Справа № 212/5890/24
2/212/2850/24
19 грудня 2024 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, в складі: Головуючого судді - Власенко М.Д., за участю секретаря судового засідання - Машошиної Ю.О., представника позивача - адвоката Страха В.О., представника відповідача - адвоката Мухи М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю,-
У червні 2024 року адвокат Страх В.О., що діє в інтересах позивача звернувся до суду із вказаним позовом в якому просив визнати, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_1 з припиненням поширення правового режиму спільного сумісного майна на дану квартиру, а також стягнути з відповідача на користь позивача витрати пов'язані зі сплатою судового збору.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 25 травня 2018 року між сторонами було укладено шлюб, який розірвано за рішенням суду від 13 травня 2024 року. Від шлюбу сторони дітей не мають. 23 лютого 2019 року, трохи більше ніж через півроку після укладання шлюбу сторонами, на ім'я відповідача було придбано і зареєстровано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за 136890 грн. Хоч квартира і оформлена була на відповідача в період шлюбу сторін з поширенням презумпції права спільної сумісної власності подружжя, але її було придбано виключно за особисті кошти ОСОБА_1 завдяки продажу власного автомобілю, набутого ним до шлюбу. Так, позивач за тиждень до купівлі квартири, продав автомобіль марки “Volkswagen Passat», 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, за що отримав кошти одразу, в день написання довіреності, які і були використані для придбання квартири, склавши 16 лютого 2019 року довіреність на сторонніх осіб з правом розпорядження (продажем за ціну та на умовах по своєму розумінню). 26 лютого 2019 року від імені позивача вказаний автомобіль був офіційно проданий та відбулась перереєстрація на нового власника. Автомобіль було продано за 6500 доларів США, що еквівалентно 174655 грн. Оскільки частина спірної квартири в силу презумпції права спільної сумісної власності подружжя вже належить позивачу, звернулись до суду із позовом про визнання всієї квартири особистою власністю позивача та припинення правового режиму спільного сумісного майна подружжя.
Ухвалою суду від 01 липня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою суду від 01 жовтня 2024 року витребувано докази з Територіального сервісного центру 1243 Регіонального сервісного центру ГСЦ Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області та Третьої Криворізької державної нотаріальної контори.
Від представник відповідача - адвоката Мухи М.В. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву в якому вказано, що за час перебування у шлюбних відносинах, а саме 23 лютого 2019 року була придбана нерухомість - двокімнатна квартира, за адресою: АДРЕСА_1 . 16 лютого 2019 року позивач видав довіреність на ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 для продажу транспортного засобу «Volkswagen Passat» 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , який вибув з власності позивача 26 лютого 2019 року, тобто через три календарні дні після придбання квартири. Вартість транспортного засобу значиться у розмірі 6700 доларів США є орієнтовною, копія договору купівлі-продажу відсутня, а відтак сума відчуження є непідтвердженою. Ототожнення позивачем факту укладання довіреності з реалізацією права оплатного відчуження майна - транспортного засобу є помилковою. Видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без укладення договору його купівлі-продажу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала, а відтак відсутній факт отримання грошових коштів 16 лютого 2019 року, які, згідно позиції позивача, були використані для придбання спірної квартири. Доводи позивача про статус спірної квартири як його особистої приватної власності не доведені, а відтак діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, а отже спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Грошові кошти за спірну квартиру були сплачені до моменту відчуження позивачем транспортного засобу. Спірна квартира була придбана з наявними боргами, що на час оформлення договору купівлі-продажу становили в еквіваленті 1500 доларів США, про що зазначено у п.4.8. Договору. Станом на зараз борг - відсутній. У період року з моменту купівлі квартири в ній був проведений капітальний ремонт, комплектація меблями, побутовою технікою тощо. Усі ці дії відбувалися за спільні кошти подружжя у період перебування обох у шлюбі. Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник позивача - адвокат Страх В.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, вказуючи, що позивач вважає спірну квартиру особистою приватною власністю, тому питання про поділ спільного майна подружжя не ставиться.
Представник відповідача - адвокат Муха М.В. у судовому засідання заперечував проти позову, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву, вказуючи, що відповідачем не оспорюються обставини належності кожному з подружжя в рівних частинах по частині спірної квартири.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_7 ) уклали шлюб 25 травня 2018 року, про що зроблено відповідний актовий запис № 237 від 25 травня 2018 року Покровським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.13).
Рішенням Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпропетровська від 13 травня 2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.7-8).
Згідно довіреності від 16 лютого 2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Івановою С.Я. за № 161 за якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 представляти його інтереси в органах нотаріату, комісійних магазинах, сервісних центрах МВС України (Територіальних), Центрах надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів УДАІ ГУМВС України, Національній поліції України, органах МВС України, управлінні безпеки дорожнього руху, підрозділах патрульно-постової служби України, органах прикордонного та митного контролю, страхових компаніях, на станціях, підприємствах, організаціях, незалежно від їх підпорядкування і форм власності з усіх без винятку питань, пов'язаних з експлуатацією та розпорядженням (продажем за ціну та на умовах по своєму розумінню, передачею в найом (оренду), передачею у позичку, заставу тощо), переобладаннням (зміна кольору, заміна, у встановленому законом порядку, двигуна, кузова, інших деталей та обладання), ремонтом, проходженням державного технічного огляду, належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого Центром 1249 18 травня 2017 року автомобілем «Volkswagen», модель «Passat», рік випуску - 2007, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , тип ТЗ - легковий седан В, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с.16).
Згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Третьої криворізької державної нотаріальної контори Риковою Т.В. 23 лютого 2019 року за № 2-220, ОСОБА_8 передав майно у власність ОСОБА_9 , а ОСОБА_9 сплачує за нього обговорену грошову суму та приймає нерухоме майно (а.с.17-18, 104-105). У вказаному договорі також зазначено, що чоловік ОСОБА_10 - ОСОБА_1 надав заяву (згоду), справжність підпису на якій засвідчено у Третій криворізькій державній нотаріальній конторі 23 лютого 2019 року за № 2-219, на набуття квартири, засвідчено Кузнецовою О.С., приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області 20.12.2013 року за реєстром № 1558.
Згідно п.1.2 договору купівлі-продажу квартири, ціла квартира, що відчужується за даним договором, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно заяви ОСОБА_1 , посвідченої державним нотаріусом Третьої криворізької державної нотаріальної контори Риковою Т.В. 23 лютого 2019 року за № 2-219, ОСОБА_1 дав згоду на укладення договору купівлі-продажу його дружиною ОСОБА_2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Також, ОСОБА_1 підтвердив, що грошові кошти, які витрачаються на придбання об'єкта нерухомості, є їх сумісною власністю. Придбана нерухомість також буде їх спільною власністю як така, що набувається ними за час шлюбу (а.с.106).
Згідно відповіді Територіального сервісного центру МВС № 1243 Головного сервісного центру МВС регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях Вих. № 31/29/1243/19-9573-2024 від 04 жовтня 2024 року, 26 лютого 2019 року транспортний засіб “Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_4 , чорного кольору (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 18 травня 2017 року було перереєстровано з ОСОБА_1 на ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу № 7179/19/001021 від 26 лютого 2019 року, укладеного з ФОП “ ОСОБА_12 ». 26 лютого 2019 року після державної перереєстрації в ТСЦ МВС № 1243 транспортного засобу “Volkswagen Passat» присвоєно д.н.з. НОМЕР_5 та свідоцтво про реєстрації НОМЕР_6 від 26 лютого 2019 року (а.с.100-101, 119-120).
Майно, що є особистою приватною власністю дружини та чоловіка визначено у статті 57 СК України.
Зокрема, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно доЗакону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Натомість, статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За ч.1 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За ст.69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
За ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ст.71 Сімейного кодексу України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Таким чином за загальним правилом, що випливає з наведених правових норм, вбачається, що будь-яке майно набуте за час шлюбу належить до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, якщо одним із них не доведене набуття ним особистої приватної власності на майно в період перебування в шлюбі.
Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Суд у цьому сенсі зазначає, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічні висновки Верховний Суд зробив у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), у якій також суд зазначив, що законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов'язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2021 року у справі № 161/8116/19 (провадження № 61-22259св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2023 року у справі № 357/9482/21 (провадження № 61-12596св22) вказано, що наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
20 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 712/3590/22, провадження № 61-14297св23, зазначив, що згода дружини, чоловіка на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, а також наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя; у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
За приписами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позивачем не спростовано належними та допустимими доказами презумпцію права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Твердження позивача про придбання спірної квартири лише за його особисті кошти, отримані від продажу власного автомобіля “Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 спростовуються відомостями, отриманими від ТСЦ МВС № 1243 ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях, згідно яких транспортний засіб “Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 було перереєстровано 26 лютого 2019 року з ОСОБА_1 на ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу № 7179/19/001021, тобто через три дні після придбання спірної квартири.
Посилання позивача та його представника на обставини продажу автомобіля до придбання спірної квартири, а саме 19 лютого 2019 року на підставі довіреності, суд відхиляє як такі, що не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства, оскільки сама по собі видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без укладання договору купівлі-продажу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Зазначені висновки сформовані у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 573/476/19 (провадження № 61-17254св19).
Судом безспірно встановлено та не спростовано позивачем, що спірна квартира була придбана подружжям у шлюбі 23 лютого 2019 року, при цьому позивач ОСОБА_1 надав нотаріально посвідчену згоду від 23 лютого 2019 року на укладення договору купівлі-продажу його дружиною ОСОБА_2 спірної квартири, а також власноручним підписом підтвердив, що грошові кошти, які витрачаються на придбання об'єкта нерухомості, є сумісною власністю подружжя придбана нерухомість буде спільною власністю як така, що набувається за час шлюбу.
Таким чином, оскільки стороною позивача не спростовано жодними належними та допустимими доказами презумпцію спільного сумісного права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, при цьому відповідачем не заперечувались обставини рівності часток подружжя у спільному сумісному майні, виходячи із меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання квартири за адресою АДРЕСА_1 особистою власністю позивача, у зв'язку із чим слід відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.
Враховуючи результат вирішення спору, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 12, 57, 76, 141, 247, 259 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складено та підписано 30 грудня 2024 року.
Суддя: М.Д. Власенко