Справа № 308/14366/24
18 грудня 2024 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Шепетко І.О.,
за участі секретаря судових засідань Петришина Н.А.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Лешанича А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про стягнення грошових коштів,-
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з державного бюджету України на його користь за період з 01.04.2024 по 31.07.2024 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання - 10 480,60 грн. та інфляційних втрат - 31 552,80 грн. із визначенням остаточної суми стягнення 3% річних та інфляційних втрат на день набрання рішенням суду законної сили.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.09.2023, ухваленим у цивільній справі №308/4804/22, частково задоволено позовну заяву ОСОБА_2 до Закарпатської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування завданої моральної шкоди.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 1 098 800,00 грн. грошового відшкодування моральної шкоди.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 07.03.2024 у цивільній справі №308/4804/22 частково задоволено апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.09.2023 змінено в частині розміру відшкодування мморальної шкоди, а саме - зменшено розмір моральної шкоди до суми 1 045 200,00.
Постановою Верховного Суду від 02.07.2024 постанову Закарпатського апеляційного суду від 07.03.2024 у цивільній справі №308/4804/22 залишено без змін.
Проте, зазначає, що в порушення вимог чинного законодавства України вже більше трьох місяців з моменту набрання рішенням суду законної сили, вищевказані кошти на відшкодування завданої моральної шкоди відповідачем позивачу не перераховані.
Зазначене і стало підставою для звернення до суду з позовом, в якому на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути 31 552,80 грн. інфляційних втрат та 10 480,60 грн. 3% річних.
03.06.2024 Ужгородським міськрайонним судом відкрито провадження по справі, призначено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та надано відповідачу строк для подання відзиву.
15.10.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування поданого відзиву зазначили, що постановою Закарпатського апеляційного суду від 07.03.2024 у справі № 308/4804/22 (далі - постанова суду) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.09.2023 змінено в частині розміру відшкодування моральної шкоди, зменшивши такий розмір моральної шкоди до суми 1 045 200,00 гривень. У решті розміру вимог рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Закарпатський апеляційний суд на виконання постанови суду 26.03.2024 видав виконавчий лист у справі № 308/4804/22 (далі - Виконавчий лист). У Казначействі 29.04.2024 за № 08-36460 зареєстрований лист Головного управління Казначейства у Закарпатській області від 22.04.2024 № 4-22-08/2180 про направлення пакету документів у справі № 308/4804/22, зокрема, заяви стягувача та Виконавчого листа.
Казначейство з моменту надходження вищевказаного пакету документів вживає усіх передбачених законодавством заходів щодо виконання Виконавчого листа, однак встановлений Верховною Радою України у законі про державний бюджет обсяг коштів не дозволяє здійснити відшкодування шкоди на користь позивача у 2024 році.
Стаття 25 Бюджетного кодексу України передбачає, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення № 215), Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема, здійснює безспірне списання коштів на підставі рішення суду.
Згідно з пунктом 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок № 845). Згідно з пунктом 1 Порядку № 845, цей акт визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Пункт 6 Порядку № 845 передбачає, що виконання судового рішення здійснюється на підставі оригіналу виконавчого документа згідно із заявою стягувача.
Отже, з 29.04.2024 Виконавчий лист обліковується у Казначействі для виконання за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Заходи щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб».
Наголосили, що згідно з пунктом 3 Порядку № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства. Ані БК України, ані Порядок № 845, ані будь-який інший акт законодавства не встановлюють для Казначейства строку для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно із судовими рішеннями про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями державних органів.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (Казначейство), протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Таким чином вважають, що Закон про гарантії як спеціальний акт законодавства у сфері виконання окремої категорії судових рішень (щодо яких і виник цей спір) передбачає не безумовний строк виконання судового рішення (3 місяці), але строк, у разі пропущення якого стягувач отримує право на виплату компенсації.
Також зазначили, що вважають ,що спірні правовідносини у цій справі виникли з підстав виконання Казначейством (як суб'єктом владних повноважень) судового рішення про безспірне списання коштів Державного бюджету України. Тобто відповідні правовідносини не регулюються цивільним законодавством відповідно до частини першої статті 1 ЦК України, отже застосування до них будь-яких положень ЦК України, в тому числі ст. 625 ЦПК України є неможливим.
Вважають, що Казначейство не є боржником у розумінні статті 625 ЦК України. Своєю чергою Казначейство залучене до вказаної справи лише з огляду на надані йому повноваження щодо безспірного списання коштів бюджету, тобто як орган, котрий має вчинити чітко визначені законодавством України дії, спрямовані на виконання судового рішення про відшкодування шкоди. Отже, позовні вимоги про стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України є безпідставними та не можуть підлягати задоволенню.
Також просили звернути увагу суду на те, що питання виконання судових рішень за КПКВК 3504030 залежить від суми коштів, встановленої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Зважаючи на вищевикладене, Казначейство вживало та вживає всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на виконання рішення суду на користь позивача у порядку та спосіб, визначені законодавством України, не допускаючи порушення прав і законних інтересів позивача.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
16.12.2024 на адресу суду надійшов від представника позивача розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, в якому представник позивача надав суду уточнений розрахунок з врахуванням визначеної дати призначення справи до розгляду - 18 грудня 2024 року, оскільки, що вказаний в позовній заяві розмір інфляційних втрат та 3-х відсотків річних був розрахований станом на день подання позову.
А відтак просив стягнути з відповідача загальний розмір інфляційних втрат за весь період заборгованості з квітня 2024 по листопад 2024 - у суму 91 983,60 грн., загальний розмір 3% річних за період з квітня 2024 по грудень 2024 - у сумі 22 507,50 грн.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити повністю з урахуванням поданої заяви від 16.12.2024 про уточнений розрахунок інфляційних втрат та 3% річних.
Представник відповідача в судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити з підстав наведених у відзиві.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру, є частиною «права на суд» (див. mutatis mutandisрішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява № 18357/91) від 19 березня 1997 року, «Бурдов проти Росії» (Burdovv. Russia, § 34, 37, заява № 59498/00) від 7 травня 2002 року). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див. mutatis mutandisрішення ЄСПЛ у справі «Бурдов проти Росії (№ 2)» (Burdov v. Russia (№ 2), § 96-97, 99, 117, заява № 33509/04) від 15 січня 2009 року).
15 жовтня 2009 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява № 40450/04). Воно набуло статусу остаточного 15 січня 2010 року. У цьому рішенні ЄСПЛ визнав порушення Україною її зобов'язань за Конвенцією через систематичне невиконання державою рішень національних судів (пункт 1 статті 6 Конвенції, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції) і відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання (стаття 13 Конвенції) (§ 2, 3 резолютивної частини рішення). ЄСПЛ зазначив, що ці порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає у систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (§ 4 резолютивної частини рішення). Тому ЄСПЛ вказав, що Україна повинна невідкладно запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою ЄСПЛ (§5 резолютивної частини рішення).
Судом встановлено, що згідно з рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.09.2023, ухваленим у цивільній справі №308/4804/22, частково задоволено позовну заяву ОСОБА_2 до Закарпатської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування завданої моральної шкоди.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 1 098 800,00 грн. грошового відшкодування моральної шкоди.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 07.03.2024 у цивільній справі №308/4804/22 частково задоволено апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.09.2023 змінено в частині розміру відшкодування мморальної шкоди, а саме - зменшено розмір моральної шкоди до суми 1 045 200,00.
Постановою Верховного Суду від 02.07.2024 постанову Закарпатського апеляційного суду від 07.03.2024 у цивільній справі №308/4804/22 залишено без змін.
Закарпатський апеляційний суд на виконання Постанови суду 26.03.2024 видав виконавчий лист у справі № 308/4804/22.
У Державній казначейській службі України 29.04.2024 за № 08-36460 зареєстрований лист Головного управління Казначейства у Закарпатській області від 22.04.2024 № 4-22-08/2180 про направлення пакету документів у справі № 308/4804/22, зокрема, заяви стягувача та Виконавчого листа.
Як встановлено судом та не спростовано сторонами, на момент розгляду справи в суді грошові кошти стягувачу за виконавчим листом у справі №308/4804/22 не перераховані.
Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п'ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.
Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68.
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили незважаючи на те, чи погоджується учасник справи з висновками суду викладеними в цьому рішенні, яке набрало законної сили.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
Судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду та на момент розгляду справи в суді, грошові кошти, присуджені постановою Закарпатського апеляційного суду від 07.04.2024 у справі №308/4804/22 ОСОБА_2 на відшкодування завданої моральної шкоди, відповідачем не перераховані.
Отже, доводи відповідача про вживання ним заходів для виконання судового рішення в справі є безпідставним та не звільняють останніх від обов'язку по сплаті інфляційних втрат та 3 % процентів річних за період його невиконання.
Суд вважає безпідставними й доводи відповідача про те, що він є неналежним відповідачем, оскільки боржником у справі є держава Україна за рахунок коштів Держбюджету України, адже у спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею ж шкоди, а не суб'єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц). Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб'єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника.
Таким чином, у зв'язку з невиконанням судового рішення, що набрало законної сили відповідач не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Обставин, визначених ст. 622 ЦК України, за яких відповідач як боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання не встановлено.
Що ж стосується періоду за який позивач має право на отримання компенсації згідно зі статтею 625 ЦК України, то суд зазначає наступне.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").
З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України.
Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22).
Отже, три місяці для виконання виконавчого листа № 308/4804/22, пред'явленого до виконання ДКС України 29.04.2024, сплинули 29.07.2024, а тому днем початку прострочення держави-боржника є 30.07.2024, де кінцевою датою нарахування - 18.12.2024 - дата ухвалення рішення у справі №308/14366/24.
Розрахунок 3% річних проводиться за формулою:
Сума 3 % річних = сума боргу*3*кількість днів прострочення/365/100.
Розрахунок інфляційних втрат проводиться за формулою:
Інфляційні втрати=сума боргу*індекс інфляції за місяць/100 - сума боргу.
Так, з огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Інакше кажучи, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.38).
У даній справі судом не встановлено обставин, за яких можливе зменшення суми процентів річних, а тому суд, самостійно здійснивши перерахунок, доходить висновку, що сума, яка підлягає стягненню з відповідача трьох процентів річних становить 12 112,80 грн., а відтак позов у цій частині, підлягає до часткового задоволення.
Щодо інфляційних втрат, то суд враховує правову позицію щодо розрахунку інфляційних втрат, викладену у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, у пункті 38.2 якої Об'єднана палата визначила методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Суд бере до уваги, що прострочення виконання рішення суду у липні 2024 року не перевищує 15 днів, тому за цей місяць індекс інфляції не враховується.
Таким чином, суд, самостійно здійснивши перерахунок, доходить висновку, що інфляційні втрати позивача від прострочення виконання складає 60 621,60 гривень, внаслідок чого, позовні вимоги у цій частині, підлягають задоволенню частково.
Разом з тим, суд зазначає, що грошові кошти повинні стягуватися саме з Державного бюджету України, оскільки держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК України).
Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати цих коштів є держава Україна.
Тому, як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов'язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у рішенні суду, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 910/23967/16 та постанови Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 08.09.2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20).
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", ст.ст. 11, 524, 533-535, 625 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 141, 259, 265, 268, 273 ЦПК України, суд-
Позов ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 12 112,80 (дванадцять тисяч сто дванадцять гривень 80 копійок) грн., що становить 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання за період з 30.07.2024 по 18.12.2024 включно та 60 621,60 (шістдесят тисяч шістсот двадцять одна гривня 60 копійок) грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання за період з 01.08.2024 по 30.11.2024.
Стягнути з Державної казначейської служби України в дохід держави судовий збір в розмірі 769,48 (сімсот шістдесят дев'ять гривень 48 копійок) грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено 27.12.2024.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
Представник позивача: Попова Ганна Михайлівна, діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №21/701 від 07.10.2011, видане Закарпатською обласною КДКА на підставі рішення №2 від 14.09.2011 та ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АО №1147929 від 02.10.2024;
Відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.
Суддя І.О. Шепетко