіями відповідних документів, зокрема свідоцтв про народження дітей позивача).
Відповідно до накладної № 0214011902367 від 04.04.2023 указане поштове відправлення направлено до м. Лиман, Донецької області з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Позивач посилається на те, що вручення відповідачу вказаного поштового відправлення підтверджується скріншотом трекінгу відправлення засобами поштового зв'язку (25.04.2023 року об 13:21 годин).
До позовної заяви додане зображення, яке складається з двох сторінок. На першій сторінці зазначений номер НОМЕР_15 , але відсутні відомості про вручення. Також зображення на першій сторінці має ознаки поєднання окремих знятків. На другій сторінці відсутній номер відправлення, але є відомості про вручення за довіреністю 25.04.2023 у м. Добропіллі.
Водночас, як було зазначено, поштове відправлення направлено до м. Лиман, Донецької області, а не до м. Добропілля.
Указане поштове відправлення направлене з повідомленням про вручення.
Суд вважає, що саме повідомлення про вручення поштового відправлення було б належним, достатнім та достовірним доказом отримання відповідачем рапорту від 03.04.2023 з додатками. Таке повідомлення про вручення поштового відправлення надало б можливість установити, зокрема певну особу, яка отримала поштове відправлення.
Проте відповідного повідомлення про вручення поштового відправлення до суду не надано.
Крім того, суд звертає увагу на те, що на підтвердження листування з позивачем відповідач надав копію конверту зі штемпелем Укрпошти та номером 8530206847806. На цьому конверті адресою Військової частини НОМЕР_1 зазначено АДРЕСА_2 .
Тому, ураховуючи те, що відповідач заперечує отримання рапорту позивача від 03.04.2023, суд вважає, що наведені зображення (знятки) не є достатніми для підтвердження отримання Військовою частиною НОМЕР_1 рапорту від 03.04.2023.
Відтак у суду відсутні підстави вважати, що ВЧ НОМЕР_1 отримувало рапорт позивача про звільнення з військової служби (за сімейними обставинами) від 03.04.2023.
З огляду на викладене, відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту на звільнення і зобов'язання розглянути по суті та надати письмову відповідь на рапорт щодо звільнення з військової служби від 03.04.2023.
Як випливає з повідомлених сторонами обставин і наданих до суду документів, позивач після 25.08.2022 (вибув на медичний огляд) взагалі не повертався до Військової частини НОМЕР_1 . За періоди після жовтня 2022 року у відповідача відсутні оригінали медичних документів щодо перебування позивача на лікуванні.
Ураховуючи те, що з грудня 2022 року (у межах заявлених позовних вимог) позивач фактично був відсутностій на службі (не виконував обов'язки військовослужбовця) та не подавав до Військової частини НОМЕР_1 оригіналів відповідних медичних документів, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач повинен був виплачувати позивачу грошове забезпечення, у тому числі додатку винагороду.
З огляду на те, що в межах цієї справи судом не встановлено протиправності рішень, дій чи бездіяльності відповідача, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди також не підлягає задоволенню.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Водночас наведене не позбавляє позивача права подати рапорт про звільнення з військової служби (за сімейними обставинами або з інших підстав) у встановленому законодавством порядку.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_16 ; АДРЕСА_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_17 ) про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.
Повне рішення суду складено 30 грудня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Куденков