27 грудня 2024 р. Справа № 480/2893/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.09.2024, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, м. Суми, повний текст складено 16.09.24 у справі № 480/2893/24
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції , Департаменту патрульної поліції
про визнання протиправним та скасування наказу,
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправним та скасування наказу задоволено; визнано протиправним та скасовано Наказ № 57 від 28.03.2024 в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення зауваження.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.12.2024 апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишено без задоволення, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 у справі № 480/2893/24 залишено без змін.
Додатковим рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат задоволено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. 00 коп. та судовий збір, сплачений при зверненні до суду в сумі 1 211 грн. 20 коп.
Не погодившись із додатковим рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про розподіл судових витрат відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, не відповідають критерію реальності та розумності їхнього розміру. Вважає, що суд першої інстанції дійшов зазначеного висновку без врахування того, що сама по собі справа є нескладною, а спірні правовідносини - не новими у судовій практиці з урахуванням кваліфікації адвоката та досвіду роботи, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року №5076-VI (надалі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися у тому числі через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.
Як убачається із матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано договір про надання правничої (правової) допомоги від 28.03.2024 за № 28/03 (далі за текстом - Договір), укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Попович Юлією Олександрівною.
Відповідно до п. 3.1 Договору, сторони домовились, що загальний розмір гонорару (винагороди за послуги) визначається складністю справи, затратами часу і обсягами роботи адвоката на фактичне виконання (підготовку до виконання) доручень за цим Договором.
Пунктом 3.2 Договору встановлено, що Клієнт зобов'язаний попередньо сплатити Адвокату фіксовану частину гонорару в сумі 5000,00 грн.
Також представником позивача надано детальний опис наданих послуг виконаних адвокатом станом на 10 квітня 2024 року, відповідно до якого загальна вартість наданих Виконавцем послуг становить 5 000,00 грн.
Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої/правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для справи, а також враховуючи предмет позову та обставини справи, суть виконаних послуг, задоволення позовних вимог у повному обсязі, дійшов висновку, що сума, заявлена позивачем до відшкодування, підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції у розмірі 5000,00 грн.
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про задоволення заяви позивача, колегія суддів зазначає, що витрати на правничу допомогу саме у сумі 5000,00 грн є співмірними із складністю цієї справи, наданими адвокатом обсягу послуг у суді першої інстанції, затраченим ним часом на надання таких послуг та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що норми КАС України покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З огляду на це представник відповідача, заперечуючи зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.
Водночас представником відповідача не надано доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, не надано власного розрахунку, яка сума витрат, на його погляд, є розумною.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснено судом першої інстанції в порядку ст. 139 КАС України та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 211,20 грн.
Доводів щодо незгоди з висновками суду першої інстанції в цій частині в апеляційній скарзі відповідачем не наведено.
Отже, в цій частині правильність висновків суду першої інстанції не може бути перевірена судом апеляційної інстанції, зважаючи на вимоги частини другої ст. 308 КАС України щодо можливого виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 у справі № 480/2893/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова