Справа №: 948/848/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/2547/24 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження запобіжного
заходу обвинуваченому
24 грудня2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме обвинуваченого та його захисника, належним чином повідомлених про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 12 2024 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою суду першої інстанції задоволено клопотання прокурора та продовжено стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 01 02 2025 включно, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просить скасувати та постановити нове, яким, на її думку, слід змінити запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема, застосувати до ОСОБА_6 домашній арешт або особисте зобов'язання, поклавши на нього відповідні обов'язки.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що станом на дату розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 перебуває в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» вже майже 2 роки 10 місяців.
Вказує, що в ухвалі суду першої інстанції не було зазначено якими саме доказами обумовлено наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і не вказано чому більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов'язків. Крім того, зазначає, що сторона захисту не зобов'язана доводити зменшення або зникнення раніше заявлених ризиків.
Наголошує на тому, що продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 неодноразово обґрунтовується виключно тяжкістю інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Зауважує, що вказана ухвала наперед визначає покарання у виді позбавлення волі і є «формою очікування» обвинувального вироку.
Крім того, просить звернути увагу на те, що ОСОБА_6 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, має професійну середню освіту, до затримання був офіційно працевлаштований, перебував у фактичних шлюбних відносинах, має місці соціальні зв'язки, соціально адаптований, має професію, за ним зберігається робоче місце, а також він позитивно характеризується за місцем проживання.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Обвинувачений, його захисник та прокурор про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Перед початком судового засідання від захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 надійшла заява з проханням проводити розгляд справи за її відсутності. Від прокурора та обвинуваченого жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, не надходило. На особистій участі вони також не наполягали.
Беручи до уваги вищевказане, а також враховуючи вимоги ч.4 ст. 405, ч.2 ст.422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду за відсутності обвинуваченого, його захисника та прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги те, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується, зокрема, у вчиненні особливо тяжких злочинів, передбачених ч.5 ст.185, ч.3 ст.28 п.п.1,9, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.28 ч.2 ст.194, ч.3 ст.28 ч.1 ст.263 КК України, максимальна санкція за одне з яких передбачає покарання у виді довічного позбавлення волі.
Враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому, усвідомлюючи, яке покарання йому загрожує, з метою його уникнення, він може вчинити дії направлені на переховування від суду.
Крім того, у зв'язку з тим, що ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання показань та дослідження їх судом, а ОСОБА_6 має реальну можливість впливати на вказаних осіб у даному кримінальному провадженні шляхом підкупу, погроз, умовлянь, не можна виключати можливість такого впливу обвинуваченого на останніх з метою зміни їх свідчень на свою користь.
Крім того, судом першої інстанції було в сукупності оцінено всі обставини відповідно до вимог ч.1 ст.178 КПК України, серед яких - тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим, тому доводи захисника, які полягають у тому, що ухвала наперед визначає покарання у виді позбавлення волі і є «формою очікування» обвинувального вироку, не беруться до уваги апеляційним судом.
У зв'язку з викладеним продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою є цілком обґрунтованим та відповідає вимогам, визначеним ст.ст.177, 178 КПК України, оскільки більш м'який запобіжний захід не здатний запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як вбачається з клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися, при цьому сторона обвинувачення надала оцінку протиправності дій, скоєних обвинуваченим, тяжкості покарання, у разі доведення його винуватості, відомостям, які характеризують особу обвинуваченого та навела підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії обраного раніше запобіжного заходу.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_6 , внаслідок яких настала смерть трьох людей, враховуючи їхню тяжкість, вчинення під час дії воєнного стану, тобто за тяжких обставин, в яких опинилося суспільство, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів бере до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 року в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
При цьому захисником обвинуваченого в апеляційній скарзі не наведено переконливих доводів, які б слугували підставою для зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на домашній арешт або особисте зобов'язання.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі захисник обвинуваченого стосовно недоведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора, спростовуються відомостями, наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст.370 КПК України.
Посилання захисника обвинуваченого в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_6 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, має професійну середню освіту, до затримання був офіційно працевлаштований, перебував у фактичних шлюбних відносинах, має місці соціальні зв'язки, соціально адаптований, має професію, за ним зберігається робоче місце, а також він позитивно характеризується за місцем проживання,колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки деякі з цих обставин існували на час подій, які йому інкримінуються і вони не стали стримуючим фактором для обвинуваченого при вчиненні протиправних діянь. Тим більше, самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявні ризики, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Інші доводи, на які посилається в апеляційній скарзі захисник обвинуваченого, спростовуються відомостями, наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст.370 КПК України.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_6 та не вбачається підстав для зміни раніше обраного останньому запобіжного заходу на більш м'який, а саме домашній арешт або особисте зобов'язання.
Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (вмотивованості) судових рішень.
До того ж, у пункті 34 рішення у справі «Шкіря проти України» (заява № 30850/11) ЄСПЛ повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов'язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а питання дотримання цього зобов'язання має вирішуватися виключно з огляду на обставини справи (див., наприклад, рішення у справах «Гарсія Руіз проти Іспанії» [ВП] (Garcia Ruiz v. Spain) [GC], заява № 30544/96, пункт 26, ЄСПЛ 1999-I, «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 25, від 18 липня 2006 року, «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява №22750/02, пункти 42-47, від 15 листопада 2007року, та «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява №5231/04, пункти 18 і 19, від 07 жовтня 2010 року).
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданої апеляційної скарги.
Разом з тим, колегія суддів, дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 6 якої гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку, вважає за необхідне наголосити на тривалості розгляду судом першої інстанції кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 , що може призвести до порушення вищевказаних положень Конвенції та процесуальних прав учасників процесу.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, ст.ст. 176-206, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Червонозаводського районного суду м.Харкова від 04 12 2024 року про продовження щодо обвинуваченого за ч.5 ст.185, ч.3 ст.28 п.п.1, 9, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.8 ч.2 ст.194, ч.3 ст.28 ч.1 ст.263 КК України ОСОБА_6 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 01 02 2025 року, включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Звернути увагу суду першої інстанції на надто тривалий термін розгляду даної справи в суді, в порушення ст.28 КПК України, що може призвести до безпідставного затягування судового процесу та, як наслідок, суттєвого порушення процесуальних прав учасників на справедливий розгляд та вирішення справи у розумні строки і може свідчити про низький рівень організації судочинства суддею.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ _______________ ___________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4