Номер провадження: 33/813/2886/24
Номер справи місцевого суду: 509/1532/24
Головуючий у першій інстанції Бочаров А.І.
Доповідач Лозко Ю. П.
16.12.2024 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду судової палати у цивільних справах Лозко Ю.П.,
за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його захисника Малюка Євгена Євгеновича
розглянувши апеляційну скаргу захисника Малюка Євгена Євгеновича
на постанову судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 травня 2024 року
встановив:
Постановою судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 травня 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Вирішено питання щодо судового збору.
Cудом першої інстанції встановлено, що 24 лютого 2024 року о 06:25 год, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Mazda 626», реєстраційний номер НОМЕР_1 , по вулиці Базова, в смт Авангард Одеського району Одеської області, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушена координація рухів. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився під відеозапис, чим порушив п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ст. 130 ч. 1 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник Малюк Є.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати постанову судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 травня 2024 року та закрити провадження у справі.
За доводами апеляційної скарги в порушення вимог ст.ст. 268, 277-2 КУпАП справу розглянуто судом без участі ОСОБА_1 , останній не був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, оскільки повістка на його адресу не надсилалася, інші засобами зв'язку він не повідомлявся. В діях правоохоронців існували ознаки провокації до вчинення адміністративного правопорушення, оскільки вони спонукали ОСОБА_1 до вчинення правопорушення, штучно створили умови для того, щоб він сів за кермо транспортного засобу та проїхав декілька метрів на власному транспортного засобі до автомобіля правоохоронців, що підтверджується відеозаписом, долученим поліцейськими до матеріалів справи. Захисник звертає увагу, що правоохоронці не зупиняли транспортний засіб під керуванням ОСОБА_2 , а останній був змушений сісти за кермо автомобіля, оскільки один із поліцейських повідомив його про те, що транспортний засіб перешкоджає руху, тому потрібно його перепаркувати, та у разі не виконання цієї вимоги, автомобіль буде розміщено на штрафмайданчик, а документи, надані ОСОБА_2 не повернуть. Зазначений відеозапис триває 1 хвилину 31 секунду, що є порушенням пункту 5 розділу II Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18 грудня 2018 року №1026. Поліцейськими не було відсторонено ОСОБА_2 від керування транспортним засобом та не здійснено тимчасове затримання автомобіля, що на думку захисника є обов'язковим у цьому випадку.
Разом з апеляційною скаргою захисник подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовує тим, що справу розглянуто без участі
ОСОБА_2 , копію оскаржуваної постанови він отримав лише 11 листопада 2024 року.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та його захисник Малюк Є.Є. підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги.
Вислухавши ОСОБА_2 та його захисника Малюка Є.Є., перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Строк на апеляційне оскарження, пропущений із поважних причин, може бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи.
При вирішенні питання про можливість поновлення пропущеного процесуального строку, суд має зважати на причини, які слугували перешкодами у реалізації особою права на апеляційне оскарження.
Поважними причинами слід вважати лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка подала апеляційну скаргу, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане скаржником клопотання може бути задоволене.
Лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.
Так, 28 травня 2024 року судом прийнято оскаржувану постанову, тому у відповідності до ст. 294 КУпАП перебіг строку на апеляційне оскарження цієї постанови суду розпочався з 29 травня 2024 і закінчився 07 червня 2024 року.
З матеріалів справи убачається, що справу розглянуто без участі ОСОБА_1 , копію оскаржуваної постанови ОСОБА_1 отримав 11 листопада 2024 року, тоді як апеляційна скарга засобами поштового зв'язку подана 19 листопада 2024 року.
З огляду на вказане, апеляційний суд вважає наведені апелянтом доводи у якості причин пропуску строку на апеляційне оскарження поважними, у зв'язку з чим клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню.
Приймаючи постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, суддя виходив із того, що вина ОСОБА_1 підтверджується зібраними у справі доказами.
З такими висновками судді, апеляційний суд не погоджується, з огляду на таке.
У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже під час розгляду справи, законодавець покладає на суд обов'язок, обумовлений з'ясуванням істотних обставин справи, перелік яких регламентовано законом, які слугують правовими підставами (підґрунтям) для прийняття рішення про визнання особи винуватою у скоєнні інкримінованого правопорушення та застосування до неї заходу державного примусу у вигляді накладення стягнення.
При цьому, законодавець у положеннях ст. 7 КУпАП констатує, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Склад адміністративного правопорушення - це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності.
Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування відносно неї заходів державного примусу, зокрема накладення стягнення у виді штрафу.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Ознаками об'єктивної сторони вказаного адміністративного правопорушення є: по-перше, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції; по-друге, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів; по-третє відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Зважаючи на специфіку складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, встановлення у діях особи факту керування транспортним засобом є обов'язковим, недоведеність цієї обставини свідчить про відсутність у діях особи ознак інкримінованого правопорушення, а відтак і відсутність правових підстав для притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно з п.2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється. (ч.3 ст. 266 КУпАП).
Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним (ч.5 ст. 266 КУпАП).
Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 266 КУпАП).
Порядок проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння поліцейським і оформлення його результатів, регламентовано розділом II Iнструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 року №1452/735 (далі -Інструкція).
Пунктом 6 Порядку передбачено, що водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я.
Згідно із пунктом 8 Порядку у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Поняття доказів та джерела їх отримання, визначені ст. 251 КУпАП, зокрема до одних із таких джерел законодавець відносить протокол про адміністративне правопорушення, пояснення свідків та відеозапис, а також інші документи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №470993 від 24 лютого 2024 року убачається, що: «24 лютого 2024 року о 06:25 год в смт. Авангард, по вул. Базова, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Mazda 626» д.н.з. НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп'яніння запах алкоголю з порожнини рота, порушенням мови, порушення координації рухів. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому порядку відмовився на відеозапис, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП».
З відеозапису, долученого до матеріалів справи убачається, що поліцейським зафіксовано рух транспортного засобу за кермом якого знаходився ОСОБА_1 , а саме лише те, як автомобіль, який знаходився на узбіччі дорожньої смуги, на протилежній стороні дорожнього руху від правоохоронців та розташування їх автомобіля почав рух автомобілем у напрямку їх місцязнаходження, та наближаючись до правоохоронців, за вказівкою одного з поліцейських, ОСОБА_1 зупинив транспортний засіб у конкретному місці на яке вказав йому правоохоронець. Після того, як ОСОБА_1 вийшов із салону транспортного засобу та підійшов до службового автомобіля, його документи вже знаходилися у правоохоронців. На вимогу поліцейського ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у порядку, визначеному законом.
Отже із відеозапису, наданого правоохоронцями у якості джерела доказу, убачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, у час та місці зафіксованих у протоколі про адміністративне правопорушення, саме на вимогу поліцейського.
Також апеляційний суд звертає увагу, що після зупинки транспортного засобу, документи ОСОБА_1 вже знаходилися у розпорядженні правоохоронців, що свідчить про те, що перед фіксацією руху транспортного засобу, поліцейськими вже було встановлено особу ОСОБА_1 .
Характер, траєкторія руху транспортного засобу та поведінка водія свідчать про те, що він рухався саме на виконання вимог правоохоронців, тобто такі його дії, були викликані поліцейськими.
Водночас, матеріали справи не містять, а поліцейськими усупереч вимог ст. 251 КУпАП, що є їх процесуальним обов'язком, не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом до того моменту, як поліцейськими було встановлено його особу під час спілкування з ним, ці обставини за допомогою засобів відеозапису не зафіксовано.
Апеляційний суд вважає, що за встановлених у справі фактичних обставин, докази, що містяться у справі, які надані правоохоронцями не свідчать про те, що керування ОСОБА_1 транспортним засобом було добровільним та не залежало від виконання вказівок правоохоронців, що є однією з ознак складу інкримінованого адміністративного правопорушення, за відсутності якої не можливе вирішення питання про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення на останнього стягнення.
Суд першої інстанції, наведеним вище обставинам належної правової оцінки не надав, та дійшов помилкового висновку про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах "Кобець проти України" від 14.02.2008, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001, "Леванте проти Латвії" від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
За вимогами статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно приписів статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зважаючи на викладене вище, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду та закриття провадження у цій справі.
Інші доводи захисника, що наведені у апеляційній скарзі, апеляційний суд не перевіряє, оскільки встановлені апеляційним судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення про закриття провадження у справі, у зв'язку з чим надання правової (юридичної) оцінки іншим доводам не є доцільним.
У відповідності до п.2 ч.8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.
Згідно із п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити, а оскаржувану постанову судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 травня 2024 року скасувати та закрити провадження у справі на підставі
п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Керуючись ст. 294 КУпАП
постановив:
Клопотання захисника Малюка Євгена Євгеновича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 травня 2024 року.
Апеляційну скаргу захисника Малюка Євгена Євгеновича задовольнити.
Постанову судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 травня 2024 року скасувати.
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Ю.П. Лозко