Номер провадження: 22-ц/813/5267/24
Справа № 521/2100/22
Головуючий у першій інстанції Громік Д.Д.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
10.12.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 березня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою,
У січні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який 01.09.2017 року надав у позику, відповідачу ОСОБА_1 , грошові кошти у розмірі 24 000 доларів США у строк до лютого 2019 року. У визначений у розписці строк відповідач грошові кошти не повернув, а також ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань. Представник позивача зазначає, що спадкоємцем до майна померлого, а також всіх його прав та обов'язків є дружина спадкодавця ОСОБА_2 , яка у встановленому законом порядку прийняла спадок. У зв'язку з тим, що борг відповідач не повернув, позивач змушена звернутись до суду з даним позовом про стягнення боргу за договором позики, 3% інфляції з 01.02.2019 року по 26.01.2022 року за кожен день прострочення зобов'язання, що складає 2150,14 доларів США, а також витрат по сплаті судового збору.
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 07 березня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики (розписка) від 01.09.2017 року у загальному розмірі 24 000 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) 3% річних в розмірі 2150, 14 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 7519 грн. 00 коп.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання на 10.12.2024 року о 15:00 год. сторони не з'явились, причина не явки апеляційному суду не повідомили, клопотань про відкладення або про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не подавали.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Справа перебуває в судах з січня 2022 року, а в апеляційному суді з квітня 2024 року, тобто з перевищенням строків передбачених ст.ст. 210, 371 ЦПК України.
Враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги, обставини які стали відомі під час апеляційного провадження, достатньої наявності у справі матеріалів для розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів не вбачає перешкод для розгляду справи без участі в судовому засіданні належним чином повідомленого представника відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи позов, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики (розписка) від 01.09.2017 року у загальному розмірі 24 000 доларів США; стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних в розмірі 2150, 14 доларів США, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи позивачем надані достатні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, в той час, як інших доказів на спростування доводів позивача, відповідачем суду не надано та про їх витребування питання відповідачем не порушувалось.
Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:
- 01.09.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, про що останнім власноруч складена розписка щодо отримання у борг грошових коштів у розмірі 24 000 (двадцять чотири тисячі) доларів США.
Умови позики передбачали строк повернення грошових коштів у розмірі 24 000 (двадцять чотири тисячі) доларів США у строк до лютого 2019 року.
Отже строк повернення позики становив до 01.02.2019 року.
- ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_3 від 15.11.2023 року виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Спадкоємцем померлого ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_2 - позивач по справі.
Колегія суддів виходить з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
В силу ч.1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 Кодексу).
Об'єктами спадкування є цивільні права та обов'язки спадкодавця, що можуть ( мають здатність) переходити у спадщину.
Сукупність цих прав і обов'язків називається спадщиною або спадковою масою (спадковим майном). У спадковому праві ці поняття використовуються як рівнозначні, хоча точнішим є термін «спадщина», як такий, що охоплює сукупність цивільних прав і обов'язків спадкодавця. Спадкоємці не можуть прийняти тільки права і відмовитися від прийняття обов'язків. Спадщина приймається не в частині, а в цілому.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) - (стаття 1216 ЦК України).
Статтею 1218 ЦК України визначено склад спадщини - до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Таким чином, судом встановлено, що позивач прийняла спадкові права спадкодавця в цілому, а відтак, отримала право на пред'явлення даного позову про стягнення заборгованості за договором позики.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначеними родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та двосторонніми - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частинами першою та третьою ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 533 ЦК України - 1) грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. 2). якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: "за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що "у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання "наявність боргового документа у боржника" варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на "знаходження" в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що: "за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких висновків Верховний Суд не встановив".
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
При обрахунку 3 % річних за основу має браться прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Аналогічні висновки містяться в постанові ВП ВС від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16.
Встановивши, що:
- 01.09.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, про що останнім власноруч складена розписка щодо отримання у борг грошових коштів у розмірі 24 000 (двадцять чотири тисячі) доларів США з строком повернення грошових коштів до лютого 2019 року;
- строк виконання зобов'язань за договором позики за розпискою настав 01.02.2019 року;
- позивач ОСОБА_2 прийняла спадкові права спадкодавця ОСОБА_3 в цілому та отримала право на пред'явлення даного позову про стягнення заборгованості за договором позики;
- відповідач оглянувши в судовому засіданні оригінал розписки від 01.09.2017 року за якою ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 24 000 доларів США із зобов'язанням їх повернути у строк до лютого 2019 року, який представила позивач зазначивши, що почерк та підпис схожі на його власний, звернувши при цьому увагу на плями, які містяться на розписці, але не скористався своїм правом на звернення з клопотанням щодо проведення відповідної експертизи на предмет встановлення виправлень, дописів або інших змін в оригіналі розписки та не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження виконання ним умов Договору позики (розписки) від 01.09.2017 року, а також не заявив клопотання про витребування доказів на підтвердження оплати за розпискою,
суд першої інстанції набув обґрунтованого висновку про задоволення вимог про стягнення грошової суми у розмірі 24 000 доларів США.
Крім того, встановивши, що строк виконання грошового зобов'язання за розпискою настав 01.02.2019 року і відповідач не довів виконання ним грошового зобов'язання у встановлений договором позики строк, суд першої інстанції також обґрунтовано стягнув 3% річних, розрахованих з лютого 2019 року по 26.01.2022 року (1091 день) у розмірі 2150,14 доларів США.
Доводи апеляційної скарги, зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Слід також звернути увагу, що наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений: 27.12.2024 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова