16.12.24
Справа № 646/4769/24
№ провадження 2/646/2171/2024
іменем України
16.12.2024 року Червонозаводський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді Глоби М.М.,
за участю секретаря судового засідання - Борщ Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 через представника звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 06.08.2022 року ОСОБА_2 взяв у нього у позику грошові кошти в розмірі 1300 доларів США, які зобов'язався повернути в строк до 31.09.2022 року.
У квітні 2024 року ОСОБА_2 було повернуто ОСОБА_1 300 доларів США.
На даний час, інша грошова сума у розмірі 1000 доларів США ОСОБА_2 не повернута, у зв'язку з порушенням умов договору позики, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1000 доларів США, як заборгованість за розпискою від 06.08.2022 року, а також, витрати зі сплати судового збору в сумі 1211 грн. 20 коп. та витрати на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 12000 грн.
Ухвалою суду від 30.04.2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного з повідомлення сторін.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись завчасно та належним чином. Представник позивача подав до суду заяву про підтримання позовних вимог у повному обсязі та розгляд справи за його та позивача відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлявся про час та місце його проведення завчасно та належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 04.11.1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, не надав, в силу положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за доцільне проведення судового розгляду за відсутності відповідача.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про час і місце судового розгляду, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як встановлено під час судового розгляду, згідно даних розписки від 06.08.2022 року, ОСОБА_2 отримав в борг грошові кошти у розмірі 1300 доларів США, які зобов'язався повернути в строк до 31.09.2022 року (а.с. 48).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).
Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 11.11.2015 року (справа № 6-1967цс15), договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів, робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Також суд бере до уваги висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловлений Верховним Судом у постанові від 08.04.2021 року (справа № 500/1755/17), де зазначено, що Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, міститься в тексті договору, про завершену дію передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
За договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Наявність оригіналу розписки у кредитора свідчить про існування не виконаного зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 25.04.2012 року у справі N 6-24цс12).
Згідно даних письмової заяви ОСОБА_3 , 06.08.2022 року ОСОБА_1 в її присутності передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1300 доларів США та склав текст розписки на якій останній поставив свій підпис. Нижче після підпису ОСОБА_2 вона також власноруч підписала вказану розписку (а.с. 49).
Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 підтверджено належними і допустимими доказами, що між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики.
Разом з тим, звикладених у позовній заяві обставин вбачається, що ОСОБА_2 у квітні 2024 року за вказаною розпискою від 06.08.2022 року фактично повернув ОСОБА_1 300 доларів США (а.с. 3).
Враховуючи, що оригінал вказаної розписки наявний у позивача, суд приходить до висновку, що зобов'язання за вказаним договором ОСОБА_2 у повному обсязі не виконав, обумовлену суму у розмірі 1000 доларів США не повернув.
Крім того, ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ст. 524 ЦК України).
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ст. 533 ЦК України).
Тобто заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року (справа № 373/2054/16-ц), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позову, стягнення з відповідачів на користь позивача суми боргу у сумі 1000 доларів США.
На підставі ст. 141 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує понесені та документально підтверджені судові витрати.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог на підставі ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. (а.с. 1).
Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 12000 грн. 00 коп. суд зазначає наступне.
Приписами ч. 1 ст. 26 Закону України від 05.07.2012 року за № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - ЗУ № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Між ОСОБА_1 та адвокатом Лиска П.О. 18.04.2024 року укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 10).
Цей договір про надання правових послуг по своїй формі і змісту відповідає також вимогам ст. 27 ЗУ № 5076-VI, а також в цілому діючому законодавству України.
Згідно із ст. 30 ЗУ № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як передбачено ст. 15 ЦПК України - учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України), та становлять одну із складових судових витрат (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч. 4 ст. 137, ч. 7 ст. 139 та ч. 3 ст. 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.
За змістом ст. 137 ЦПК України (1) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. (2) За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. (3) Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (4) Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (5) У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. (6) Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року за № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
16.12.2024 року адвокатом складений звіт про хід виконання договору про надання правових послуг від 18.04.2024 року, згідно якого за період з 29.04.2024 року по 16.12.2024 року ним надані усні консультації, здійснені контроль за рухом справи через «Електронний суд», забезпечення участі в судових засіданнях на 17.06.2024 року, 26.09.2024 року, 18.11.2024 року, складання заяви від 16.12.2024 року щодо приєднання доказів, документів та розгляд справи за відсутності позивача та його представника, відправка такої заяви відповідачу (а.с. 54).
ОСОБА_1 сплатив адвокатові гроші кошти у сумі 12000 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією № 1-2604 від 26.04.2024 року на вказану суму (а.с. 11).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.12.2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку що стягненню підлягають документально підтверджені обґрунтовані витрати на професійну правничу допомогу.
Суд враховує, що посилання на представництво інтересів ОСОБА_1 в суді, в тому числі в судових засіданнях 26.09.2024 року та 18.11.2024 року, згідно звіту від 16.12.2024 року, є безпідставним, оскільки згідно матеріалів справи, вказані судові засідання по справі не проводились.
З урахуванням обставин справи, обсягу наданих адвокатом Лиска П.О. правових послуг, критерію розумності їхнього розміру, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 545, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 06.08.2022 року у розмірі 1000 (одну тисячу) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп. та витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. 00 коп., а всього 6211 (шість тисяч двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Червонозаводський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Представник позивача: ОСОБА_4 , адреса для листування: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Суддя