Справа № 757/57817/20-ц
Провадження № 4-с/761/222/2024
24 грудня 2024 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва Пономаренко Н.В., вирішуючи питання щодо відкриття провадження по скарзі Київської міської ради на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, заінтересована особа (стягувач) ОСОБА_1 , в частині винесення постанов про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору, -
До Шевченківського районного суду міста Києва порядку цивільного судочинства (ст.447 ЦПК України) надійшла скарга Київської міської ради на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, заінтересована особа (стягувач) ОСОБА_1 , в частині винесення постанов про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору.
Відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частиною першої ст.448 ЦПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Згідно долучених до скарги матеріалів вбачається, що в провадженні Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №757/57817/20-ц від 16.02.2024, яким зобов'язано Територіальну громаду міста Києва в особі КМР перерахувати ОСОБА_1 за рахунок відмерлої спадщини, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_2 , яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 грошові кошти в сумі 89452,00 грн.
Як вбачається зі змісту вказаної скарги, Київська міська рада просить суд: 1. Визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконя рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Лазаревої А.І. про відкриття виконавчого провадження від 08.11.2024 ВП НОМЕР_1. 2. Визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконя рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Лазаревої А.І. про стягнення виконавчого збору від 08.11.2024 ВП НОМЕР_1. 3. Визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконя рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Лазаревої А.І. про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 08.11.2024 ВП НОМЕР_1.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
В свою чергу, Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.10.2010 №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», зокрема, відповідно до п.6 поз'яснено, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.
Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на боржника, не виконана самостійно, є підставою для її примусового виконання.
За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами.
Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Тому слід ураховувати, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон № 1404-VІІІ) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем.
Згідно ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 2-1409/11 (провадження № 14-137цс19).
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але ї дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 20 КАС України розмежовано предметну юрисдикцію місцевих загальних судів та окружних адміністративних судів.
У відповідності до ч. 2 ст. 20 КАC України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.
Отже, стаття 20 КАС України розмежовує предметну підсудність адміністративних судів, та обмежує розгляд справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, а саме - щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 20 КАС України.
З огляду на вищесказане, положення частини 5 статті 287 КАС України можливо застосовувати лише з урахуванням приписів п. 4 ч. 1 ст. 20 КАС України.
Як вбачається зі змісту скарги, позивачем оскаржено, зокрема, постанову державного виконавця про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження винесену в порядку ст. 42 Закону № 1404-VIII, та стягнення виконавчого збору винесену в порядку ст. 27 Закону № 1404-VIII, які є окремим виконавчим документом.
Отже, скарга, подана в даному випадку в порядку ст.ст.447-452 ЦПК України про скасування постанови державного виконавця про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вказані вимоги розглядаються в прядку адміністративного судочинства.
Таким чином, вищевказана справа з приводу оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу не підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
В свою чергу, норми ч.3 ст.21 КАС України передбачають, якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає окружний адміністративний суд.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що заявлені в скарзі вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства в порядку, визначеному КАС України.
Згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Вивчивши матеріали скарги та зважаючи на вищезазначене, наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження у цивільній справі за вказаною скаргою.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 4, 19 КАС України, ст.ст. 186, 447-448, 259-261,353, 354 ЦПК України, суддя, -
у відкриті провадження у цивільній справі за скаргою Київської міської ради на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, заінтересована особа (стягувач) ОСОБА_1 , в частині винесення постанов про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.261 ЦПК України.
Суддя: