Єдиний унікальний номер 728/3196/24
Номер провадження 3/728/1379/24
Бахмацький районний суд у складі
головуючого судді Сороколіта Є.М.
розглянувши матеріали, які надійшли з ВП № 1 (м. Бахмач) Ніжинського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та фактично проживаючого АДРЕСА_1 ,
за частиною п'ятою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі також - КУпАП),
до Бахмацького районного суду (далі також - Суд) 26.12.2024 надійшов протокол про адміністративне правопорушення від 30.11.2024 серії ЕПР1 № 185798, зі змісту якого вбачається, що 30.11.2024 о 20 год 25 хв ОСОБА_1 , не маючи права керування транспортним засобом, керував автомобілем ВАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , по вул. Батуринській, буд 40 у м. Бахмач, чим порушив пункт 2.1.а Правил дорожнього руху (далі також - ПДР), затверджених постановою Кабінету Міністрів України “Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 № 1306 - керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковано за частиною п'ятою статті 126 КУпАП.
Водночас постановою Суду від 11.12.2024 № 728/3058/24 згаданий вище протокол про адміністративне правопорушення було повернуто на доопрацювання, оскільки у протоколі не вказано про наявність повторності у діях ОСОБА_1 , а копія постанови від 21.08.2023 серії БАД № 304797 не вказує на те, що правопорушення, про яке йде мова у протоколі від 30.11.2024 серії ЕПР1 № 185798, вчинене повторно протягом року.
На виконання постанови Суду від 11.12.2024 № 728/3058/24 відділення поліції № 1 (м. Бахмач) Ніжинського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області супровідним листом від 24.12.2024 № 19101/124/45.1-2024 поінформувало, що водій керував автомобілем ВАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , по вул. Батуринській, буд 40 у м. Бахмач, чим порушив підпункт 2.1.а ПДР. Дане правопорушення вчинено повторно протягом року. ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП.
Аналізуючи вищевикладені обставини, не оцінюючи наперед докази та не вдаючись до вирішення питання про правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 і його винності, а лише виконуючи процедурний обов'язок при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачений пунктом 2 частини першої статті 278 КУпАП, зокрема чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, Суд вважає, що протокол про адміністративне правопорушення, який надійшов до суду, не відповідає вимогам статті 256 КУпАП.
Так, обов'язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення, який в порядку статті 251 КУпАП є одним з доказів в справі про адміністративне правопорушення, та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка має право складати відповідний протокол, та не може бути перекладено на суд.
Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Водночас, у порушення зазначених вище вимог КУпАП, суть адміністративного правопорушення, яка викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідає ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у частині п'ятій статті 126 КУпАП, за якою складено протокол, що позбавляє можливості правильно кваліфікувати дії особи, встановити об'єктивну сторону правопорушення.
Зокрема, обов'язковим елементом об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 126 КУпАП є повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.
На переконання Суду для визнання правопорушення «повторним» з метою застосування адміністративної відповідальності визначальним є факт притягнення особи до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачених частинами другою - четвертою статті 126 КУпАП та, відповідно, винесення уповноваженим органом постанови про накладення адміністративного стягнення.
При цьому перебіг календарного року розпочинається з моменту винесення постанови про накладення адміністративного стягнення (притягнення особи до адміністративної відповідальності) за будь-яке з правопорушень, передбачених частинами другою - четвертою статті 126 КУпАП.
Також, оскільки саме момент складання протоколу про адміністративне правопорушення є початком притягнення особи до адміністративної відповідальності, то саме цим документом особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, повинна бути чітко й повно поінформована про характер і причини обвинувачення для можливості підготовки свого захисту.
Тобто, саме у протоколі про адміністративне правопорушення від 30.11.2024 серії ЕПР1 № 185798 мали би бути зазначені відомості, що інкриміноване правопорушення було вчинено з ознакою повторності та вказано про те, чим саме підтверджується такий факт.
Суд звертає увагу, що за змістом положень статті 6 Європейської конвенції з прав людини (далі також - Конвенція), ратифікованої Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У згаданому контексті слід відмітити, що поняття “кримінальне обвинувачення» має “автономне» значення, котре не залежить від класифікації, що застосовується у внутрішньо-правових системах Держав-учасниць (“Блохін проти Росії» (Blokhin v. Russia) [ВП], § 179; “Адольф проти Австрії» (Adolf v. Austria), § 30). Таке тлумачення є дійсним як для визначення “кримінального» характеру обвинувачення, так і для моменту, з якого існує таке “обвинувачення».
Зокрема, у § 49 справи “Озтюрк проти Німеччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що Конвенція не суперечить здійсненню декриміналізації діянь поміж Держав-учасниць. Проте, якби держави мали повноваження виводити такі правопорушення за рамки Конвенції, то це могло б спричинити наслідки, несумісні з її предметом і метою.
Вихідну точку у встановленні того, чи має застосовуватись кримінально-правовий аспект статті 6 Конвенції, слід визначати за критеріями, перерахованими в рішенні у справі “Енгель та інші проти Нідерландів» (Engel and Others v. the Netherlands, §§ 82-83): внутрішньо-правова кваліфікація; характер правопорушення; суворість покарання, яке може бути застосоване до даної особи.
Застосовуючи згадані критерії до адміністративних правопорушень щодо порушення правил дорожнього руху, які караються штрафами, обмеженнями водійських прав, такими як зняття балів або призупинення чи скасування водійських прав (“Луц проти Німеччини» (Lutz v. Germany), § 182; “Шмауцер проти Австрії» (Schmautzer v. Austria); “Малідж проти Франції» (Malige v. France); “Марчан проти Хорватії» (Marиan v. Croatia); “Ігор Паскарі проти Республіки Молдова» (Igor Pascari v. the Republic of Moldova), §§ 20-23) можна дійти обґрунтованого висновку, що стосовно таких правопорушень діє кримінально-процесуальний аспект статті 6 Конвенції.
Підпункт а) частини третьої статті 6 Конвенції вказує на необхідність особливо ретельно повідомляти «обвинувачення» зацікавленій особі. Обвинувальний акт відіграє вирішальну роль у кримінальному переслідуванні: починаючи від його пред'явлення, особа, проти якої порушено кримінальну справу, є офіційно повідомленою про юридичну і фактологічну базу сформульованих проти неї обвинувачень (“Пелісьє та Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v. France) [ВП], § 51; “Камасінський проти Австрії» (Kamasinski v. Austria), § 79).
Конвенційні норми визнають за обвинуваченим право бути поінформованим не лише про «причину» обвинувачення, тобто про матеріальні факти, висунені проти нього, і на яких ґрунтується обвинувачення, але й про «характер» обвинувачення, тобто про юридичну кваліфікацію цих фактів (“Матточча проти Італії» (Mattoccia v. Italy), § 59; “Пенев проти Болгарії» (Penev v. Bulgaria), §§ 33 і 42).
Повертаючись до фактичних обставин цієї справи, Суд зазначає, що виходячи із загальних засад судочинства, визначених положеннями статті 129 Конституції України, він не має права перебирати на себе функцію обвинувача та у будь-який спосіб виправляти виявлені недоліки.
Підсумовуючи вищенаведене, Суд вважає, що за вказаних обставин, проведення повного і об'єктивного розгляду справи є неможливим, а протокол про адміністративне правопорушення повинен бути повернутий органу, який його склав, для належного оформлення.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 256, 278 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Суд -
Адміністративні матеріали разом з протоколом про адміністративне правопорушення від 30.11.2024 серії ЕПР1 № 185798, складений стосовно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності відповідно за частиною п'ятою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, повернути до відділення поліції №1 (м. Бахмач) Ніжинського районного управління ГУНП в Чернігівській області на доопрацювання.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя Є.М. Сороколіт