печерський районний суд міста києва
Справа № 757/26594/23-ц
пр. 2-3573/24
20 грудня 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Головко Ю. Г.,
за участю секретаря судових засідань Мхітарян М. М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди,
В червні 2023 до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди.
Позивач просить суд відшкодувати моральну шкоду, оскільки, на його думку, будучи незаконно притягнутим до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП, внаслідок незаконного ініціювання провадження у справі про адміністративне правопорушення та необґрунтованим рішенням суду першої інстанції, йому було завдано моральної шкоди.
Відтак, позивач просить суд стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 31121,50 грн.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.07.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
20.11.2023 Державною казначейською службою України було направлено відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало.
Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов'язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів.
Також зазначено, що на позивача не накладено адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, також у позові відсутні докази сплати позивачем штрафу, що свідчить про неможливість поширення приписів статті 1176 ЦК України та Закону про відшкодування шкоди на відповідні правовідносини.
Ототожнюючи визнання дій незаконними із закриттям адміністративної справи за відсутністю складу адміністративного правопорушення позивач посилається на постанову Київського апеляційного суду від 25.10.2022 у справі № 759/8253/22, якою закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, у зв'язку з відсутністю в його діях адміністративного правопорушення.
Проте, даною постановою протиправність або незаконність дій Департаменту патрульної поліції Національної поліції України не встановлена.
При цьому, сам факт закриття справи судом постанови про адміністративне правопорушення не тягне за собою обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії відповідачів завдали позивачу моральної шкоди.
Зазначена позиція Казначейства підтверджується позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21.10.2020 у справі №312/262/18.
Відтак, позивач не надав доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння йому моральних та фізичних страждань, наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та вини останнього в її заподіянні.
З урахуванням зазначеного, представник Державної казначейської служби України просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
10.10.2023 представником Департаменту патрульної поліції Національної поліції України було подано відзив на позовну заяву.
У відзиві зазначено, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, його посадових осіб або службових осіб. При цьому, факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органів державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. Належним доказом протиправних ( неправомірних ) рішень, дій чи бездіяльності є відповідне рішення ( вирок ) суду, що набрало законної сили.
Представник відповідача звертає увагу, що постанова Київського апеляційного суду від 25.10.2022 у справі №759/8253/22, згідно якої закрито провадження у справі відносно позивача за ч. 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), не є доказом протиправності дій Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо складання адміністративного протоколу, оскільки предметом судового розгляду вказаної вище справи було виключно з'ясування обставин наявності чи відсутності події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 статті 130 КУпАП, у діях позивача, а не правомірність вказаних вище дій відповідача.
Враховуючи вищезазначене, на думку представника відповідача, матеріали справи не містять доказів того, що вказані вище дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо складання адміністративного протоколу у встановленому законом порядку визнавались судом протиправними.
Також, представник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України звертає увагу, що у позовній заяві позивач помилково тлумачить п. 4 статті 2 Закону України « Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ( далі - Закон) на свою користь, стверджуючи про право на відшкодування внаслідок закриття справи про адміністративне правопорушення.
Водночас, згідно зі ст. 1 Закону, відшкодуванню підлягає тільки шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту, завданого органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність та органів досудового розслідування.
З матеріалів справи відомо, що відносно позивача не застосовувався адміністративний арешт органами досудового слідства, а отже посилання позивача на Закон є безпідставними.
Також позивач не зазначає, в чому саме полягає моральна шкода, завдана йому, а вимога про відшкодування моральної шкоди у такому розмірі не обґрунтована, не надано доказів, що підтверджують такі обставини.
Таким чином, вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди, на думку представника відповідача, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення. Позивач не надав доказів та підтверджень наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів та вини останніх в її заподіянні.
Окрім цього, представником відповідача сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може біти доказом того, що дії або бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.
Такий висновок викладений Верховним Судом України у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21.10.2020 у справі № 312/262/18.
З урахуванням зазначеного, представник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом, 05.06.2022 старшим лейтенантом поліції Управління патрульної поліції у м. Києві Савенком Ю.М. було складено відносно ОСОБА_1 протокол, про вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення, 05 червня 2022 року о 00 годині 05 хвилин ОСОБА_1 на проспекті Академіка Корольова 6 у м.Києві керував автомобілем марки «Nissan Leaf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, незв'язна мова, нестійка хода. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився.
Постановою судді Святошинського районного суду м. Києва від 18.08.2022 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 496,20 грн.
Постановою Київського апеляційного суду у справі № 759/8253/22 від 25.10.2022 постанову Святошинського районного суду м. Києва від 18.08.2022 скасовано, адміністративне провадження відносно ОСОБА_1 щодо притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП закрито відповідно до положень статті 247 КУпАП за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Відтак, оскільки на думку позивача, він будучи незаконно притягнутим до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП, внаслідок незаконного ініціювання провадження у справі про адміністративне правопорушення та необґрунтованим рішенням суду першої інстанції, йому було завдано моральної шкоди, яка полягала у негативних емоціях, стресі, переживанні, емоційному напруженому стані.
Так, відповідно до ст. 16 ЦК Україна, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно дост. 1 Закону України «Про національну поліцію» національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Статтею 56 Конституції України визначено право кожної особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправні діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому, суд з'ясовує факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, втрати немайнового характеру.
Так, у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували, що дії працівників поліції щодо затримання позивача та складання відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування такої шкоди здійснюється незалежно від вини. Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність вини у діях працівників поліції при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, передбачених статтями 173, 185 КУпАП, є помилковими.
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17 (провадження № 61-11590св18), від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17 (провадження № 61-10582св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 591/1001/17 (провадження № 61-39927св18), від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21), від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21 (провадження № 61-5136св22), від 14 грудня 2022 року у справі № 201/7848/21 (провадження № 61-5118св22), та інших.
Відтак, з врахуванням даної позиції, суд приходить висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, внаслідок закриття адміністративного провадження відносно ОСОБА_1 щодо притягненя до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП, за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Так, Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Отже, законом установлено загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди. Тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення 31121,50 грн моральної шкоди є необґрунтованими, завищеними та суперечать засадам розумності і справедливості.
В даному випадку, наявні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 3000,00 грн. При визначені розміру відшкодування моральної шкоди, суд приймає до уваги обставини справи, ступінь моральних переживань позивача з приводу неправомірних дій відповідача, та вважає, що вказана вище сума в повній мірі зможе компенсувати заподіяну позивачу моральну шкоду.
Таким чином, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не мо же ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garsia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26 із подальшими посиланнями).
Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, з врахуванням зазначених обставин суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн, щодо інших вимог суд прийшов висновку про їх необґрунтованість та недоведеність.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інші учасники про понесені судові витрати не заявили, суд не проводить розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 23, 1166, 1174, 1176 ЦК України ст. 12, 141, 81, 263, 264, 273 ЦПК України , суд,-
Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.
В іншій частині вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю. Г. Головко