СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/15501/24
пр. № 2/759/4962/24
07 листопада 2024 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Журибеда О.М.
за участю секретаря - Хвостенко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про чстягнення боргу за договором позики,-
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу за договором позики у розмірі 210208, 74 грн., судові витрати покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 05.08.2021 року між сторонами ьуло укладено договір позики на суму 137392 грн., зідно з яким позивач передав ОСОБА_2 137392, 00 грн. Відповідач забов'язався повернути борг до 31.08.2021 року, проте умови договору не виконав.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 02.08.2024 року справу прийнято до провадження судді та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідачу запропоновано надіслати відзив на позовну заяву.
Станом на дату розгляду справи на адресу суду відзиву від відповідача не надходило.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідача та/або позивач до суду не подавали.
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
При цьому суд зазначає, що відповідно до п.2 ч.7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Дослідивши позовну заяву та письмові докази, судом встановлено, що між сторонами виникли відносини позики.
05.08.2021 року, позивач ОСОБА_1 надав відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1137392, 00 грн., що еквівалентно 5100 доларів США, з забов'язанням повернути борг до 21.08.2021 року.
Положеннями ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Приписами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Як вбачається з розписки відповідач зобов'язався у термін до 21.08.2021 року виконати взяті на себе грошові зобов'язання.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс 15, на підтвердження укладення договору позики та його умов згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми та дату отримання коштів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14, договір позики є укладеним з моменту передання грошей; складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою.
З огляду на вищезазначені норми цивільного законодавства за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як факт його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Тобто, розписка - це документ, що засвідчує в письмовій формі факт одержання особою у власність, користування чи розпорядження грошей від іншої особи. Крім того, розписка має також містити дату отримання коштів.
Для того, щоб договір позики набрав чинності, необхідне підтвердження одержання позичальником позики.
З оглянутої судом розписки від 05.08.2021 року вбачається, що сторони в належній формі уклали договір позики, за якими відповідач взяв на себе зобов'язання повернути позичені кошти у сумі 137392, 00 грн., що еквівалентно 5100 дол. США.
Загалом, зі змісту вказаної боргової розписки вбачається наявність між сторонами боргового зобов'язання у вигляді договору позики, встановлений факт передачі відповідних сум коштів від позичальника до позикодавця, а також зазначено про зобов'язання позичальника повернути борг у визначений строк.
Відтак суд встановив, що між сторонами виник спір щодо договірного зобов'язання з повернення грошових коштів за договорами позики, який регулюється загальними положеннями про зобов'язання Глави 47 Книги п'ятої Зобов'язальне право та відповідними нормами параграфу 1 Позика Глави 71 ЦК України.
Згідно з вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналів боргових розписок у позивача/кредитора, свідчить про те, що боргові зобов'язання не виконані.
Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року № 707/2606/16-ц.
Відтак, суд дійшов висновку, що між сторонами був укладений договір позики, що підтверджено розпискою, яка в свою чергу як документ підтверджує укладення самого договору, його умови та засвідчує отримання вказаних грошових сум. При цьому, розписка містить зобов'язання про повернення боргу позичальником та строки повернення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.10.2019 року справа № 723/304/16-ц зазначила наступне: Відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за договором позики від 05.08.2021 року в загальній сумі 210208, 74 грн.
Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції то захист драв людини і основоположних, свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.
Крім того, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме судовий збір сплачений позивачем за подання позовної заяви в розмірі 2102, 09 грн.
Керуючись ст. ст. 525, 526, 545, 610, 615, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 19, 76, 81, 82, 141, 264, 265, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про чстягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ) 210208 (двісті десять тисяч двісті вісім) грн. 74 коп. заборгованості за договором позики від 05.08.2021 року.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір у сумі 2102, 00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М.Журибеда