Справа № 159/3180/24 Головуючий у 1 інстанції: Грідяєва М. В.
Провадження № 22-ц/802/1250/24 Доповідач: Здрилюк О. І.
18 грудня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Карпук А. К., Киці С. І.,
секретар судового засідання Ганжа М. І.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 , поданою від її імені представником ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2024 року та додаткове рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2024 року,
17 травня 2024 року ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку звернулася до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що 14.11.2022 між нею та ОСОБА_5 було укладено договір позики, що підтверджується розпискою від 14.11.2022, згідно якої ОСОБА_5 отримав у позику від ОСОБА_3 кошти у розмірі 52 000 доларів США, які зобов'язувався повернути до 30.08.2022.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер і на дату смерті свого обов'язку повернути позику не виконав.
Спадкоємцями ОСОБА_5 за законом у рівних частках є його дочки - вона і відповідач ОСОБА_4 , яка із заявою про прийняття спадщини за законом звернулася до приватного нотаріуса Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю. 27.07.2023 і приватним нотаріусом було відкрито спадкову справу № 58/2023, а 17.11.2023 видано свідоцтво про право на спадщину.
Відповідач успадкувала половину обов'язків ОСОБА_5 , тому зобов'язання із повернення половини із отриманих ОСОБА_5 у позику грошових коштів, що становить 26 000 доларів США, перейшло до ОСОБА_4 ..
Позивачем на виконання вимог ч. 1 ст. 1281 ЦК України 13.05.2024 було надіслано приватному нотаріусу Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю. претензію кредитора по зобов'язаннях, які виникли на підставі розписки від 14.11.2002.
Також вимогу було надіслано 13.05.2024 і відповідачу, однак відповіді на дату звернення із позовом отримано не було.
Так, ОСОБА_5 на момент смерті була належна частка у статутному капіталі ТОВ «Магістраль-Плюс» у розмірі 59,97 %, що у грошовому еквіваленті становить 9 900 грн, а також квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 68,7 кв.м, з яких відповідач успадкувала свою частку.
Відповідач свого успадкованого обов'язку повернути їй у межах вартості успадкованого майна позику у розмірі 26 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 30.08.2022 становить 950 783 грн 60 коп, за договором позики від 14.11.2022 не виконала, позику не повернула, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку.
Ураховуючи наведене, просила стягнути з ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за договором позики (розписки від 14.11.2022) у розмірі 26 000 доларів США та судові витрати по справі.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2024 року в позові відмовлено.
Додатковим рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2024 року стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 9 507,84 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 від імені позивача ОСОБА_3 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову і стягнення судового збору в дохід держави з відповідача ОСОБА_4 ..
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_6 від імені відповідача ОСОБА_4 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала із наведених у ній підстав і просить її задовольнити.
Представник відповідача апеляційну скаргу заперечив і просить залишити її без задоволення.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судових рішень, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін з таких підстав.
Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Порядок пред'явлення вимог до спадкоємців та порядок задоволення таких вимог визначено у ст. ст. 1281, 1282 ЦК України.
Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження укладеного 14.11.2022 між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 договору позики позивач надала розписку, складену ОСОБА_5 14.11.2022, за змістом якої ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_3 в позику кошти у сумі 52 000 доларів США та зобов'язувався повернути у термін до 30.08.2022 включно, виконання договору АДРЕСА_2 (а. с. 4).
Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 5).
З витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 27.07.2023 вбачається, що після смерті ОСОБА_5 заведена спадкова справа № 58/2023 за заявою ОСОБА_4 приватному нотаріусу про прийняття спадщини після смерті батька (а. с. 6, 7).
ОСОБА_3 13.05.2024 звернулася до приватного нотаріуса за місцем відкриття спадкової справи з претензією кредитора, пред'явивши вимоги кредитора за договором позики від 14.11.2022, укладеним між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 , до спадкоємця ОСОБА_5 - ОСОБА_4 у розмірі 26 000 доларів США, посилаючись на ст. ст. 1281, 1282 ЦК України, яка надіслана ОСОБА_4 засобами поштового зв'язку 14.05.2024 (а. с. 7 - 11).
Як вбачається із копії свідоцтва про право власності від 27.12.2002, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 (а. с. 12).
Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Магістраль-Плюс» зазначено ОСОБА_5 (а. с. 13-24).
Представник відповідача в апеляційному суді заперечував існування між сторонами будь-яких зобов'язань за поданою позивачем розпискою від 14.11.2022.
Представник позивача в апеляційному суді ствердила про отримання коштів ОСОБА_5 від ОСОБА_3 саме 14.11.2022.
Жодних змін, доповнень чи уточнень до договору позики від 14.11.2022 його сторонами за життя ОСОБА_5 не укладалося.
Ураховуючи наведені обставини, а також зміст розписки в частині зобов'язання повернути кошти до 30.08.2022, апеляційний суд дійшов висновку, що сторонами 14.11.2022 фактично не узгоджено обов'язку позичальника повернути позику.
А відповідно до вимог ст. ст. ст. 1216, 1218 ЦК України до спадкоємця ОСОБА_4 не перейшло обов'язку, якого не існувало у спадкодавця ОСОБА_5 за розпискою від 14.11.2022.
Виходячи з наведеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Помилкове посилання суду першої інстанції на не укладеність договору позики, не впливає на правильність оскаржуваного рішення суду.
Оскільки при поданні позову ОСОБА_3 не сплатила судовий збір, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність при відмові у позові стягнути судовий збір із позивача в дохід держави, про що ухвалено додаткове рішення суду.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування судових рішень, ухвалених з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 , подану від її імені представником ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2024 року та додаткове рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді