Справа № 495/6684/24
Номер провадження 2/495/3699/2024
13 грудня 2024 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого одноособово - судді Анісімової Н.Д.,
із участю секретаря судового засідання Кракатиця В.І.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м.Білгород-Дністровському в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст та обґрунтування позову
ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач народила дитину ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 27.08.1996 року, актовий запис №09, відомості про батька дитини записані відповідно до ч.1 ст.135 СК України, тобто за вказівкою матері, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00045827739, сформованого 04.07.2024 року. 09.03.2007 року сторони по справі зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 09.03.2007 року, актовий запис №73, після реєстрації шлюбу відповідач змінила прізвище на « ОСОБА_4 ». Позивач стверджує, що багато років проживає з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу та переконаний, що він є біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , крім того, сама відповідач підтверджує, що біологічний батько дитини є саме позивач.
Рух справи у суді
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.07.2024 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26.07.2024 року підготовче провадження було закрито, справа призначена до розгляду по суті.
Позивач судове засідання не зявився, надав на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити та просив не призначати судово-генетичну експертизу, оскільки він впевнений у своєму батьківстві.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, але надала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги визнала, не заперечувала проти їх задоволення та просила не призначати судово-генетичну експертизу щодо встановлення батьківства.
Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно ст.81 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, докази, суд приходить до наступного.
Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування
У відповідності до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Частиною 3 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дитину ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 27.08.1996 року, актовий запис №09. Батьком дитини зазначений ОСОБА_3 , матір'ю - ОСОБА_5 . Відомості про батька дитини записані відповідно до ч.1 ст.135 СК України, тобто за вказівкою матері, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00045827739, сформованого 04.07.2024 року.
09.03.2007 року сторони по справі зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 09.03.2007 року, актовий запис №73, після реєстрації шлюбу відповідач змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».
Позивач стверджує, що багато років проживає з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а тому вважає себе рідним батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ч.1 ст.126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно з ст. 128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Згідно постанови пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. У таких справах позови осіб, зазначених у ч.3 ст.128 СК, приймаються до судового розгляду, якщо дитина народжена матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч.1 ст.135 СК). Із позовом про визнання батьківства чи материнства можуть звертатися до суду лише особи, зазначені у СК.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.
Тобто, при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ч.2 ст.128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Позивач та відповідач відмовились від проведення судово-генетичної експертизи, мотивуючи тим, що позивач визнає, що є батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідач не заперечує батьківство позивача, тому, не вбачають підстав для проведення експертизи.
У відповідності до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст.ст.77-79 ЦПК України.
Щодо предмету доказування у даній категорії справі, то СК України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц вказано, що експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об'єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц (провадження №61-6030св18) зазначено, що підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Суд зазначає, що у даному випадку, у справі не призначалась судово-генетична або судово-імунологічна експертиза для встановлення біологічного батьківства позивача відносно дитини, оскільки позивач та відповідач відмовилися від її проведення, не подавалась заява про допит свідків, не надано жодних належних та допустимих доказів кровного споріднення (батьківства) позивача з дитиною, і саме по собі проживання дитини з позивачем не може бути єдиним необхідним доказом батьківства позивача відносно дитини.
Диспозиція ст. 76-89 ЦПК України не обмежує сторін у поданні лише письмових доказів на підтвердження факту батьківства. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст.76 ЦПК України).
Виходячи із змісту цієї норми закону, кровна спорідненість може бути доведена чи спростована лише в результаті проведення судово-генетичної експертизи.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в справі № 562/1155/18 (провадження № 61- 11709св19).
На сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.
Таким чином, висновок судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте, його необхідно оцінювати з урахуванням положень ч. 2, 3 ст. 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Відтак, у даному випадку, для з'ясування обставин, що мають суттєве значення для справи, необхідним є висновок судової молекулярно-генетичної експертизи.
На підставі викладеного, суд приходить висновку про те, що доводи позивача є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч.6 ст.81 ЦПК України), за таких обставин позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 4, 12-13, 76-78, 81, 200, 206, 211, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження,якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.Д.Анісімова