Головуючий І інстанції: Кухар М.Д.
27 грудня 2024 р. Справа № 520/10943/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні ді, -
22.04.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУ НП в Харківській області) щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані щорічні оплачувані відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, за 2016 рік у кількості 10 діб основної відпустки, за 2017 ріку у кількості 16 діб основної відпустки, за 2018 рік у кількості 10 діб основної відпустки, за 2019 у кількості 10 діб основної відпустки, за 2020 у кількості 11 діб (10 діб основної та 01 доба додаткової відпустки), за 2022 рік у кількості 33 діб (30 діб основної та 3 доби додаткової відпустки), загальна кількість 93 дні;
- зобов'язати відповідача ГУ НП в Харківській області нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані щорічні оплачувані відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, за 2016 рік у кількості 10 діб основної відпустки, за 2017 ріку у кількості 16 діб основної відпустки, за 2018 рік у кількості 10 діб основної відпустки, за 2019 у кількості 10 діб основної відпустки, за 2020 у кількості 11 діб (10 діб основної та 01 доба додаткової відпустки), за 2022 рік у кількості 33 діб (30 діб основної та 3 доби додаткової відпустки), загальна кількість 93 дні.
В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про звільнення зі служби в поліції відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, за 2016 рік у кількості 10 діб основної відпустки, за 2017 ріку у кількості 16 діб основної відпустки, за 2018 рік у кількості 10 діб основної відпустки, за 2019 у кількості 10 діб основної відпустки, за 2020 у кількості 11 діб (10 діб основної та 01 доба додаткової відпустки), за 2022 рік у кількості 33 доби (30 діб основної та 03 доби додаткової відпустки), загальна кількість 93 дні.
Заперечуючи проти вимог позивача, у відзиві на адміністративний позов ГУ НП в Харківській області зазначає, що за інформацією УКЗ ГУНП в Харківській області (від 02.05.2024 № 2277вс/119-12/01-2024), - під час проходження служби в ГУНП в Харківській області з 07.11.2015 по 04.03.2023 ОСОБА_1 не використав щорічну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 03 діб, за 2016 рік у кількості 10 діб основної відпустки, за 2017 ріку кількості 16 діб основної відпустки, за 2018 рік 10 діб основної відпустки, за 2019 у кількості 10 діб основної відпустки, за 2020 у кількості 11 діб (10 діб основної та 01 доба додаткової відпустки), за 2022 рік у кількості 33 доби (30 діб основної та 03 доби додаткової відпустки). Щорічну оплачувану основну та додаткову відпустку за 2021 рік використав у повному обсязі. За невикористану частину щорічної оплачуваної відпустки за період з 01.01.2023 по 04.03.2023 у кількості 6 діб при звільнені отримано грошову компенсацію.
Також відповідач зазначає, що з 01.05.2022 набув чинності Закон України від 15.03.2022 № 2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» (далі - Закон № 2123-IX), яким внесені зміни, зокрема до статті 60 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), а саме частину 1 викладено у наступній редакції «Відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції», що виключає можливість субсидіарного застосування загальних норм трудового законодавства та інших загальних законів до регулювання порядку проходження та припинення служби поліцейськими. А відтак, при вирішенні спірних правовідносин повинні застосовуватися норми Закону № 580-VIII, що також узгоджується із позицією Верховного Суду у постанові від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні)) задоволено вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 .
Так, судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність відповідача ГУ НП в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не використані щорічні оплачувані відпустку за 2015 рік у кількості 03 діб, за 2016 рік у кількості 10 діб основної відпустки, за 2017 ріку у кількості 16 діб основної відпустки, за 2018 рік 10 діб основної відпустки, за 2019 у кількості 10 діб основної відпустки, за 2020 у кількості 11 діб (10 діб основної та 01 доба додаткової відпустки), за 2022 рік у кількості 33 доби (30 діб основної та 03 доби додаткової відпустки), загальна кількість 93 дні.
Зобов'язано відповідача ГУ НП в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані щорічні оплачувані відпустку за 2015 рік у кількості 03 діб, за 2016 рік у кількості 10 діб основної відпустки, за 2017 ріку кількості 16 діб основної відпустки, за 2018 рік 10 діб основної відпустки, за 2019 у кількості 10 діб основної відпустки, за 2020 у кількості 11 діб (10 діб основної та 01 доба додаткової відпустки), за 2022 рік у кількості 33 доби (30 діб основної та 03 доби додаткової відпустки), загальна кількість 93 дні.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НП в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Висновок суду вмотивований тим, що у зв'язку з відсутністю правового врегулювання положеннями закону України «Про Національну поліцію» і Порядку № 260, у вирішенні питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки застосовується Кодекс законів про працю України і закону України «Про відпустки2.
Відповідно до частини 1 статті 24 закону України «Про відпустки» і частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
У випадку звільнення поліцейського з органів Національної поліції України виплачується компенсація за всі невикористані дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі ГУ НП в Харківській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Аргументи, наведені відповідачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов. Крім того, відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги зміни, які були внесені до статті 60 Закону № 580-VIII, через що суд дійшов до помилкового висновку, застосовуючи попередню редакцію норми вказаної статті, не врахувавши те, що з 01.05.2022 по 04.10.2023 не передбачені умови та підстави виплати поліцейському грошової компенсації за невикористані дні щорічних чергових відпусток не у році звільнення зі служби в поліції.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
В даному випадку, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не є складними, виходячи з визначення справ незначної складності.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 07.11.2015 по 04.03.2023 ОСОБА_1 проходив службу в ГУ НП в Харківській області та відповідно до наказу начальника ГУНП у Харківській області по особовому складу від 22.02.2023 № 92 о/с був звільнений за п.6 ч.1 ст.77 Закону № 580-VIII у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України (а.с. 18).
Відповідно до Витягу із наказу ГУНП в Харківській області № 360 о/с від 16.08.2023 внесено зміни до наказу ГУНП в Харківській області № 92 о/с по особовому складу від 22.02.2023 в частині зміни дати звільнення з 22.02.2023 на 04.03.2023 з виплатою компенсації за невикористану частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за період з 01.01.2023 по 04.03.2023 у кількості 6 діб. (а.с. 24).
27.04.2023 позивач звернувся до ГУНП в Харківській області із заявою, в якій просив надати інформацію про нараховані та виплачені суми при звільненні з зазначенням дати розрахунку та проведення виплат, видати трудову книжку, провести розрахунок після звільнення згідно чинного законодавства (виплатити заробітну платну та виплатити компенсацію за не використані відпустки за 2016 рік - не використано 10 днів щорічної відпустки, за 2017 ріку - не використано 16 днів щорічної відпустки, за 2018 рік - не використано 10 днів щорічної відпустки, за 2019 - не використано 10 днів щорічної відпустки, за 2020 - 11 днів, за 2022 рік - 33 дні, та за 2023 рік. (а.с. 14).
12.05.2023 від ГУНП в Харківській області надійшла відповідь на заяву, в якій зазначено, що у зв'язку із повномасштабною військової агресією російської федерації особові справи співробітників ГУНП в Харківській області були евакуйовані, в тому числі і його особова справа. Видати трудову книжку та інші документи буде можливість тільки після усунення умов, що спричинили їх евакуацію. Що стосується компенсації за невикористану відпустку, то відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Таким чином, в наказі щодо звільнення з Національної поліції була вказана компенсація за невикористану відпустку за 2023 рік. (а.с. 16)
15.05.2023 ГУНП в Харківській області листом повідомило позивача, що наказом ГУНП в Харківській області від 22.02.2023 № 92 о/с його звільнено зі служби з 22.02.2023 згідно з Законом № 580-VIII за п. 6 ч.1 ст. 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) з виплатою компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за період з 01.01.2023 по 22.02.2023 у кількості 3 діб. Відраховано з грошового забезпечення та інших виплат поліцейського вартість предметів однострою особистого користування строк носіння (експлуатації) яких не закінчився у розмірі 2265,81 грн. Також було нараховано грошове забезпечення за 22 дні лютого 2023 року у сумі 5968,24 грн., три дні компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за період з 01.01.2023 - 22.02.2023 року у сумі 759,59 грн. (а.с. 15)
ГУ НП в Харківській області листом від 06.03.2024 повідомлено представника позивача, що під час проходження служби в ГУ НІІ в Харківській області з 07.11.2015 по 04.03.2023 ОСОБА_1 не використав щорічну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, за 2016 рік у кількості 10 діб основної відпустки, за 2017 ріку у кількості 16 діб основної відпустки, за 2018 рік у кількості 10 діб основної відпустки, за 2019 у кількості 10 діб основної відпустки, за 2020 у кількості 11 діб (10 діб основної та 1 доба додаткової відпустки), за 2022 рік у кількості 33 доби (30 діб основної та 3 доби додаткової відпустки). Щорічну оплачувану основну та додаткову відпустку за 2021 рік використав у повному обсязі. За невикористану частину щорічної оплачуваної відпустки за період з 01.01.2023 по 04.03.2023 у кількості 6 діб при звільненні отримано грошову компенсацію (а.с. 23).
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України від 15.11.1996 за № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин 1-3 ст. 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону № 580-VIII).
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами 1-4 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин 7-11 ст. 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.
Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами 1 та 2 ст. 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом МВС України № 260 від 06 квітня 2016 (далі - Порядок № 260), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами 7, 8 п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Отже, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у ст. 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, слід дійти висновку, що законом не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, на яку він мав право у попередньому календарному році, однак не використав таке протягом вказаного періоду. При цьому, працівник може використати відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином у наступному календарному році, у тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII та Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, колегія суддів дійшла висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР та ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19, від 04.02.2021 у справі № 160/5393/19, від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20, від 26.05.2021 у справі № 360/1362/20, від 24.06.2021 у справі № 520/8054/2020.
Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на Закон № 2123-ІХ, яким внесено зміни до Закону № 580-VIII та викладено ч. 1 ст. 60 останнього в редакції: «Відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції», оскільки вказаним Законом № 2232-ІХ не було змінено правове регулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському.
Також колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.05.2023 по справі № 620/3663/19, враховуючи, що спірні правовідносини, які були предметом розгляду в суді касаційної інстанції у вказаній справі, не є подібними до правовідносин у цій справі та стосувалися питання законності наказу про переміщення позивача з підстави ненадання останнім згоди на таке переміщення, а не питання виплати компенсації за невикористані дні відпусток.
Згідно з інформацією Управління кадрового забезпечення ГУ НП в Харківській області, викладеній у листі (а.с. 23) позивачем у період із 07.11.2015 по 04.03.2023 не використано щорічну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, за 2016 рік у кількості 10 діб основної відпустки, за 2017 ріку у кількості 16 діб основної відпустки, за 2018 рік у кількості 10 діб основної відпустки, за 2019 у кількості 10 діб основної відпустки, за 2020 у кількості 11 діб (10 діб основної та 1 доба додаткової відпустки), за 2022 рік у кількості 33 доби (30 діб основної та 3 доби додаткової відпустки).
Зазначене свідчить, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність в частині не нарахування та не виплати позивачу в повному обсязі компенсації за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки у загальній кількості 93 діб, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, колегія судів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористану основну та додаткову відпустки за період з 2015-2022, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню
З урахуванням наведено вище, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ГУ НП в Харківській області, та не вбачає підстав для скасування судового рішення.
Інші доводи учасників справи на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 316 КАС України).
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова