Справа № 341/1245/24
Провадження № 33/4808/1117/24
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції ГАПОЛЯК Т. В.
Суддя-доповідач Васильєв
23 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Білан А.М.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2024 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, призначено стягнення у вигляді штрафу у розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік,-
Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2024 року ОСОБА_1 визнано винним за ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а також стягнуто 605,60 грн. судового збору.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 12 червня 2024 року о 01 год. 43 хв. по вулиці Святого Миколая, 1 в місті Галичі Івано-Франківської області керував автомобілем марки Hyundai Accent, д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю із ротової порожнини, нестійка хода, тремтіння пальців рук). Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився. ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху та допустив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2024 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Вважає, що оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а також не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи.
Зокрема, вказує, на те, що він є колишнім військовослужбовцем, який після спілкування із побратимом, негативними звістками про війну розхвилювався, прийняв ліки для пониження тиску, після чого направляючись додому був зупинений працівниками поліції. Стверджує, що працівники поліції здійснювали на нього психологічний тиск, ставилися до нього упереджено, звинувачували його в тому, що у нього наявний запах алкоголю з порожнини рота та що він перебуває в стані алкогольного сп'яніння, з чим він був незгоден.
Звертає увагу, що працівниками поліції не було вручено йому копію протоколу про адміністративне правопорушення, а також у матеріалах справи відсутні дані, які свідчать про те, що копію протоколу про адміністративне правопорушення було направлено ОСОБА_1 поштовим зв'язком.
Зазначає, що він повідомляв працівникам поліції ,що не вживав спиртних напоїв.
На думку апелянта, наявні у справі докази слід констатувати як такі, що мають за основу особисті припущення працівників поліції, оскільки згідно даних, які містить відеозапис та матеріалів адміністративної справи, час складення протоколу про адміністративне правопорушення містить розбіжності. Звертає увагу, що старший лейтенант поліції Хорошенюк Є.Р. та капітан поліції Мельничук В.В. не зупиняли транспортний засіб під його керуванням та прибули вже після зупинки.
Вважає, що йому не були належним чином роз'яснені його права.
Долучений до матеріалів справи відеозапис не є належним доказом, оскільки він не є безперервним. Зокрема, зі змісту даного відеозапису вбачається, що акт та направлення не були складені, він не був із ними ознайомлений та йому не були вручені відповідні копії.
В судовому засіданні апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник адвокат Білан А.М., підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просили скасувати постанову суду та закрити провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)
Так, під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції у повному обсязі були реалізовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо права скористуватись юридичною допомогою професійного захисника та були перевірені її доводи щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, внаслідок чого було встановлено, що вони є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів.
Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом.
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах ОСОБА_1 та його захисник адвокат Білан А.М., посилаються на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи та дослідити докази, які містяться в матеріалах провадження.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 191432 від 12.06.2024 року, ОСОБА_1 звинувачується в тому, що 12.06.2024 року о 01 год. 43 хі. В м. Галич, вул. Святого Миколая, буд.1 водій керував автомобілем марки Хюндай Акцент д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю із ротової порожнини, нестійка хода, тремтіння пальців рук), від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився в порядку чинног7о законодавства, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП. (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - інспектором СРПП ВП № 3 (м. Галич) РУП ГУНП в Івано-Франківській області сержантом поліції Хорошенюком Є.Р., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 від підпису відмовився.
Виклад обставин в протоколі цілком відповідає вимогам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07 листопада 2015 року № 1395.
ОСОБА_1 був присутній при складанні вказаного протоколу, був ознайомлений з його змістом, йому були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлений про те, що розгляд справи відбудеться в Галицькому районному суді, про що свідчить протокол про адміністративне правопорушення та відеозапис з нагрудних камер працівників поліції.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від надання пояснень у порядку ст. 63 Конституції України.
Апеляційний суд неодноразово вказував, що право відмовитися від надання пояснень не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Зокрема, апеляційний суд звертає увагу на те, що у вказаному протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловив заперечення щодо керування транспортним засобом та не надав змістовних пояснень стосовно обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення та які вимагали від нього надати певні пояснення.
Апеляційний суд приймає до уваги, що зі змісту доводів ОСОБА_1 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вбачається, що він не заперечує, що дійсно відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння, оскільки був обурений неправомірними діями поліцейських, які за відсутності в нього ознак сп'яніння, безпідставно запропонували йому пройти огляд на стан сп'яніння. Зазначає, що працівники поліції дезорієнтували його стосовно наслідків вчиненого правопорушення, оскільки стверджували, що він заплатить штраф і не буде позбавлений права керування транспортним засобом. Вважає, що працівники поліції не врахували, що він є колишній військовослужбовець, який перебуває у певному психоемоційному стані після зустрічі з побратимом.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння та порушенні вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов'язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики ЄСПЛ у тому разі коли недотримання обов'язку повідомити у встановленому законом порядку про обвинувачення, трапилось з вини обвинуваченого, то він не може стверджувати про порушення прав сторони захисту (Ердоган проти Туреччини, Камбел і Фелл проти Сполученого Королівства)
Сукупність вищевказаних обставин свідчить про те, що ОСОБА_1 , як особі, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, була забезпечена реальна можливість ознайомитися зі змістом висунутого обвинувачення з метою організації ефективного захисту своїх інтересів.
Відповідно до акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, огляд ОСОБА_1 необхідно було провести у зв'язку з виявленими в нього ознаками сп'яніння: різким запахом алкоголю з ротової порожнини, нестійкою ходою, тремтінням пальців рук. Від проходження огляду водій відмовився (а.с. 3).
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КП «Галицька лікарня», складене 12.016.2024 року о 01 год. 55 хв. Огляд не проводився у зв'язку із відмовою водія. (а.с. 4).
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що не має істотного значення для вирішення питання про наявність складу правопорушення в діях водія транспортного засобу встановлення факту оформлення відповідного направлення до медичного закладу працівником поліції, оскільки наявність або відсутність акту огляду та направлення до медичного закладу в матеріалах справи не впливають на правову оцінку дій водія транспортного засобу, який відмовився від проходження відповідного огляду на вимогу поліцейського.
Згідно з рапортом інспектора СРПП ВП №3 (м. Галич) старшого лейтенанта поліції Хорошенюка Є.Р., 12.06.2024 року близько 01 год. 30 хв. під час патрулювання в м. Галич було виявлено автомобіль Хюндай Акцент д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався під час комендантської години, а також без відповідних документів. Під час спілкування з водієм ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, а саме розширені зіниці очей, почервоніння обличчя, запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, нестійка хода. Водію у встановленому законом порядку було запропоновано пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, на що водій відмовився. Проїхати до Галицької лікарні та пройти огляд стан сп'яніння у медичній установі також відмовився. ОСОБА_1 було роз'яснено права, згідно ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП та складено адміністративний протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 6).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує начальника ВП №3 (м. Галич) Івано-Франківського РУП про законність своїх дій.
Разом з тим, дані вищевказаного рапорту працівника поліції разом із копією постанови про притягнення до адміністративної відповідальності повністю узгоджуються з іншими матеріалами справи в частині послідовності дій працівників поліції, щодо оформлення ними протоколу про адміністративне правопорушення.
Також до матеріалів справи долучена копія постанови про адміністративне правопорушення про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2371025 щодо ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП (а.с. 5).
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 7).
Зокрема, відеозаписом зафіксовано, що на вимогу працівників поліції було зупинено транспортний засіб Hyundai Accent д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 у зв'язку із порушенням комендантської години. Водія попросили надати документи, які підтверджують правомірність керування транспортним засобом. Під час спілкування з водієм у нього були виявлені наявні ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода. Водій повідомив, що він не вживав алкогольні напої, від проходження огляду на місці відмовився. Проїхати до медичного закладу для проходження огляду водій відмовився. Працівники поліції повідомили, що відмова за своїми правовими наслідками прирівнюється до перебування в стані сп'яніння. Далі ОСОБА_1 роз'яснили його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП та повідомили, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Відеозаписом зафіксовано складання адміністративних матеріалів. Відеозаписом зафіксовано як працівник поліції ознайомлює ОСОБА_1 зі змістом складеного відносно нього протоколом, повідомляє, що розгляд справи відбудеться в Галицькому районному суді. Від пояснень водій відмовився. Від підпису про ознайомлення відмовився, а тому копію протоколу не отримав. Від підпису про ознайомлення із актом огляду відмовився.
Апеляційний суд вважає, що досліджені відеозаписи дозволяють встановити, що водій ОСОБА_1 повністю розумів обґрунтованість та правомірність вимоги поліцейських щодо необхідності пройти огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, однак свідомо відмовився виконувати вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, будучи попередженим про правові наслідки такої відмови.
Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп'яніння, на законну вимогу патрульних поліцейських, пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та повністю доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Зі змісту відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 був незадоволений діями працівників поліції, стверджував, що він їм не довіряє, вимагав відвезти його до їх керівництва, вважав, що останні повинні враховувати, що він є колишнім військовослужбовцем. Разом з тим, працівники поліції неодноразово пропонували водію пройти огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку та попереджали його про негативні наслідки у разі відмови від проходження такого огляду.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп'яніння, а своєю процесуальною поведінкою забезпечити реальну можливість проведення такого огляду і не створювати перешкоди для проведення такого огляду, висуваючи безпідставні умови, які значно ускладнюють або взагалі унеможливлюють проведення такого огляду.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що право на захисника, яке передбачено ст.268 КУпАП виникає у особи, яка обвинувачується у вчиненні правопорушення, тільки після складання стосовно неї відповідного протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що водій транспортного засобу не має права вимагати участі адвоката під час проведення огляду водія на стан сп'яніння, оскільки за своїм правовим змістом проведення такого огляду є виконанням обов'язків водія відповідно до Правил дорожнього руху України.
Апеляційний суд вважає, що доводи про те, що правопорушник не мав можливості скористатися правом на правову допомогу захисника щодо неправомірності своїх майбутніх дій є неспроможними, оскільки не впливають на правову оцінку дій обвинуваченого, не свідчать про відсутність складу правопорушення та не можуть вважатися такими, що доводять порушення права на захист.
Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп'яніння.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку огляд для визначення стану сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Таким чином, водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі, а і своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, що і покладено останньому у вину.
Доводи апелянта з приводу того, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу.
Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Апеляційний суд вважає, що дії працівників поліції не порушували права та свободи ОСОБА_1 , а наявні у справі докази, отримані у встановленому законом порядку і не здобуті завдяки інформації, яку було отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вимога працівників поліції пройти огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння була обґрунтованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах. Доводи апелянта щодо неправомірності дій патрульних поліцейських безпідставні та спростовані наявними в матеріалах справи доказами.
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Перевіряючи доводи, щодо справедливості призначеного стягнення, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до ст.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Апеляційний суд приймає до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що при застосуванні стягнення необхідно врахувати, що він є учасником бойових дій, який нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, забезпечує матір та батька, який є інвалідом 1 групи і потребує постійного стороннього догляду, визнає вищевказані обставини такими, що пом'якшують відповідальність.
Разом з тим, встановлена законодавцем санкція за ч.1 ст. 130 КУпАП, якою передбачена відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп'яніння, не передбачає призначення іншого стягнення ніж те, яке застосовано судом першої інстанції до правопорушника.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
З огляду на наведене, підстав для скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2024 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв